Ухвала суду № 36241433, 03.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 р.Справа № 814/1877/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М

за участю представника апелянта Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - Гаргауна Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень; скасування суми податкового боргу визначеної у податкові вимозі від 14.11.2012 № 530, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" (далі - позивач) звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та про скасування повністю податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС (далі-відповідач) від 14.06.2012 № 0000412301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 775411,25 грн., з яких 631646,0 грн. за основним платежем, та 143765,25 грн. за штрафними санкціями та від 14.06.2012 року № 0000422301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 576094,75 грн., з яких 467842,0 грн. за основним платежем, та 108252,75 грн. за штрафними санкціями; скасування суми податкового боргу, визначеного у податковій вимозі Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 14.11.2012 року № 530; зобов'язання ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС виключити з особових рахунків ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" нараховану пеню, розмір якої зазначено у податковій вимозі від 14.11.2012 року № 530.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, від 14.06.2012 № 0000412301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 775411,25 грн., з яких 631646,0 грн. за основним платежем, та 143765,25 грн. за штрафними санкціями та від 14.06.2012 року № 0000422301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 576094,75 грн., з яких 467842,0 грн. за основним платежем, та 108252,75 грн. за штрафними санкціями; Скасовано суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 14.11.2012 № 530; Зобов'язано ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС виключити з особових рахунків ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" неправомірно нараховану пеню, розмір якої зазначено у податковій вимозі від 14.11.2012 № 530;

Не погоджуючись з зазначеною постановою відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що Основним видом діяльності ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" є транспортне оброблення вантажів.

Для здійснення господарської діяльності з транспортного оброблення вантажів ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" орендує державне нерухоме майно, що перебуває на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт", а саме: нежитлові приміщення, портальні крани, вантажопідйомне обладнання, електроколонки, огороджувальні масиви та інший інвентар, що знаходиться на території Миколаївського морського торгівельного порту.

За користування цим майном позивач своєчасно та в повному обсязі сплачує Миколаївському морському торгівельному порту орендну плату.

Від імені та за дорученням фірм-вантажовласників, підприємствами-замовниками укладалися з ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" (Виконавець) договори про надання послуг з перевалки, відвантаження та зберігання вантажу.

Для виконання послуг з перевалки, відвантаження та зберігання вантажу, для ТОВ ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" виникала необхідність отримувати допоміжні послуги від інших підприємств (оскільки позивач такі послуги власними силами виконувати не має можливості).

Так, з підприємством ТОВ "ВІП-СТРОЙ-ЛТД" (Виконавець) позивач (Замовник) уклав договір про виконання послуг з технічного обслуговування перевантажувальних механізмів.

На виконання цього договору ТОВ "ВІП-СТРОЙ-ЛТД" виконувало для позивача послуги з технічного обслуговування портальних кранів типу «Альбатрос», портальних кранів типу "Сокіл", портальних кранів типу "Ганц".

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що предметом оскарження є податкові повідомлення - рішення, прийняті відповідачем, від 14.06.2012 року № 0000412301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 775 411,25 грн., з яких 631 646,0 грн. за основним платежем, та 143 765,25 грн. за штрафними санкціями та від 14.06.2012 року № 0000422301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 576 094,75 грн., з яких 467 842,0 грн. за основним платежем, та 108 252,75 грн. за штрафними санкціями шляхом звернення до суду із відповідними позовними вимогами.

Відповідач надіслав позивачу податкову вимогу від 14.11.2012 року № 530, яким повідомив позивача про те, що за позивачем станом на 14.11.2012 року рахується борг на загальну суму 255 818,13 грн. (124 680,42 грн. з податку на прибуток та 131137,71 грн. з ПДВ).

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що відповідач визначив позивачу суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на податку на додану вартість у зв'язку з тим, що на його думку правочини, здійснені позивачем з його контрагентом - постачальником послуг з технічного обслуговування кранів ТОВ "ВІП-СТРОЙ-ЛТД" суперечать інтересам держави та є нікчемними (ар.с. 45). На думку перевіряючого, запису у актах перевірки щодо порушення ст. 228 ЦК України та щодо вчинення нікчемних правочинів є достатнім для констатації факту порушення підприємством п.198.3 ст.198 та п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.3.1 ст.3, п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Висновки щодо "нікчемності" та "безтоварності" базуються на отриманих матеріалах перевірок взаємовідносин підприємства ТОВ "ВІП-СТРОЙ-ЛТД" з його контрагентами та контрагентами їх контрагентів, а саме: ТОВ "Агропрайд" тощо, з якими позивач у перевірених періодах не мав господарських відносин.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 року вих. № 742/11/13-11 роз'яснив, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Колегія суддів зазначає, що висновок щодо безтоварності ґрунтується на тому, що матеріали перевірок контрагентів позивача «по ланцюгам» свідчать про те, що контрагенти контрагентів позивача не поставляли товар безпосередньому контрагенту позивача ТОВ "ВІП-СТРОЙ-ЛТД", а відтак ТОВ "ВІП-СТРОЙ-ЛТД" не міг поставити товар позивачу.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що послуги з технічного обслуговування перевантажувальних механізмів та з сюрвєйєрської інспекції вантажу, судна та вагонів не здійснювалися цими підприємствами по ланцюгам. Перевірками контрагентів встановлено, що вони можливо не поставляли товар по ланцюгам, а не надані послуги, які фізично неможливо поставляти по ланцюгам.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Саме такої думки й дотримується Вищий адміністративний суд України, який у своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 роз'яснив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів зазначає, що факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише шляхом вивчення первинних документів платника податків.

Згідно ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 вказаної статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів не вимагається. Укладені між Позивачем та контрагентами, зазначеними у акті перевірки, правочини не віднесено законом до нікчемних, також відсутнє судове рішення про визнання їх недійсними.

Відповідач не може керуватися лише припущеннями щодо недійсності укладених договорів. Його позиція про те, що ці правовідносини є нікчемними не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нормами ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або зроблено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органа державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання договорів з додатками було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Крім того, згідно п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 (зареєстровано в Мінюсті України 12.01.2011 р. за № 34/18772) у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Натомість висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях та суб'єктивній думці ревізорів, що підтверджується висновками в актів перевірки про, мовою оригіналу, «майже відсутні» основні засоби, «вірогідні «податкові ями», а не на достовірно встановлених фактах, що є протиправним.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними».

Згідно п. п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну».

Аналогічно порядок формування податкового кредиту відрегульований нормами статей 198, 201 Податкового кодексу України, що врегулював вказані правовідносини з 01.01.2011 року.

Розділом V Податкового кодексу України регулюється порядок обчислення та сплати податку на додану вартість, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення TOB "Центр ТМ «П'ятий океан» .п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п.п. 198.3, ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, оскільки, як встановлено судом ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" та його контрагентів було дотримано та виконано умови укладених між ними договорів та включено до складу податкового кредиту з ПДВ відповідного звітного періоду, а отримані послуги використано у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, наявними в матеріалах справи, та фактично не заперечувалось відповідачем.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності нарахування відповідачем пені згідно податкових повідомлень-рішень, прийнятих за актом перевірки від 08.06.2012 року № 1372/22-100/36487633.

Розрахунок пені наведено у розрахунку пені до податкового повідомлення-рішення від 14.06.2012 року № 0000422301 (ПДВ) - 105776,62 грн., та у розрахунку пені до податкового повідомлення-рішення від 14.06.2012 року № 0000412301 (податок на прибуток) - 124680,42 грн.

Колегія суддів зазначає, що пеня нарахована у відповідності до пп.129.1.2 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України, відповідно до якого пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Згідно із пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

Згідно із пп.14.1.157 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове рішення про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання (податкове зобов'язання та штраф), визначену контролюючим органом.

Відповідно до п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (пп. 14.1.162 ПКУ).

Згідно з пп. 129.1.2 ПКУ пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного чи судового оскарження).

Пеня, передбачена зазначеним підпунктом, нараховується з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на день заниження (п. 129.4 ПКУ).

До дати набрання чинності Податковим Кодексом України порядок нарахування пені визначався ст.16 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Згідно з вимогами зазначеного Закону, нарахування пені на суми виявленого заниження податків і зборів за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) передбачено не було.

Відповідно до пункту 2 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", на підставі якого за актами перевірок податкового законодавства застосовувались штрафні санкції, визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 2011 року.

Саме з зазначеної дати (01.01.2011 року) набрав чинності пп.129.1.2. п.129.1. ст.129 ПКУ, відповідно до вимог якого пеня почала нараховуватись у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Статтею 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

При цьому слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у відповідача взагалі не було підстав нараховувати пеню до 01.01.2011 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень; скасування суми податкового боргу визначеної у податкові вимозі від 14.11.2012 № 530, зобов'язання вчинити певні дії, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 05 грудня 2013 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.