Ухвала суду № 36196835, 17.12.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3936/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Мельник-Томенко Ж. М.

при секретарі: Мартинюк В.В.

за участю представників сторін:

позивач : Штокалюк Єгор Андрійович

відповідач (апелянт) : Тарасковська Сюзана Василівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість в сумі 2950244,00 грн. та податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток в сумі 7561079,00 грн., -

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року було задоволено адміністративний позов дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод". Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, к період в 24.05.2013 р. по 05.06.2013р., згідно наказу начальника Красилівської МДПІ №559 від 23.05.2013р. та на підставі направлення №189 від 24.05.2013р. працівниками Красилівської МДПІ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання норм податкового законодавства, фінансово-господарських відносин за період з 01.01.2010р. по 01.04.2013р. службовими особами ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (код ЄДРПОУ - 31952591) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл Торг" (код ЄДРПОУ - 37269136) та подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Підставою проведення даної перевірки стала постанова старшого слідчого з ОВС управління розслідування особливо важливих справ ГСУ ДПС України майора податкової міліції Міщенко О.В. від 08.04.2013 р. "про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 01.04.2013 р. службовими особами ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (код ЄДРПОУ - 31952591) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл Торг" (код ЄДРПОУ - 37269136) та подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Результати проведеної перевірки оформлені в акті №553/2201/31952591 від 19.06.2013 року. Так, під час перевірки зафіксовано ряд порушень податкового законодавства, а саме:

- п.п.138.1, п.п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.39.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток ДП "Старокостянтинівський молочний завод" за перевіряємий період всього в сумі 5040719,00 грн., в т.ч.: за І квартал 2012 року - 1049994,00 грн., за ІІ квартал - 3990725,00 грн.

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством неправомірно віднесено до податкового кредиту суму 4800685,00 грн., в т.ч.: за січень 2012 р. - 999994,00 грн., за березень 2012 р. - 700128,00 грн., за квітень 2012 р. - 1300488,00 грн., за травень 2012 р. - 1800075,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2012 о. по 31.03.2013 р., всього в сумі 1936829,00 грн., в т.ч.: за січень 2012р. - 996642,00 грн., за березень 2011р. 777434,00 грн., за червень 2012 р. - 236707,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду відображеного в рядку 24 декларації за березень 2013 року (останній перевірений період) на суму 2863856,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.07.2013 року №0000592200, яким нарахована сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 5040719,00 грн. і штрафними санкціями в сумі 2520360,00 грн., та повідомлення-рішення від 08.07.2013р. № 0000602200, яким нарахована сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1936829,00 грн. і штрафними санкціями в сумі 968415,00 грн.

До подання позовної заяви до суду зазначені податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку і залишені без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України №11374/6/99-99-10-01-15 від 19.09.2013 року.

Зазначені податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки №553/2201/31952591 від 19.06.2013 року висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з безпідставним завищенням витрат в сумі 24003425,00 грн. та сформуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 4800685,00 грн. по операціях з придбання товарів непродовольчої сфери (олії соняшникової) від ТОВ "Саноіл Торг" по договору купівлі-продажу №10-01-12 від 30.01.2012р., які фактично не здійснювались.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції вказав, що наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладений позивачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 10-01-12 від 10 січня 2012 року, укладеного між ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (Покупець) та ТОВ "Саноіл Торг" (Продавець), згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у зумовлені договором строки продукцію та матеріали, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його за умовами договору.

