Ухвала суду № 36241794, 12.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р.Справа № 815/4370/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

представник позивача - Осіпов В.Ю., Дядюк Є.М.;

представник відповідача - Петровський В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» (надалі - позивач, ПАТ «Гемопласт») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, просило скасувати податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції в Одеській області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Білгород-Дністровська ОДПІ) від 22 лютого 2013 року:

- №0000022240, яким позивачу нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД (зовнішньоекономічної діяльності) в сумі 23 996 грн.;

- №2170, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 10 527,17 грн.;

- №0000012270, яким позивачу за порушення встановленого порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні, застосовано штраф в сумі 27942,20 грн.;

- № 0000052210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 761 808 грн.;

-№ 0000042210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (послуг) в сумі 19 799 грн.

В обґрунтування позивач зазначив, що наведені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на нормах законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року адміністративний позов - задоволено частково.

Суд скасував :

- податкове-повідомлення рішення від 22 лютого 2013 року №2170 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 10 527,17 грн.;

- податкове-повідомлення рішення від 22 лютого 2013 року №0000052210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 761 808 грн.;

- податкове-повідомлення рішення від 22 лютого 2013 року № яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (послуг) в сумі 19 799 грн.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі Білгород-Дністровської ОДПІ ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи апеляції та просив її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції просили рішення суду першої інстанції залишити в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, у відповідності до положень ст. 55 КАС України та на підставі Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів», було здійснено правонаступництво Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції в Одеській області Державної податкової служби на Білгород-Дністровську об'єднану Державну податкову інспекцію головного управління Міндоходів в Одеській області.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у період з 10 грудня 2012 року по 22 січня 2013 року проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ «Гемопласт» вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року, іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем 05 лютого 2013 року складено акт №277/22-118/00480922 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Гемопласт», код ЄДРПОУ 00480922 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року, іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року».

22 лютого 2013 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000022240 про нарахування суми грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції;

- №2170, яким ПАТ «Гемопласт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників;

- №0000012270, яким до ПАТ «Гемопласт» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення норм з регулювання обігу готівки;

- №0000052210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств;

- №0000042210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції зазначив, що доводи відповідача стосовно взаємовідносин позивача із контрагентами ґрунтуються на податковій інформації, витягах з актів перевірки контрагентів позивача та положеннях цивільного законодавства щодо складання правочинів та їх нікчемність, а висновки про виявлені порушення зроблено без дослідження первинних документів, що свідчить про їх необґрунтованість.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що витрати з оформлення дозволів на перевозку та придбання послуг з організації перевезень не є витратами на технічне обслуговування автомобілів, у зв'язку із чим позивачем порушено ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Також, суд вказав, що позивачем порушено встановлений порядок ведення касових операцій у національній валюті України.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем, суд апеляційної інстанції, відповідно до приписів ст. 195 КАС України, переглядає постанову суду в межах апеляційної скарги.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, судом першої інстанції було дотримано вимоги ст. 159 КАС України у зв'язку з наступним.

Так, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), регулює порядок сплати та види витрат на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із платником податку або є членами керівних органів платника податку.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

В апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що за рахунок підприємства було відшкодовано витрати на відрядження підзвітної особи - ОСОБА_4 (добові та витрати на проїзд), які не підтверджені первинними документами, що встановлюють або засвідчують намір та факт здійснення цих відряджень, у зв'язку із чим суму відшкодування цих витрат слід вважати доходом отриманим ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_4 є головою ревізійної комісії ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт».

Відповідно до Положення про ревізійну комісію ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт», ОСОБА_4, як голова цієї комісії, здійснює контроль за загальною фінансово-господарською діяльністю Товариства, діяльністю Виконавчого органу Товариства (Правлінням), дочірніх підприємств, філій, представництв товариства, шляхом проведення планових перевірок фінансово-господарської діяльності за результатами фінансового року, позапланових перевірок, спеціальних перевірок фінансово-господарської діяльності (а.с. 223-230, т. 2).

На підтвердження витрат на відрядження ОСОБА_4, позивачем надано до суду: звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, авіаквитки (а.с. 177-192, т. 2), накази про відрядження (а.с. 203-212, т. 2), договір №45 від 03 серпня 2010 року (а.с. 216-222, т. 2).

Судом першої інстанції було встановлено, що 03 серпня 2010 року між ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» (м. Білгород-Дністровський, Україна) та ЗАТ «М-ЦЕНТР» (м. Москва, Росія) укладено договір №45 від 03 серпня 2010 року (а.с. 216-222, т. 2).

Як вбачається з Наказу про відрядження №693 від 28 січня 2011 року, голова ревізійної комісії ОСОБА_4 відряджена до м. Москви (Росія) на ЗАТ «М-ЦЕНТР» для вирішення виробничих питань (а.с. 203, т. 2).

Апелянт посилається на те, що витрати на відрядження ОСОБА_4 не підтверджені відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, а саме до наказу про відрядження не надано технічне завдання на відрядження.

Згідно з пунктом 1 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Однак, оскільки ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» не утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, та має код форми власності - 10 Приватна власність, відтак положення зазначеної Інструкції не можуть бути застосовані до підприємства позивача.

Зважаючи на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача щодо не підтвердження витрат на відрядження ОСОБА_4 та заниження підприємством податку з доходів ОСОБА_4 спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Також, апелянт зазначав, що за рахунок підприємства було відшкодовано витрати підзвітних осіб по придбанню електронних квитків без наявності посадкових талонів та документів, що засвідчують вартість цих витрат.

В матеріалах справи наявні наступні документи: звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №119 від 02 лютого 2011 року та електронний квиток на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 200-201, т. 4), звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №120 від 02 лютого 2011 року та електронний квиток на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 202-203, т. 4), звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №568 від 06 травня 2011 року та електронні квитки на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 204-207, т. 4), звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №1387 від 31 жовтня 2011 року та електронний квиток на ім'я ОСОБА_7 (а.с. 208-209, т. 4), накази про відрядження зазначених осіб (а.с. 210-212, т. 4).

Дослідивши зазначені документи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутність посадкового талона не може бути підставою для не включення до складу валових витрат підзвітних осіб по придбанню електронних квитків.

Тому податкове повідомлення-рішення №2170 від 22 лютого 2013 року в частині визначення грошового зобов'язання на суму 10 527, 17 грн. підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, не приймає до уваги доводи апелянта про те, що витрати на відрядження працівників підприємства не підтверджені первинними документами, що встановлюють або засвідчують намір та факт здійснення цих відряджень, з підстав, вже наведених вище.

Актом перевірки відповідача встановлено заниження ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» податку на прибуток за перевіряємий період на 1 292 785, 00 грн.

Перевіркою повноти визначення витрат за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року встановлено їх завищення всього у сумі 5 712 525, 00 грн.

В перевіряємий період ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» до складу витрат включено витрати по придбанню товарів та товарно-матеріальних цінностей у наступних підприємств-контрагентів: ТОВ «Собраніє», ПП «Акарі-Груп», ТОВ «Будмашпост», ТОВ «Будівельна компанія СТ», ТОВ «Бітекс», ТОВ «Промсервіс», ТОВ «Укрвебконсантінг».

На підтвердження товарності зазначених операцій позивачем надано до суду першої інстанції копії наступних документів: по ТОВ «Собраніє» видаткові накладні (а.с. 102-103), податкову накладну (а.с. 104 т. 4), витяг з виписки банку (а.с. 105 т. 4); по ПП «Акарі-Груп» видаткова накладна (а.с. 106), податкова накладна (а.с. 107 т. 4); по ТОВ «Будмашпост» договір поставки від 01 червня 2011 року (а.с. 117-119 т. 4), видаткові накладні (а.с. 108-111 т. 4), податкові накладні (а.с. 112-115 т. 4), витяг з виписки банку (а.с. 116 т. 4); по ТОВ «Будівельна компанія СТ» видаткова накладна (а.с. 120 т. 4), податкова накладна (а.с. 121 т. 4), витяг з виписки банку (а.с. 122 т. 4); по ТОВ «Бітекс» видаткова накладна (а.с. 123-124 т. 4), податкова накладна (а.с. 125-126 т. 4), витяг з виписки банку (а.с. 127 - том 4), договір поставки від 06 лютого 2012 року (а.с. 128-130 т.4); по ТОВ «Укрвебконсантінг» видаткові накладні (а.с. 131-138 т. 4), податкові накладні (а.с. 139-146 т. 4), витяг з виписки банку (а.с. 147 т. 4); по ТОВ «Промсервіс» видаткові накладні (а.с. 148-152 т. 4), податкові накладні (а.с. 153-159 т. 4), витяг з виписки банку (а.с. 160 т. 4), договір поставки №110310 від 10 березня 2011 року (а.с. 161-164 т. 4), додаткова угода №1 від 31 серпня 2011 року до договору №110310.

