Рішення № 36237564, 17.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21056/13 17.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич"

до Фізичної особи-підприємця Пивоварова Максима Євгеновича

про стягнення 1 341,56 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пивоварова Максима Євгеновича (далі - відповідач) про стягнення 1 330,32 грн., в тому числі 1 213,20 грн. основного боргу, 95,17 грн. пені, 21,95 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21056/13, її розгляд призначено на 26.11.2013 р.

В судове засідання призначене на 26.11.2013 р. представник позивача не з'явився, проте, 25.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 1 341,56 грн., а саме: 1 213,20 грн. основного боргу, 95,17 грн. пені та 33,19 грн. 3 % річних. Також, просить суд витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн. покласти на відповідача.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В судове засідання призначене на 26.11.2013 р. відповідач не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/21056/13 від 04.11.2013 р. не виконав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 17.12.2013 р.

Представник сторін в судове засідання призначене на 17.12.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 2806-Д, відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору, найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору.

У відповідності до п. 3.2. Договору, загальна сума цього Договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п. 3.3. Договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожні партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Відповідно до п. 8.5. Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до «__» ______ 20__ р., а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного Договору не заявить про наміри його розірвання, цей Договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік.

Відповідачем проти достовірності вказаного примірника заперечень не подано.

При цьому, щодо відсутності кінцевої дати строку дії Договору, суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Позивач поставив на виконання умов Договору товар відповідачу на суму 1 468,20 грн. відповідно до наступних товарно-транспортних накладних: № ДДК-020802 від 18.08.2012 р. на суму 313,20 грн., № ДДК-030849 від 04.12.2012 р. на суму 1 155,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було 05.03.2013 р. частково сплачено вартість поставленого позивачем товару на суму 255,00 грн., з призначенням платежу «часткова сплата за пиво згідно з накл. ДДК-030849 від 4.12.12 Р», що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

У зв'язку з вищевказаним, на момент подачі даного позову до суду у відповідача існував борг в сумі 1 213,20 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з п. 3.3. Договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожні партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню в сумі 1 213,20 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення 95,17 грн. пені та 33,19 грн. 3 % річних, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони п. 5.3. визначили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 95,17 грн. та 3 % річних у розмірі 33,19 грн. розрахунок яких є невірним, з огляду на наступне.

По-перше, позивачем невірно визначено дату з якої починається прострочення з виконання зобов'язання з оплати за ТТН № ДДК-020802 від 18.08.2012 р.

Так, у відповідності до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Разом з тим, 18.08.2012 р. + 14 к. дн. = 01.09.2012 р. (Сб) - останній день строку зобов'язання з оплати, припав на вихідний день, з огляду на що у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем в таких випадках необхідно вважати перший робочий день, який слідує за вихідними, тобто, прострочення зобов'язання у такому випадку починається з 04.09.2012 р.

По-друге, зі змісту укладеного Договору вбачається, що його умовами між сторонами не врегульовано порядок зарахування коштів. При цьому, в наданих до матеріалів справи документах про здійснення відповідачем відповідного платежу є посилання на реквізити накладної, складеної на виконання зобов'язань за спірним договором, тому віднесення позивачем частини грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за іншою накладною є неправомірним.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та 3 % річних і встановлено, що розмір пені має становити 98,54 грн., а 3 % річних - 33,64 грн.

Тобто, вищезазначені помилки позивача при здійсненні розрахунку призвели до заниження розміру пені та 3 % річних, проте, оскільки останнім не подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення їх в цій частині в заявленій позивачем сумі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум пені та 3 % річних, в зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пивоварова Максима Євгеновича (03186, м. Київ, Солом'янський район, бульвар Чоколівський, будинок 19, квартира 167, ідентифікаційний номер 3158216633) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (01001, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Софійська, будинок 10, літера "А", код ЄДРПОУ 33403739) 1 213 (одну тисячу двісті тринадцять) грн. 20 коп. основного боргу, 95 (дев'яносто п'ять) грн. 17 коп. пені, 33 (тридцять три) грн. 19 коп. 3 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака