Ухвала суду № 36241014, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5852/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет-Авто» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, за участі Прокуратури Подільського району м. Києва, про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Паритет-Авто» (далі - Позивач, ТОВ «Паритет-Авто») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2012 року №0000822250 та №0000832250.

Згідно заяви від 22.08.2012 року до участі у справі вступила Прокуратура Подільського району м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не доведено факту порушення Позивачем приписів податкового законодавства, що давало підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні представник Відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Позивач у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у лютому 2012 року працівниками ДПІ у Подільському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Паритет-Авто» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ВАТ «ТБ Олімп», ПП «Неон», ТОВ «РА «Респект», ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс», ТОВ «Сучасне будівництво та архітектура», ТОВ «Гарант Сервіс-А», ТОВ «Інвест Буд», ТОВ «Компанія «Барс-Будінвест», ТОВ «Екобудгруп», ТОВ «Конкон» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 1п. 138.1, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 988 500,00 грн.; пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п.п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1 576 623,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 29.02.2012 року №118/23-611/31628362. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 12.04.2012 року форми «Р»: №0000822250, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 464 152,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 988 500,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 475 652,00 грн.); №0000832250, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 952 888,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 576 623,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 376 265,00 грн.).

Вирішуючи питання про реальність укладених між контрагентами договорів, суд першої інстанції вірно встановив, що у період з липня 2008 року по серпень 2010 року між Позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс», ТОВ «РА «Респект», ТОВ «Грант Сервіс-А», ТОВ «Екобудгруп» на підставі цивільно-правових угод здійснювалися господарські правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції між Позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс» укладено договір від 01.07.2008 року №БС-0107/1, за умовами якого ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс» бере на себе обов'язок щодо розповсюдження серед постійних клієнтів інформацію про транспортні засоби, що знаходяться на реалізації у ТОВ «Паритет-Авто». Крім того, між контрагентами було укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору.

На виконання зазначеного договору Позивачем видано ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс» простий вексель серії АА №0574463 вартістю 4 422 333,00 грн.

При цьому, у ході перевірки податковим органом було встановлено підтвердження факту виконання господарських операцій актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковою та податковими накладними, які були вилучені у ході проведення обшуку ТОВ «Паритет- Авто» 21.09.2011 року.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції та встановлено працівниками ДПІ у Подільському районі у ході перевірки між Позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс» укладено договір оренди від №36 від 01.07.2008 року.

Виконання зазначеного договору, на думку суду першої інстанції, підтверджується фактом укладення додаткової угоди №2, виписування актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних, які також були вилучені у Позивача під час обшуку.

Крім того, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд м. Києва, з акту перевірки вбачаться, що між Позивачем та ТОВ «РА «Респект» було укладено договір №57 від 24.11.2008 року про надання послуг по розміщенню рекламних матеріалів в засобах масової інформації. На виконання вказаного договору сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт, а також видаткові накладні. Крім того, контрагентом Позивача було виписано податкові накладні.

При цьому суд зазначив, що всі вищевказані документи були вилучені у ТОВ «Паритет-Авто» у ході обшуку.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, на підтвердження реальності спірних договорів Відповідачем у ході перевірки витребувано та досліджено копії наданих ТОВ «Грант Сервіс-А»: додаткової угоди №1 до договору №ГС-30-4/1/44 від 30.04.2008 року та додаткової угоди №2 до договору №ГС-30-4/1/44 від 30.04.2008 року, а також актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних.

Крім іншого, суд першої інстанції зауважив, що в акті перевірки вказано про господарські відносини Позивача з ТОВ «Екобудгруп». При цьому у ході перевірки Відповідач наголосив на тому, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо взаємовідносин з ТОВ «Екобудгруп» були вилучені у ході обшуку, однак зазначені операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсними укладених Позивачем з ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс», ТОВ «РА «Респект», ТОВ «Грант Сервіс-А», ТОВ «Екобудгруп» договорів немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину як нікчемного за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (далі - Закон про ОПП), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таких чином, враховуючи об'єктивну неможливість подання первинних документів у зв'язку з вилученням останніх у ході обшуку ТОВ «Паритет-Авто», колегія суддів погоджується з позицією Окружного адміністративного суду м. Києва про відсутність підстав у податкового органу для визнання нікчемними укладеними з контрагентами договорів, а відтак і для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс», ТОВ «РА «Респект», ТОВ «Грант Сервіс-А», ТОВ «Екобудгруп» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Паритет-Авто», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Отже, враховуючи, що податковим органом не спростовано факту руху товарно-матеріальних цінностей між Позивачем та його контрагентами, колегією суддів критично оцінюється посилання Апелянта на факти порушення кримінальних справ щодо посадових осіб контрагентів ТОВ «Паритет-Авто», оскільки зібрані дані у ході досудового слідства по кримінальному провадженню не можуть вважатися належним чином зібраними доказами у розумінні КАС України, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет-Авто» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, за участі Прокуратури Подільського району м. Києва, про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.