Також позивачем надано витяг із реєстру отриманих податкових накладних за період 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року (а.с. 166-167 т. 4), витяг із Журналу-ордеру №6 по рахунку 63101 за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року та витяг із Журналу-ордеру №6 по рахунку 63107 за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року (а.с. 168-173 т. 4).

Окрім того, до суду апеляційної інстанції, позивачем надано довідку ПАТ «Гемопласт» від 25 листопада 2013 року, про перебування у власності (на балансі) власного автомобільного транспорту - вантажівок і причепів; копії товарно-транспортної накладної від ТОВ «Собраніє»; копії наказів про відрядження водіїв; копії подорожних листів вантажних автомобілів із зазначенням місць призначення.

В апеляційній скарзі відповідачем не зазначено доказів порушення позивачем вимог законодавства при складанні вказаних первинних документів та їх невідповідності вимогам законодавства.

З огляду на те, що доводи відповідача в акті перевірки стосовно взаємовідносин позивача із вищезазначеними підприємствами ґрунтуються виключно на податковій інформації, витягах з актів перевірки контрагентів позивача та положеннях цивільного законодавства щодо складання правочинів та їх нікчемність, відтак, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки необґрунтованими, оскільки відповідачем первинні документи не досліджувалися.

Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

У відповідності з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, Актом перевірки встановлено, що підприємство включило до складу валових витрат вартість проведених поточних ремонтів у сумі 183 839, 00 грн. без відповідних підтверджуючих документів про проведення ремонтів.

Для документального підтвердження господарських операцій в рамках проведення поточних та капітальних ремонтів позивачем надано копії актів по проведеним ремонтам та звітів по ремонтам (а.с. 1-99 т. 4).

Окрім того, до суду апеляційної інстанції, позивачем надано довідку про використання придбаних ПАТ «Гемопласт» ТМЦ у власній господарській діяльності; копії карток складського обліку про оформлення надходжень ТМЦ від контрагентів; копії прибуткових ордерів.

Апелянт зазначає, що позивачем не було дотримано вимоги Наказу Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку», а саме відсутні накази керівника про виведення об'єктів основних засобів з експлуатації, акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів (форма ОЗ-2).

Між тим, вказаним Наказом затверджено типові форми первинної облікової документації з обліку основних засобів та не зазначається про наказ про виведення об'єктів основних засобів з експлуатації.

Окрім того, в матеріалах справи наявний лист-відповідь державної служби статистики України №03.4-6/485 від 05 квітня 2013 року на запит ПАТ «Гемопласт» щодо уточнення статусу форм № ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів» та ОЗ-2 «Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів», відповідно до якого, Держстат України повідомляє, що для відображення господарських операцій підприємство може використовувати як відповідні типові форми первинного обліку, так й інші первинні документи, що фіксують факти здійснення цих операцій (а.с. 101 т. 4).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що документи, надані позивачем до перевірки та зазначені в самому акті перевірки, в їх сукупності підтверджують здійснення операцій по ремонту та задекларовані, у зв'язку із цим, витрати на поліпшення основних фондів, а тому податкове повідомлення-рішення №0000052210 від 22 лютого 2013 року підлягає скасуванню.

Пунктом 3.2.2 акту перевірки зафіксовано, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2012 року встановлено його завищення всього у розмірі - 16 825, 00 грн.

Також, в акті перевірки відповідачем зроблено висновки про те, що операції по придбанню товарів ПАТ «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» у ТОВ «Собраніє», ПП «Акарі-Груп», ТОВ «Будмашпост», ТОВ «Будівельна компанія СТ», ТОВ «Бітекс», ТОВ «Промсервіс», ТОВ «Укрвебконсантінг» носять безтоварний характер, у зв'язку із чим в акті перевірки зазначено про безпідставність формування податкового кредиту по операціям із зазначеними підприємствами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ПК України).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підтвердження товарності зазначених операцій позивачем надано до суду першої інстанції копії документів, що вже досліджувались судом у даній постанові при визначенні права позивача на віднесення до валових витрат суми витрат по придбанню товарів у зазначених контрагентів, та які підтверджують здійснення позивачем господарських операцій та формування ним податкового кредиту.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення №0000042210 від 22 лютого 2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів, підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст ухвали виготовлено 17.12.2013 року.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова