Постанова № 36240295, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7938/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутмас» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутмас» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фрутмас» (далі - Позивач, ТОВ «Фрутмас») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Деснянському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000822201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, надані Позивачем, оформлені неналежним чином, а тому не можуть бути підтвердженням факту реальності виконання господарських операцій, а тому ТОВ «Фрутмас» не мало право на формування податкового кредиту.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у березні - квітні 2013 року працівниками ДПІ у Деснянському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фрутмас» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТМК Гарант», фермерським господарством «В.Лоза», ТОВ «Сімба Дніпро» за період: серпень, жовтень, листопад 2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2012 року в сумі 544 434,00 грн.. Результати перевірки зафіксовані в акті від 09.04.2013 року №650/22-1/37502484. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 26.04.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000822201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 680 543,00 грн., у тому числі за основним платежем - 544 434,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 136 109,00 грн.

Вирішуючи питання про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам податкового законодавства, суд першої інстанції встановив наступне.

У серпні 2012 року між Комітентом (ФГ «В. Лоза») та Комісіонером (ТОВ «Фрутмас») було укладено договір комісії №01/08-12 від 01.08.2012 року, за умовами якого Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується за винагороду здійснити за рахунок Комітента від свого імені продаж товару, переданого на комісію. Конкретні умови угоди, кількість, якість та мінімальна ціна продажу товару, а також інші умови та вказівки Комітента наводяться в актах приймання-передачі. Витрати на транспортування несе Комітент.

Факт виконання даного договору, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 57-149), актів приймання-передачі (т. 1 а.с. 150-241), товарно-транспортних накладних (т. 2 а.с. 126-213). Крім того, на думку ТОВ «Фрутмас», факт виконання договору та його товарність підтверджується довідкою від 02.04.2013 року №40/15/22735771 про результати проведення зустрічної звірки податкової декларації з податку на додану вартість (т. 1 а.с. 24-30), згідно якої порушень у діяльності ФГ «В. Лоза» не встановлено.

У подальшому, на виконання договору комісії Позивачем було укладено договір купівлі-продажу №18/09-12-3 з ТОВ «Сімба Дніпро» від 18.09.2012 року, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар в асортименті та у кількості, визначені Договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього визначену Договором грошову суму (ціну). Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума угоди визначаються видатковими накладними.

Виконання зазначеного договору, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 2 а.с. 43-51) та податкових накладних (т. 2 а.с. 43-51 зворотній бік).

Крім того, виконання договору комісії, за твердженням ТОВ «Фрутмас», підтверджується наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу з ТОВ «Євро Сервіс Груп (т. 2 а.с. 52), ФОП «ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 56), ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» (т. 2 а.с. 90) та договорами поставки з ФГ «Маркобок» (т. 2 а.с. 106-107), ПП «Торговий дім «Салют» (т. 2 а.с. 114-117). Товарність зазначених договорів підтверджується, на думку Позивача, видатковими та податковими накладними, виписаними у відповідності до зазначених договорів (т. 2 а.с. 53-55, 57-89, 91-105, 108-113, 118-119).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між ТОВ «Фрутмас» та ФГ «В. Лоза» та іншими контрагенеми правочинів, а наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 198, 201 ПК України, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту з ПДВ відбувалося за нікчемними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції враховується, що укладення договору комісії було здійснено з метою ведення Позивачем господарської діяльності.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладеного з ФГ «В. Лоза» договору стало твердження податкового органу про відсутність у Позивача можливості транспортувати товар, а також відсутність трудових ресурсів у ТОВ «Фрутмас»

Однак, судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Тобто, для договору виконання договору комісії не потрібна наявність великої кількості працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства. При цьому факт оплати товару сторонами не заперечується.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладеного з ФГ «В. Лоза» договору комісії.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ФГ «В. Лоза» було зареєстроване у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «Фрутмас» у Відповідача не було.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приписи ч. 6 ст. 94 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Фрутмас» 3 441 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутмас» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутмас» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2013 року №0000822201, винесене Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутмас» 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.