На підставі вказаного договору та відповідно до специфікації №1 від 30.01.2012р., Специфікації №2 від 23.03.2012 р., Специфікації №3 від 16.04.2012 р., Специфікації №4 від 28.05.2012р., Специфікації №5 від 29.05.2012р.позивач протягом 2012 року отримав олію соняшникову відповідно до видаткових накладних №РН 0000062 від 30.01.2012 року, №РН 0000194 від 23.03.2012 року, №РН 0000269 від 16.04.2012 року, №РН 0000271 від 17.04.2012 року, №РН 0000333 від 28.05.2012 року, №РН 0000336 від 29.05.2012 року та податкових накладних №70 від 30.01.2012 року, №211 від 23.03.2012 року, №284 від 16.04.2012 року, №287 від 17.04.2012 року, №409 від 28.05.2012 року. №412 від 29.05.2012 року та оплатив вартість товару платіжними дорученнями №4584 від 21.02.2012р., №4655 від 24.02.2012р., №6291 від 24.05.2012р., №6419 від 30.05.2012р., №6444 від 31.05.2012р., №6732 від 21.06.2012р., №6776 від 21.06.2012р., №7261 від 12.07.2012р., №7661 від 31.07.2012р., №892 від 31.07.2012р., №901 від 02.08.2012р., №907 від 02.08.2012р., №913 від 03.08.2012р., №957 від 10.08.2012р., №962 від 10.08.2012р., №396 від 02.03.2012р., №453 від 22.03.2012р., №462 від 26.03.2012р., №704 від 08.06.2012р., №723 від 13.06.2012р., №746 від 20.06.2012р., №761 від 20.06.2012р., №770 від 25.06.2012р., №845 від 18.07.2012р., №851 від 18.07.2012р., №853 від 19.07.2012р, копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідно до актів приймання-передачі №2 від 23.03.2012р., № 3 від 16.04.2012р., №3/1 від 17.04.2012р., №4 від 28.05.2012р., №5 від 29.05.2012р. та відповідних довіреностей №56 від 30.01.2012р., №224 від 12.04.2012р. (виданих ОСОБА_5), №1164 від 23.03.2012р., №1286 від 28.05.2012р. (виданих ОСОБА_6), передача товару здійснювалася на умовах поставки EXW за місцем приймання-передачі товару - термінал ТОВ "Евері", м. Миколаїв, вул. Громадянська,117 у кількості, передбаченій договором купівлі-продажу, специфікацій, видаткових та податкових накладних. Відповідно до правил Інкотермс, даний термін означає, що продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці. Також у кожній із оформлених специфікацій зазначений термін поставки, протягом якого покупець може отримати товар.

Після фактичного прийому, продукція передавалася представникам ТОВ "Югекотоп", відповідно до договору комісії №1001К від 10.01.2012 р., укладеного між позивачем (Комітент) та ТОВ "Югекотоп" (Комісіонер). За умовами даного договору Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Комітента за обумовлену винагороду здійснити одну чи кілька зовнішньоекономічних угод із продажу товару. Також за Договором №1001К до обов'язків Комісіонера входить: пошук покупців товару за межами України, укладення від свого імені експортних контрактів із покупцями товару; забезпечення митного та транспортного оформлення товару, здійснення його поставки на експорт, в т.ч. оформлення вантажно-митної декларації (ВМД); забезпечення з умовами контрактів на продаж товару на експорт виплату обов'язкових експортних зборів та платежів, встановлених чинним законодавством.

Так, згідно договору комісії №1001К, з відповідними додатками №1 від 30.01.2012р., №2 від 23.03.2012р., №3 від 16.04.2012р., №4 від 28.05.2012р., №5 від 29.05.2012р. до договору, позивач передав на комісію придбані у ТОВ "Саноіл торг" товари (олія соняшникова рафінована), що підтверджується відповідними актами приймання-передачі №1 від 30.01.2012р. №2 від 23.03.2012р., №3 від 16.04.2012р., №3/1 від 17.04.2012р., №4 від 28.05.2012р., №5 від 29.05.2012р.

На виконання умов договору №1001К Комісіонер складав звіти, які погоджувалися Комітентом. У даних звітах, серед іншого, зазначені деталі укладання контрактів із нерезидентами на експорт продукції, вид, кількість, вартість продукції, перелік та сума витрат, які понесені Комісіонером в ході виконання доручення Комітента.

Так, документами, що підтверджують здійснення угод та фактичний експорт продукції є вантажно-митні декларації, експортні контракти з покупцями, довідки банку комісіонера про зарахування валютної виручки від покупців товару. Зокрема ВМД містять відмітку та підпис відповідальної особи митного органу, що засвідчує факт того, що товари, задекларовані у ВМД, вивезено за територію України у повному обсязі.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів в якості внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2, ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність, установлену законодавством.

Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, або не підтвердження первинними документами вчинених операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце. Також самого по собі факту відсутності транспортних документів при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. Дана позиція ВАСУ зазначена в Ухвалі від 01.02.2012р. №К/9991/52426/11-с.

Проведення господарських операцій з придбання продукції ДП "Старокостянтинівський молочний завод" у ТОВ "Саноіл Торг" мало місце та підтверджується первинними документами. Зазначені операції є цілком характерними для позивача, мають господарську мету та співпадають з напрямками його діяльності.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами , в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновки податкового органу, що укладений позивачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а тому суд І інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 23 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Мельник-Томенко Ж. М.