Рішення № 36238246, 16.12.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р.Справа № 922/4210/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Публічного АТ "Харківгаз", м. Харків про стягнення 10158,14 грн. за участю представників сторін:

позивача - Ященко Р.Ю., довіреність №14-51 від 22.03.13 р.,

відповідача - Василенко Г.В., довіреність №2390/101 від 02.08.2013 р.,

Рожкова С.Г., довіреність №2621/090 від 02.09.13 р.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Публічного АТ "Харківгаз" основний борг в сумі 0,06 грн., пеню у розмірі 2394,84 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення на суму 1126,87 грн., 3% річних у розмірі 6636,37 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 07.10.13р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

25.10.13р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позову в повному обсязі, вказував, що за період, який заявлений в позові, дефляційні процеси переважали інфляційні, тому інфляційних втрат у позивача не було, надав контррозрахунки 3% річних та інфляційних, просив суд в задоволенні позову відмовити та застосувати строк позовної давності щодо нарахування пені.

У судовому засіданні оголошувалася перерва з 29 жовтня 2013 року до 11 листопада 2013 року до 11 год. 15 хв. та з 11 листопада 2013 року по 12 листопада 2013 року до 11год. 30 хв.

12.11.13р. представник відповідача надав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ч.1. ст. 69 ГПК України для надання додаткових документів.

Ухвалою суду від 12.11.13р. клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ч.1 ст.69 ГПК України було задоволено, строк вирішення спору продовжено по 19.12.13р.

11.12.13р. представник відповідача надав клопотання, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову та застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені.

Представник позивача в судовому засіданні 16.12.13р. позовні вимоги підтримує повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.12.13р. заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просить суд застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені відповідно до ст. 258 ЦК України.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви та заперечення проти позову, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством Харківгаз" був укладений договір 14/2031/11 купівлі - продажу природного газу.

Відповідно до п. 1.1, 1.2. договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, (далі - газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, (далі - споживачам Покупця).

На виконання п. 2.1 Договору Позивач поставив протягом жовтня 2011р. - лютого 2012 року, а Відповідач прийняв природний газ обсягом 19700,288 тис. куб. м. на загальну суму 310956,25 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.10.11 б/н на суму 20572,03 грн. (за жовтень 2011р.), від 30.11.11 б/н на суму 45364,16 грн. (за листопад 2011р.), від 31.12.11 б/н на суму: 1947,36 грн. (за грудень 2011р.), від 31.01.12 б/н на суму 79313,72 грн. (за січень -012р.) та від 29.02.12 б/н на суму 113758,98 грн. (за лютий 2012р.).

Відповідно до п. 6.1 Договору Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових оплат газу протягом місяця поставки газу, з урахуванням положень п. 6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Однак, в порушення умов договору Відповідач не здійснив оплату за спожитий природний газ своєчасно, що і стало підставою для зверення позивача до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з наданих відповідачем документів, платіжним дорученням №8890 від 13.11.13р. було сплачено суму заборгованість в розмірі 0,06 грн.

У зв'язку з тим, що суму основного боргу було сплачено в процесі розгляду справи, суд припиняє провадження у справі по п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 0,06 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пунктів 6.1. та 6.2 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищенаведене, позивачем було нараховано відповідачу пеню в сумі 2394,84 грн., 3% річних в сумі 6636,37 грн. та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі 1126,87 грн.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 2394,84 грн.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у клопотанні №б/н від 10.12.13р. просить суд застосувати строк позовної давності щодо нарахування позивачем пені та просить суд відмовити в задоволенні її стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що пеню нараховано з пропущенням строку позовної давності. Слід зазначити, що сторонами в договорі або в інших документах, якими обмінювалися сторони не було передбачено умови про збільшення строку позовної давності, тому представник відповідача правомірно заявив клопотання щодо застосування строку позовної давності щодо неустойки (пені). Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника відповідача №б/н від 10.12.13р. про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 2394,84 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 6636,37 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1126,87 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 6636,37 грн.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 1126,87 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи те, що у цей період процеси дефляції переважали і перекрили суму нарахованої позивачем інфляції, суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат, зроблений позивачем прийшов до висновку, що він є невірним, тому в цій частині заявлених позовних вимог, а саме в стягненні інфляційних втрат в розмірі 1126,87 грн. слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 256-258, 261, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 03359500, Рахунок № 26005124944001 в ПАТ "КБ "Надра" м. Київ) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 в ПАТ "Державний ощадний банк України", код банку 300465, код ЄДРПОУ банку 00032129) 3% річних в сумі 6636,37 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1124,02 грн.

В частині стягнення з відповідача пені в сумі 2394,84 грн., інфляційних втрат в сумі 1126,87 грн. - відмовити.

В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 0,06 грн. провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.12.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.