Постанова № 36239603, 23.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2013 року № 826/17181/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайт Реббіт"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайт Реббіт", звернувся до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві при проведення невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «ВАЙТ РЕББІТ»; зобов'язати ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вилучити з Автоматизованої системи «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації» інформації про результати перевірки ТОВ «ВАЙТ РЕББІТ», оформленої актом перевірки від 03.10.2013р. №1444/26-55-22-07, і поновити в ній дані, що містяться в поданих ТОВ «ВАЙТ РЕББІТ» податкових звітах з податку на додану вартість за липень 2013 р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що перевірка проводилася відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства та Відповідачем протиправно внесено в базу даних інформацію щодо зменшенню задекларованих податкових зобов'язань.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що оперативним управлінням ДПІ у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві надано висновок про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним підрозділом ГУ Міндоходів України на запит на відпрацювання №4167 від 16.09.2013 р., в якому зазначено, що місцезнаходження платника податків не встановлено та направлено запит до СУ ФР ГУ Міндоходів у Львівській області №724/7/2655-0702.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було здійснено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «ВАЙТ РЕББІТ» з питань правильності обчислення податкових зобов’язань та податкового кредиту за період з 01.07.2013 р. по 31.07.2013 р. За результатом перевірки було складено Акт від 03.10.2013 р. №1444/26-55-22-07 (надалі по тексту Акт перевірки).

В Акті №1614/22.9/37507634 зазначено наступні порушення вимог законодавства: ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст.. 228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними – в силу припису закону.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі – Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.20.1.6. п.20.1. ст.20 Кодексу, органи державної податкової служби мають право, крім іншого, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.73.5. ст.73 Кодексу, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб’єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб’єкту господарювання у десятиденний термін.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп.4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб’єкта господарювання, зокрема у зв’язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб’єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Отже, діяльність відповідача зі складання акт є лише службовою діяльністю його посадових осіб на виконання своїх посадових обов'язків щодо фіксування факту про неможливості проведення зустрічної звірки, з огляду на що, не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав.

Дії відповідача зі складанні не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Акт є лише формою документальної фіксації наявності факту неможливості проведення зустрічної звірки та не містить волевиявлення суб'єкта владних повноважень щодо виявлених фактів правопорушень, з огляду на що, не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав, оскільки сам по собі не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.10.2012 у справі № К/9991/30241/12.

Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що дії відповідача зі складання акта самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, а також те, що зазначений акт, не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, оскільки він є виключно формою документальної фіксації наявності факту неможливості проведення зустрічної звірки, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача зі складанні акту не спрямовані на захист та відновлення порушених прав та інтересів позивача.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вилучити з інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформацію, внесену на підставі актів, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи те, що відповідно до положень чинного законодавства акт суб'єкта господарювання може засвідчувати лише факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно відсутності факту документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, то на підставі нього не можуть бути внесені відомості, які б мали вплив на дані задекларовані платником податків.

Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту внесення до інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформації на підставі акту.

Отже, у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем була внесена до інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформація на підставі акту звірки, а тому і підстав для зобов'язання відповідача вилучити зазначену інформацію відсутні.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача вилучити з інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформацію, внесену на підставі актів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Державна податкова служба України в даному випадку є суб'єктом владних повноважень та виконує владні управлінські функції щодо позивача.

За таких обставин, суд не наділений повноваженнями щодо закриття провадження у справі в частині щодо скасування Акту, оскільки згідно частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави неналежності розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Оскільки позовну вимогу щодо скасування акту камеральної перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби неможливо віднести до юрисдикції іншого суду, суд позбавлений можливості застосувати положення статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України в цій частині, а тому дана вимога розглядається по суті.

При цьому, суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.

Проте, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук