Постанова № 36239533, 11.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2013 року 09:00 № 826/17571/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу

FONT >за позовом

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничій дім «Оберіг»

>проFONT>

припинення юридичної особи,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (далі по тексту – позивач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Оберіг» (далі по тексту – відповідач, ТОВ «ВД «Оберіг») про припинення юридичної особи з огляду на відсутність останнього за своїм місцезнаходженням, що відповідно до статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» є підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 29 жовтня 2013 року ТОВ «ВД «Оберіг» (код ЄДРПОУ 37593095, місцезнаходження: 03151, місто Київ, Солом’янський район, пр. Повітрофлотський, 54, офіс 4) зареєстроване 03 березня 2011 року Солом’янською районною в місті Києві державною адміністрацією.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003р. № 755-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 15.05.2003р. №755-IV), встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців.

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб’єкта господарювання.

Відповідно до статті 5 названого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців визначений вищевказаним законом та включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці, та перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, відповідно до частини 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV, є:

- визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом;

- провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону;

- неподання протягом року органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

- визнання судом юридичної особи – емітента такою, що відповідає ознакам фіктивності;

- неподання акціонерним товариством протягом двох років поспіль Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації, передбаченої законом;

- нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль;

- неутворення органів акціонерного товариства протягом року з дня реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства.

Даний перелік підстав для припинення юридичної особи є виключним, та розширеному тлумаченню не підлягає.

Як на підставу своїх вимог про припинення юридичної особи ДПІ у Солом’янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві посилається на відсутність відповідача у справі – ТОВ «ВД «Оберіг» за місцем реєстрації та ненадання останнім документів щодо зміни місцезнаходження за встановленою законом процедурою, що є прямим порушенням чинного законодавства та перешкоджає податковому органу у здійснені ним контролюючих функцій щодо платника податків.

На підтвердження своїх доводів позивач надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців станом на 29 жовтня 2013 року, відповідно до якого 19 квітня 2012 року до ЄДР державним реєстратором внесено запис за №10731430001020416 про відсутність юридичної особи за вказаною адресою.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження проведення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві перевірки відповідача, позивачем не надано. У той же час, згідно заяви позивача, яка надійшла до суду на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року, перевірки ТОВ «ВД «Оберіг» за період з 2012 по 2013 рік не проводились. Документи, які б підтверджували відсутність юридичної особи за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру, станом на час звернення до суду із даним позовом податковим органом не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент звернення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві до суду з даним позовом з підстав відсутності юридичної особи за місцезнаходженням, інформація про вказану обставину не може вважатися актуальною, тобто не є доведеною належними доказами.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 Основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

При цьому, Конституція України не передбачає право органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI (далі по тексту – ПК України).

Пунктом 20.1.37 ПК України закріплено право органів державної податкової служби звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою – підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб’єктів господарювання.

Виходячи з положень статей 20, 21 ПК України стосовно контролюючих функцій податкової служби в кореспонденції з положеннями частини 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV, право контролюючих органів на звернення до суду із вимогою про припинення юридичної особи не є безумовним, оскільки таке право податкових органів обмежується тими випадками, коли ці органи діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб’єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб’єктів господарювання в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб’єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством, а також з підстав відсутності юридичної особи за місцем реєстрації у разі, якщо така обставина перешкоджає податковому органу у здійсненні ним контролюючих функцій (як то: проведення перевірки платника; отримання від платника податків, у визначених законодавцем випадках, інформації або документів; тощо).

Водночас, згідно заяви позивача, наданої на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року, перевірка платника податків щодо дотримання податкового, валютного і іншого законодавства контролюючим органом у період 2012 -2013 року не призначалась і за місцезнаходження суб’єкта господарювання не проводилась.

Викладене свідчить про недоведеність позивачем виникнення у нього права, зважаючи на покладені на нього функції, на звернення до суду з даним позовом про припинення юридичної особи з підстави відсутності юридичної особи за місцем реєстрації.

Згідно з пунктом 11.10 Порядку обліку платників податків, зборів, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010р. №979, якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, якщо установчі документи суперечать чинному законодавству; провадження діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству; наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; наявності в органу державної податкової служби передбачених законами України інших підстав для постановлення судового рішення щодо припинення (ліквідації) чи скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків – про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Як вбачається зі змісту зазначеної вище заяви позивача, станом на дату звернення до суду ТОВ «ВД «Оберіг» не має заборгованості зі сплати податків, зборів, обов’язкових платежів.

Обов’язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів також закріплено в Податковому кодексі України (п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16).

Документи на підтвердження неподання платником податків звітності протягом одного року позивачем не надано.

Враховуючи, що на момент звернення до суду із даним позовом відсутня підстава для постановлення судом рішення про припинення юридичної особи саме у зв’язку з неподання відповідачем протягом року податкової звітності, з огляду на встановлені у справі обставини з врахуванням викладених у позові підстав для припинення юридичної особи, а також зважаючи на те, що Конституцією України закріплено заборону позивачу як органу виконавчої влади виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації і підтвердження відомостей про юридичну особу, суд приходить до висновку, що звернення до суду з вимогою про припинення юридичної особи на підставі відсутності суб’єкта господарювання за місцем реєстрації, виходить за межі повноважень органу державної податкової служби, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене та враховуючи відсутність інших доводів на обґрунтування заявлених позовних вимог, а також виходячи з права позивача на визначення обсягу, підстав та предмету позову, суд приходить до висновку про недоведеність суб’єктом владних повноважень обставин, з якими він пов’язує виникнення у нього законних підстав на звернення до суду із даним позовом. Відтак, в задоволені позову необхідно відмовити.

На підставі вищенаведених норм законодавства та керуючись вимогами статей 69-71, 160-162, 1832, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної за правилами, встановленими статтею 1832 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко