Ухвала суду № 36206226, 03.12.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/5524/13-а

03.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кукти М.В.,

суддів Єланської О.Е. ,

Кучерука О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л.) від 18.06.13 у справі № 801/5524/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Сімферопольського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м.Севастополі (бульвар Леніна, 4,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95006)

Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим і м. Севастополі (вул. Гагарина, 18 а,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95026)

про визнання бездіяльність протиправною та спонукання до виконання певних дій і стягнення,

ВСТАНОВИВ:

23.05.2013 ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя про визнання бездіяльність Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя щодо невидачі ОСОБА_2 військового квітку НОМЕР_1 від 20.10.2009 і невиплати грошової компенсації за 22 дня невикористаної відпуски протиправною; зобов'язання Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя видати ОСОБА_2 військовий квіток; стягнення з Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя нараховану та невиплачену компенсацію за 22 дня невикористаної відпуски у розмірі 573,91 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про надання військового квітку та про виплату грошової компенсації за 22 дня невикористаної відпуски. Своєчасно вказані вимоги задоволені не були, що і стало підставою для звернення до суду з зазначеними позовними вимогами.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 в задоволені адміністративного позову відмовлено, з посиланням на недоведеність вини відповідача.

Не погодившись з даною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: невраховані судом першої інстанції обставини, що свідчать про неправомірність дій відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 03.12.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з листопаду 2011 проходив службу в Сімферопольському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя, та 16.11.2012 був звільнений в запас Збройних сил України на підставі п.63 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницькім складом органів внутрішніх справ України (а.с. 6).

Листом від 28.12.2012 позивач звернувся до начальника Сімферопольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя з проханням направити на його адресу наказ про звільнення, військовий квіток, довідку про доходи, характеристику з останнього місця роботи та провести повний розрахунок на дату звільнення (а.с. 9).

Листом від 11.01.2013 вих. № М-56 відповідач повідомив позивача про направлення в його адресу копії наказу про звільнення, а також характеристики. При цьому, відповідач також повідомив, що військовий квіток направити не має можливості за відсутністю фінансування для відправки документів рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим було запропоновано позивачу з'явитися до відділу кадрів ізолятору для отримання його (квитка) особисто, а також для проведення повного розрахунку на день звільнення (а.с. 11).

Листом від 29.01.2013 позивач знов звернувся до Сімферопольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя з заявою, в якої зазначив, що прибув в Сімферопольський слідчий ізолятор для отримання військового квітку та проведення розрахунку на день звільнення, у зв'язку з чим просить видати відповідні документи. Вказана заява була зареєстрована у канцелярії 29.01.2013 (а.с. 12).

Листом від 05.02.2013 вих. № М-75 відповідач повідомив, що для отримання документів ОСОБА_2, необхідно особисто з'явитися до відділу кадрів Сімферопольського слідчого ізолятору (а.с. 13).

Згідно заяви від 11.02.2013, позивач повідомив про неможливість з'явитися в Сімферопольський слідчий ізолятор, у зв'язку з важким матеріальним положенням та просив направити документи поштою та перерахувати грошові кошти на розрахунковий рахунок або відправити поштою на ім'я позивача (а.с. 14). Відповідач не виконав цю вимогу.

Розглянувши справу в порядку ст. 195, п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV до складу Державної кримінально-виконавчої служби України відносяться в тому числі слідчі ізолятори, які утворюються та ліквідуються центральним органом виконавчої влади.

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до Закону.

Відповідно до ч.5. ст. 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Виходячи з вищевикладеного служба позивача в Державній кримінально-виконавчій службі відноситься до публічної служби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що позивач проходив службу в Сімферопольському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим, який є самостійною юридичною особою, у зв'язку з чим Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя не відповідає за зобов'язаннями Сімферопольського слідчого ізолятору, тому вимоги до Управління Державної пенітенціарної служби України в АР Крим та м. Севастополя є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Правовідносини щодо виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу працівників кримінально-виконавчої служби регулюються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222 та іншими спеціальними нормативно-правовими актами.

Водночас питання щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні цими нормативно-правовими актами не врегульовано, отже до спірних правовідносини підлягають застосуванню норми ст. 47 КЗпП України, які є субсидіарними у вказаних правовідносинах, в частині питання проведення розрахунку при звільнені.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Судова колегія зауважує, що питання та порядок видачі військового квитка взагалі не врегульовані ані спеціальними нормами щодо проходження служби в органах кримінально-виконавчої служби, ані загальними нормами, якими врегульовані трудові правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на звернення позивача було повідомлено про можливість отримання військового квітку та розрахунку на час звільнення у приміщенні Сімферопольського слідчого ізолятору.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка владного суб'єкту, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Бездіяльність посадової чи службової особи - це певна форма поведінки особи, пов'язана з невиконанням нею дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї посадових обов'язків і згідно з чинним законодавством України. Тобто особа уникає дій, які вона могла і зобов'язана була вчинити, виходячи з покладених на неї правових обов'язків. Такі обов'язки можуть випливати безпосередньо із закону, з договору, професійних обов'язків, а також загальновизнаних моральних принципів суспільної поведінки.

Отже, приймаючи до уваги відповіді на звернення позивача, відповідачем були вчинені дії, спрямовані на задоволення вимог позивача щодо надання військового квітку, що виключає бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відсутності підстав вважати наявність протиправної бездіяльності відповідача в цій частині.

Також, згідно до норм КЗпП України, не передбачений обов'язок відповідача направити військовий квіток позивачу поштою, а відсутність відповідних бюджетних асигнувань на ці видатки є підставою у даному випадку для відмови від направлення офіційного документу замовним листом з повідомленням про вручення поштового відправлення засобами поштового зв'язку.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником при звільненні.

Водночас в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач навмисно ухиляється від проведення розрахунку, навпаки матеріали справи свідчать, що відповідач повідомив позивача про можливість отримання такого розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено те, що відповідач ухиляється від проведення виплат та повернення військового квітку, а сам факт подачі відповідних заяв не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Крім того, згідно письмових пояснень працівників відповідача позивач 29.01.2013 взагалі не звертався до відділу кадрів та фінансової частині для отримання документів та для проведення розрахунку, а ним була залишена в канцелярії тільки відповідна заява. Отже зазначене свідчить, що позивач свідомо та навмисно ухиляється від отримання військового квітку та отримання компенсації за невикористану відпустку.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за невикористану відпуску та щодо ненадання військового квітку.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а згідно ст.86 цього Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 у справі № 801/5524/13-а - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 у справі № 801/5524/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.В. Кукта

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.В. Кукта