Рішення № 36232916, 16.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: 22ц/790/7647/13 Головуючий І інстанції -

Справа: № 2030/2989/2012 Страхова І.П.

Категорія: кредитні Доповідач - Костенко Т.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І., Гальянової І.Г.

при секретарі Старіковій К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики з боржника, -

в с т а н о в и л а

20 серпня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу. Позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що 01 липня 2010 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_4 передав у власність відповідачу гроші в сумі 29 300,00 грн., а останній зобов'язався повернути зазначену суму в порядку та в строки, передбачені договором, але не пізніше 01 жовтня 2010 року. Проте станом на 20 серпня 2012 року неповернутою залишається сума позики у розмірі 29 300,00 грн. Розмір розрахованих позивачем процентів, належних йому до сплати відповідачем за несвоєчасне повернення позики складає 1661,67 грн. Штраф у розмірі 0,5% від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи з 01 жовтня 2010 року до 20 серпня 2012 року, складає 101085,00 грн. Таким чином, загальна сума боргу складає 132 046,67 грн.

26 березня 2013 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, а саме до 164 508,66 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 164 508,66 грн.

та судові витрати у сумі 1320,47 грн. та 324,63 грн.

Відповідач проти позову заперечував та посилався на те, що у зв'язку з матеріальними труднощами влітку 2010 року він мав намір позичити гроші у сумі 20000 грн. у ОСОБА_4 01 липня 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, проте позивач цей договір не підписував та не передавав необхідну суму відповідачу, внаслідок чого відповідач вимушений був взяти гроші в борг у іншої людини.

Керуючись ч.4 ст.10 ЦПК України, районний суд сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, для чого за клопотанням сторони відповідача провадження у справі зупинялось до вирішення справи за позовом ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, призначалася судова почеркознавча експертиза.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики з боржника задоволений повністю.

ОСОБА_2 із зазначеним рішенням не погодився, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, неправильним дослідженням доказів та неправильним визначенням правовідносин між сторонами.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на те, що враховуючи відсутність підпису ОСОБА_4, договір позики не був укладений, позивач не надав жодних доказів отримання ОСОБА_5 грошових коштів, які насправді йому не передавались. Крім того, на думку відповідача, судом першої інстанції були незаконно та необґрунтовано нараховані проценти від суми боргу.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Зі змісту ст.536 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частинами 1, 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами 01 липня 2010 року було укладено договір позики. За цим договором ОСОБА_4 позичив ОСОБА_2 гроші в сумі 29300 гривень, а останній зобов'язався повернути кошти в порядку та строк, обумовлений цим договором, але в будь-якому випадку, не пізніше 01 жовтня 2010 року. Оскільки відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, на нього слід покласти обов'язок повернути суму позики, сплатити три проценти річних за неналежне виконання грошових зобов'язань, а також штраф (пеню) в розмірі, передбаченому умовами договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в частині стягнення на користь позивача основного боргу в сумі 29300 грн., трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання в сумі 2186 гривень 66 копійок і вважає, що районний суд в цій частині позовних вимог правильно встановив обставини по справі, оцінив докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, і ухвалив рішення у відповідності до норм права, якими регулюються правовідносини, що виникли між сторонами. Наведені районним судом розрахунки сум, що підлягали стягненню є правильними.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині встановлення факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим наступають відповідні правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Разом з тим, не можна погодитись з висновками суду щодо розміру нарахованої пені за порушення строків повернення позики.

Згідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стягуючи з відповідачів суму нарахованої пені, суд першої інстанції не застосував вказану норму матеріального права.

Встановивши, що сума основного боргу складає 29300 грн. 00 коп., суд стягнув штрафні санкції (заборгованість за пенею за порушення строків повернення позики) в розмірі 133022,00 гривень, що не співмірно з сумою боргу та значно перевищує розмір збитків.

З огляду на наведене, з урахуванням обставин справи, що мають істотне значення, колегія суддів на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України вважає за можливе, застосувавши ч.3 ст.551 ЦК України, змінити рішення та зменшити розмір пені до 30 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст. 303, ст. 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року змінити, зменшивши суму пені, стягнуту з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 до 30 000 гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді