Провадження : 22ц/790/7282/13 Головуючий 1-ї інстанції - Скотар А.Ю.
Справа № 2-2027/18831/12 Доповідач - Шевченко Н.Ф.
Категорія : трудове.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Шевченко Н.Ф.
суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.
при секретарі - Ткаченко Г.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису в трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису в трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначив, що наказом від 29 жовтня 2006 року він був призначений на посаду начальника Харківського обласного управління «Харківекокомресурси» Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є відповідач.
Наказом від 18.10.2012 року його звільнено з займаної посади згідно п.4 ст. 40 КЗпП України через прогул, який мав місце 23 та 24 липня 2012 року, проте в зазначений період часу він знаходився на лікарняному, що підтверджується відповідною довідкою.
Наказ про звільнення було отримано ним поштою, ніяких пояснень від нього відповідач не вимагав, тому своє звільнення вважає незаконним у зв'язку з чим звернувся до суду із зазначеним позовом, який просив заволинити в повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на те, що позивачем не було надано доказів його перебування на лікарняному, а також на те, що позивач від пояснень з приводу відсутності на робочому місці у вказані дні відмовився, так саме і від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судові рішення по цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, що містяться у пункті 2, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Згідно з вимогами статей 10, 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Із системного аналізу ст. 147 КЗпП України звільнення є крайнім заходом стягнення, яке може бути застосовано до працівника за порушення трудової дисципліни.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання його звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з роботи проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки позивач 23 липня та 24 липня 2012 року здійснив прогули без поважних причин.
Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що наказом № 147-к від 29 жовтня 2006 року Державної компанії «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Харківського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини «Харківекокомресурси» (а. с. 17,39).
Наказом директора Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною № 436 - к від 18.10.2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Харківського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини «Харківекокомресурси» на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України - за прогули без поважних причин 23 липня та 24 липня 2012 року ( а.с.16).
Із ксерокопій актів, складених підлеглими позивача і залучених до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 23 та 24 липня 2012 року з 9 до 18 годин був відсутній на роботі (а.с.47,47).
Факт відсутності на роботі не заперечував і позивач.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами, внесеними згідно із Постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року, № 15 від 25.05.1998 року), при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається лише відсутність робітника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Таким чином, сама по собі відсутність працівника на робочому місці, без врахування причин такої відсутності, може бути підставою для застосування до нього не звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а іншого дисциплінарного стягнення, передбаченого діючим трудовим законодавством.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з травня 2012 року неодноразово знаходився на лікарняних у зв'язку з хворобою (а.с.6-10).
Судовим розглядом також встановлено, що ОСОБА_1 23 та 24 липня 2012 року перебував на лікуванні у невропатолога в умовах денного стаціонару, що підтверджується довідкою лікарської установи «Телемедичні системи» за № 11 від 24.07.2012 року та сторонами не заперечуються (а.с.13).
Та обставина, що в своїй пояснювальній записці від 18.10.2012 року ОСОБА_1 вказував, що 23 та 24 липня 2012 року знаходився на прийомі у лікаря у консультативній поліклініці «Укрзалізниця» не спростовує факту знаходження його на лікуванні в ці дні в умовах денного стаціонару лікарської установи «Телемедичні системи».
Факти тривалого лікування ОСОБА_1 в різних установах були предметом перевірки Головним управлінням охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, проте з урахуванням діючого законодавства, яке регулюється Законом України «Про захист персональних даних» будь-яких порушень не виявлено (а.с.133).
Знаходився він також на лікуванні і після 24 липня 2012 року (а.с.8-9). Та обставина, що ОСОБА_1 потребував медичної допомоги в цей період свідчить той факт, що з 25.07. по 01.08.2012 року, з 02.08. по 21.08. 2012 року, з 22.08. по 11.09.2012 року, з 17.09. по 30.09.2012 року, з 01.10 по 10.10.2012 року він знову знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні (а.с.73-76).
Оскільки ОСОБА_1 23 та 24 липня 2012 року був відсутнім на своєму робочому місці з поважних причин, до нього не може бути застосовано норми законодавства про працю передбачені п.4 ст.40 КЗпП України в частині звільнення за вчинення працівником прогулу без поважних причин.
Звільнення за цією підставою допускається лише у тому разі, якщо працівник скоїв прогул без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Поважними слід визнати такі причини, які виключають вину працівника. При такому розумінні поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України не суперечить п.24 Типових правил внутрішнього розпорядку, який кваліфікує поведінку працівника як порушення трудової дисципліни (прогул - це різновид такого порушення) при наявності вини працівника. Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоч би вона і не була підтверджена лікарняним листком.
За встановлених обставин судова колегія вважає доведеною непрацездатність ОСОБА_1 в період з 23 та 24 липня 2012 року та приходить до висновку про поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі в зазначений період. Таким чином судова колегія вважає, що не мало місця прогулу без поважних причин, правові підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 були відсутні, а позовні вимоги в частині поновлення на роботі підлягають задоволенню.
Крім того із представлених відповідачем актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі 23 та 24 липня 2012 року вбачається, що вони були складені у дні відсутності ОСОБА_1 на роботі.
Підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи з 18 жовтня 2012 року стала доповідна записка виконуючого обов'язки начальника управління Петрусенка С.М. від 23 серпня 2012 року (а.с.16).
Відповідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 був виданий з порушення встановлених вищезазначеною нормою права строків.
Також у порушення ст. 149 КЗпП України, якою передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, такі пояснення були витребувані від ОСОБА_1 в день звільнення, при наявності привезеного з м.Києва комісією наказу про звільнення, що підтвердив представник відповідача у судовому засіданні.
Зі змісту ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі випливає обов'язок суду одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При проведенні підрахунку середнього заробітку, судова колегія виходить з того, що відповідно довідки, наданої Харківським обласним управлінням з утилізації відходів як вторинної сировини «Харківекокомресурси», середньоденний заробіток позивача до дня звільнення з роботи складав 162,70 грн. (а. с.125).
Всього кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 18 жовтня 2012 року по 17 грудня 2013 року складає 294 днів.
Розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 47 833 грн. 80 коп.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі, судова колегія стягує з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 жовтня 2012 року по 17 грудня 2013 у сумі 47 833 грн. 80 коп.
За таких обставин, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові та ухвалює нове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі на посаді начальника Харківського обласного управління «Харківекокомресурси» з часу звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Способи захисту цивільних прав та інтересів, що застосовуються судом, визначені у частині 2 ст. 16 ЦК України.
Абзацом 2 цієї статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оскільки ж статтею 16 ЦК України і статтею 235 КЗпП України не передбачена можливість захисту цивільних прав шляхом скасування наказу про звільнення та визнання недійсним запис в трудовій книжці, за умови поновлення позивача на роботі, підстав для застосування такого способу захисту прав позивача, немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 з 18 жовтня 2012 року на посаді начальника Харківського обласного управління «Харківекокомресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Лобачевського, 23-в (код ЄДРПОУ 20077743) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 47 833 грн.80коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Харківського обласного управління «Харківекокомресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною підлягає негайному виконанню.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Лобачевського, 23-в (код ЄДРПОУ 20077743) в дохід держави 478 грн. 33 коп. судового збору.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді
Судове рішення № 36198405, Апеляційний суд Харківської області було прийнято 17.12.2013. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2027/18831/12. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: