Постанова № 36239738, 20.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2013 року № 826/17310/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платниківпроскасування та визнання протиправними: податкового повідомлення-рішення № 0001534210 від 24.10.2013р.; податкового повідомлення-рішення № 001524210 від 24.10.2013рНа підставі ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування та визнання протиправними: податкового повідомлення-рішення № 0001534210 від 24.10.2013р.; податкового повідомлення-рішення № 001524210 від 24.10.2013р.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірного рішення, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

В судове засідання 12.12.13р. представник позивача не з'явився, однак направив до суду клопотання про розгляду справи у порядку письмового провадження, у зв'язку із чим та у відповідності до вимог ст.. 128 КАС України суд протокольно ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток, податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ДП «Укрзалізничпостач» за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення ДТГО «Південно-Західна залізниця»:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.3, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 cт.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР зі змінами та доповненнями, п.138.1, п. 138.2 cт.138, п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 cт.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього сумі 7 733 178 грн. в т.ч.: - за 3 квартали 2010р. в сумі 618 484 грн., - за 2010р. в сумі 1 909 627 грн., - за 1 квартал 2011р. в сумі 1 562 572 грн., - за 2 квартал 2011р. в сумі 2 341 228 грн., - за 2-3 квартали 2011р. в сумі 4 260 979 грн.

- пп.7.2.3, пп.7.2.8 п. 7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 cт.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97- BP із змінами та доповненнями, п.198.3, п.198.6 cт.198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 5 652 496 грн., в тому числі: - за серпень 2010 року в сумі 336 460 грн.; - за вересень 2010 року в сумі 374 627 грн.; - за жовтень 2010 року в сумі 648 988 грн.; - за листопад 2010 року в сумі 19 539 грн.; - за грудень 2010 року в сумі 45 519 грн.; - за лютий 2011 року в сумі 221 268 грн.; - за березень 2011 року в сумі 951 629 грн.; - за квітень 2011 року в сумі 621 167 грн.; - за травень 2011 року в сумі 1 345 351 грн.; - за червень 2011 року в сумі 255 551 грн.; - за липень 2011 року в сумі 363 851. грн.; - за серпень 2011 року в сумі 407 389 грн.; - за вересень 2011 року в сумі 61 157 грн.

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників складено Акт № 1221/42-10/04713033 від 15.10.2013р. та винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0001534210 від 24.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, код платежу 11020100, на загальну суму 9 773 157,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 7 733 178,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 2 039 979,00 грн.

- № 0001524210 від 24.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, код платежу 14010100, на загальну суму 6 004 408,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 5 316 036,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 688 372,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями: № 0001534210 від 24.10.2013р. та № 0001524210 від 24.10.2013р., позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про їх скасування.

Судом встановлено, що Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України.

ДТГО «Південно-Західна залізниця» зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією та взято на облік у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та зареєстровано, як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: вантажно-пасажирські перевезення залізничним транспортом на території України та за її межами.

З матеріалів справи вбачається, що ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 01.07.2010р. по 30.09.2011р. мало фінансово-господарські взаємовідносини з ДП «Укрзалізничпостач».

У даному періоді, господарська діяльність ДТГО «Південно-Західна залізниця» та ДП «Укрзалізничпостач» здійснювалась на підставі договорів № ЦХП-40110 від 25.12.2009 року та № ЦХП-40210 від 30.12.2009 року, якими передбачені умови постачання товарно-матеріальних цінностей.

Даними договорами передбачено порядок документального супроводження поставок, а саме, кожна поставка супроводжується рахунком фактурою, товаротранспортною, або залізничною накладною, актом приймання-передачі, супроводжувальною документацією виробника продукції, пакувальними аркушами, сповіщенням «авізо».

Зазначені вище договори від ДП «Укрзалізничпостач» були підписані в.о. директора Олійник Т.О. та заступником директора Грищенка Ю.В., яки діяв на підставі довіреності №ЦХП 18/29 від 18.01.2009р.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначених вище договорів ДП «Укрзалізничпостач» поставляло товарно-матеріальні цінності, що підтверджується Актами прийому-передачі та іншими первинними документами, наявними в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що ДП «Укрзалізничпостач», в період з 01.07.2010р. по 30.09.2011р., були оформлені на користь позивача податкові накладні.

Дані податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, що передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин , контрагент позивача - ДП «Укрзалізничпостач» був належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість не скасовувалося.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на Акт перевірки ДП «Укрзалізничпостач» № 614/42-10/19014832 від 29.05.2013р., а також його контрагентів, в яких нібито було встановлено, що всі операції купівлі-продажу підприємствами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаними договорами у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність договорів між позивачем та ДП «Укрзалізничпостач», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Керуючись ст. 228 Цивільного кодексу України Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя даної статті Цивільного кодексу України визначає, що . У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбаченим ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вищевказаних правочинів, укладених між позивачем та ДП «Укрзалізничпостач», а також не надано доказів, які б свідчили, що дані правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд звертає увагу, що згідно положень ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Вирішуючи питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, суд виходить з наступного.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вищенаведені правові норми узгоджуються з положеннями Податкового кодексу України, чинного у частині перевіреного періоду та станом на день розгляду справи в суді.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій, що є об'єктами оподаткування ПДВ. Зазначені операції поділяються на п'ять груп, визначених в статті.

Суд звертає увагу, що об'єктом оподаткування податком (тим, з чим згідно ст. 22 Податкового кодексу України законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку) є саме операції, а не товари, роботи чи послуги. При цьому, перелік операцій, що є об'єктами оподаткування податком не є вичерпним, а операція вважається об'єктом оподаткування у випадку, якщо вона навіть і не вказана як така в тексті кодексу, однак відповідає тим обов'язковим ознакам, що містяться в ньому.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій платників податків, які є об'єктом оподаткування з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Проаналізувавши первинну документацію позивача, суд дійшов висновку, що вона складена у відповідності до вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та інших нормативно-правових актів.

При цьому суд звертає увагу, що на момент підписання зазначених договорів та первинної документації сторони мали статус платників податку на додану вартість.

Також суд зазначає, що всі укладені договори із вказаними контрагентами містять наступну умову: Приймання продукції по кількості та якості проводяться вантажоодержувачем відповідно до Інструкції №П6 від 15.06.1965 р. «О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству».

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про ненадходження вантажу (товарів, продукції) та обґрунтовують суму вказану в акті перевірки.

Так, акти приймання-передачі підписані позивачем, а ДП «Укрзалізничпостач», відповідно, одержав кошти за поставлену продукцію, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ДП «Укрзалізничпостач», а тому вважає, що формування ДТГО «Південно-Західна залізниця» податкового кредиту з податку на додану вартість, та витрат, пов'язаних з господарською діяльністю є правомірним, а дії Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників щодо донарахування позивачу сум з податку на додану вартість та податку на прибуток - неправомірними.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та валових витрат, то нарахування штрафних санкцій в частині є також неправомірним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування:

- податкового повідомлення - рішення № 0001534210 від 24.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, код платежу 11020100, на загальну суму 9 773 157,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 7 733 178,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 2 039 979,00 грн.

- податкового повідомлення-рішення № 0001524210 від 24.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, код платежу 14010100, на загальну суму 6 004 408,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 5 316 036,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 688 372,00 грн.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи досліджені судом фактичні обставини справи у сукупності у взаємозв'язку з нормами чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись вимогами ст.ст.69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001534210 від 24.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, код платежу 11020100, на загальну суму 9 773 157,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 7 733 178,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 2 039 979,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001524210 від 24.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, код платежу 14010100, на загальну суму 6 004 408,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 5 316 036,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 688 372,00 грн.

4. Судові витрати в сумі 458,80 грн. присудити на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (ідентифікаційний код 04713033) за рахунок Державного бюджету.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій