Ухвала суду № 36246995, 17.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 р.Справа № 820/9097/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013р. по справі № 820/9097/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародних перевезень та туризму"

до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області

про визнання нечинною та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародних перевезень та туризму", звернувся до суду з позовом про визнання нечинною та скасування Постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 16.08.2013р. №23-205, що була прийнята Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Харківській області про накладення штрафу у розмірі 38 227,40 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що що у період з 13.03.2013р. по 18.03.2013р. посадовими особами Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області відповідно до повідомлення про перевірку №001074 від 18.02.2013р. було проведено перевірку ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів

За результатами перевірки було складено Акту від 18.03.2013р. № 000226 на підставі якого відповідачем було винесено постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 16.08.2013р. № 23-205 у вигляді штрафу у розмірі 38227 грн. 40 коп. за створення перешкод службовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів у проведенні перевірки якості продукції, а такою правил торговельного та інших видів обслуговування.

Також судом першої інстанції встановлено, що підстави донарахування викладені у п.4 розділу І «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» (ст. 2 Акту перевірки від 18.03.2013р. № 000226) де зазначено, що: «в ході перевірки службовими особами інспекції була надана вимога від 13.03.2013р. № 1 щодо надання до перевірки у т.ч. договорів на туристичне обслуговування, які були укладені між: ТОВ «ЦМПТ» та туристами для перевірки якості послуг, що надавались споживачам, дотримання умов договорів пpо надання туристичних послуг вимогам ст. 20 ЗУ «Про туризм» та вимог п. 6 «Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності». Однак вищевказані документи в ході перевірки товариством не були надані, що унеможливило проведення планової перевірки ТОВ «ЦМПТ» у повному обсязі згідно з методичними рекомендаціями».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Центр міжнародних перевезень та туризму" були надані всі необхідні для перевірки документи, на підставі яких Інспекція з питань захисту прав споживачів у Харківській області могла зробити висновки щодо дотримання позивачем вимог нормативних документів щодо захисту прав споживачів та як наслідок відсутності підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином суд дійшов висновку, що вказана постанова прийнята відповідачем необґрунтовано та без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи 13 березня 2013 р. ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» було отримано вимогу про надання документів та пояснень № 1 від 13.03.2013 р. В указаній вимозі Інспекція просила надати до перевірки договори на туристичне обслуговування, укладених між товариством та туристами за період з 01.04.2012р. по час перевірки з документальним підтвердженням факту виконання обов'язків перед туристами згідно з умовами договорів.

Товариством для проведення перевірки не були надані вище зазначені договори з туристами, а було надано типовий договір, який укладається між підприємством та туристом з поясненням, що договори між позивачем та туристами укладаються тільки за такою типовою формою, інших форм договорів ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» в своїй діяльності не застосовує. Тобто, договори, заключені з туристами відрізняються між собою тільки даними туристів, країною перебування, вартістю тура та номером страхового полісу.

Як вбачається з матеріалів справи, деякі невідповідності при складанні позивачем договорів з туристами (а саме, порушення вимог ст.20 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995р. № 324/95-ВР та п.6.13 Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджених наказом Держкомітетом з регуляторної політики від 11.09.2007р. № 111/55) були встановлені відповідачем саме на підставі типових договорів, що були надані позивачем до перевірки, про що було значено в акті перевірки від 18.03.2013р. № 000226.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу необґрунтованості посилання відповідача на Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. № 877-V, оскільки ні «Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг», затверджений наказом Мінекономіки від 07.03.2012р. №310 зазначає, що ні Закон України «Про туризм» від 15.09.1995р. №324/95-ВР, ні Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджені наказом Держкомітета з регуляторної політики від 11.09.2007р. № 111/55, ні Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. № 877-V, ні «Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг», затверджений наказом Мінекономіки від 07.03.2012р. №310, не встановлюють поняття терміну «створення перешкод службовим особам».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ненадання лише позивачем всіх договорів, які були укладені між ним та туристами за період з 01.04.2012р., а надання типового договору не вплинуло на перебіг перевірки та факт встановлення Інспекцією порушень Товариством окремих норм законодавства при укладанні договорів з туристами.

Таким чином, на підставі наданих для перевірки документів, відповідач мав змогу зробити висновки щодо дотримання позивачем вимог нормативних документів щодо захисту прав споживачів

Отже, враховуючи те, що позивачем не було створено жодних перешкод для проведення перевірки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про прийняття оскаржуваної постанови без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Крім того, згідно п.6 ст. 6 вказаного Закону України «Про захист персональних даних» «не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини», а отже суд зазначає, що вимога відповідача про надання договорів з туристами носить характер поширення відомостей, які містять персональні данні, тобто данні, за якими особу може бути ідентифіковано, як громадянина.

Відповідно до п. 1.5 наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2011 N 3659/5 «Про затвердження Типового порядку обробки персональних даних у базах персональних даних, захист персональних даних покладається на володільця бази персональних даних.

Згідно п. 1.6. вищевказаного Наказу, володілець або розпорядник бази персональних даних надає суб'єкту персональних даних інформацію про мету обробки персональних даних до моменту отримання згоди від суб'єкта персональних даних.

Отже, позивач не мав права надати відповідачу договори до перевірки без отримання згоди від туристів, з якими вони були укладені. Необхідність отримувати згоду про обробку персональних даних підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012. Рішення Конституційного Суду України.

Згідно Закону України «Про туризм» від 15.09.1995р. №324/95-ВР туристичний продукт це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновки суду першої інстанції, що надання туристичних послуг цілком пов'язано з наданням послуг перевезення, у тому числі і авіа, а згідно п.3 глави 2 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерством інфраструктури України від 30.11.2012р. №735 встановлено, що «у межах, встановлених чинним законодавством України та країни прямування, особа, що здійснює продаж перевезень (перевізник, агент з продажу), зобов'язана дотримуватися конфіденційності особистих даних пасажира. При цьому пасажир уповноважує перевізника зберігати особисті дані про себе та надавати їх державним органам на їх запит або своїм службовцям, своїм агентам, іншим перевізникам, провайдерам додаткових послуг для бронювання або переоформлення перевезень, одержання додаткових послуг, організації системи розшуку багажу та системи попередження/визначення шахрайства з перевізними документами, надання інформаційної допомоги щодо в'їзду/виїзду за маршрутом перевезення, які мають дотримуватись законодавства в сфері захисту персональних даних».

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно з частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013р. по справі № 820/9097/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.