Рішення № 36191229, 03.12.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Бреславського О.Г., Перепелюк Л.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3. яка діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7, предстаника Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці, Червинського А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Міністерства Оборони України, Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці, сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області про визнання незаконним зняття з реєстрації місця проживання, визнання недійсним розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частку квартири та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року,

встановила:

В червні 2010 року ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7

________________

№22ц-1494/2013 р. Головуючий у І інстанції

Категорія 24 Войтун О.Б.

Доповідач Одинак О.О.

завернулись до суду з позовом.

Просили:

- визнати незаконними дії ОСОБА_4, відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області (далі - ВГІРФО Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області) по зняттю з реєстрації за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7;

- зобов'язати ВГІРФО Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області поновити позивачів у реєстрації за вищевказаної адресою;

- визнати незаконним розпорядження №263 від 11 березня 2009 року Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 одноосібно, в частині передачі у власність 3/4 вказаної квартири;

- визнати незаконним свідоцтво про право власності видане 11 березня 2009 року Міністерством оборони України про передачу ? часток квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1;

- застосувати наслідки недійсності вищевказаного правочину;

- визнати за позивачами право власності на 3/4 частини спірної квартири;

- визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «TOYOTA CAMRY», 1988 року випуску, державний номер НОМЕР_1, як на майно подружжя.

Посилалися на те, що 26 липня 1981 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2007 року №819/20 ОСОБА_4 виділено службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. 6 лютого 2008 року позивачі були зареєстровані у квартирі за вищевказаною адресою, а 4 лютого 2009 року були зняті з вказаної реєстрації без їхнього відома.

На підставі розпорядження №263 від 11 березня 2009 року Західного оперативного командування квартино-експлуатаційного відділу міста Чернівці та свідоцтва про право власності виданого 11 березня 2009 року Міністерством оборони України спірна квартира передана у власність ОСОБА_4

10 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Вважали, що вони позбавлені можливості оформити свої права на вказану квартиру в порядку приватизації.

Крім того, у 2004 році подружжя придбало автомобіль марки «TOYOTA CAMRY», 1988 року випуску, державний номер НОМЕР_1, прав власності на який було зареєстровано за ОСОБА_4

ОСОБА_6 вважала вказаний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя.

В жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою.

Просив поділити автомобіль марки «TOYOTA CAMRY», 1988 року випуску, державний номер НОМЕР_1, виділивши вказане майно у його власність, а ОСОБА_6 6000 гривень в рахунок відшкодування 1/2 вартості автомобіля. Спільну сумісну власність на вказане майно припинити.

Посилався на те, що зняття з реєстрації позивачів з квартири АДРЕСА_1 відбулося за їх згоди.

В період шлюбу з відповідачкою ними був придбаний автомобіль марки «TOYOTA CAMRY», 1988 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартість якого складає 12 000 гривень.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано незаконними дії ВГІРФО Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області по зняттю з реєстрації позивачів за адресою АДРЕСА_1.

Зобов'язано ВГІРФО Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області поновити реєстрацію позивачів за вищевказаною адресою.

Визнано незаконним розпорядження №263 від 11 березня 2009 року Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 одноосібно, в частині передачі у власність 3/4 вказаної квартири.

Визнано незаконним свідоцтво про право власності видане 11 березня 2009 року Міністерством оборони України про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 одноосібно, в частині передачі у власність 3/4 вказаної квартири.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Застосовано наслідки недійсності оспорюваного правочину.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «TOYOTA CAMRY», 1988 року випуску, державний номер НОМЕР_1, як на майно подружжя.

В іншій частині позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог позивачів відмовити.

ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог позивачів відмовити.

Посилаються на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає , що апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення в частині, що оскаржується апелянтами, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не писали заяви про зняття їх з реєстрації місця проживання.

Судом не здобуто доказів того, що ОСОБА_4 знімав з реєстрації місця проживання позивачів.

Всі документи та рішення про надання спірної квартири видавалися на сім'ю ОСОБА_4, яка нараховувала крім самого ОСОБА_4 його дружину ОСОБА_6 та його дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_5

Крім того, відповідно до ордеру №52 від 26 жовтня 2007 року ордер ОСОБА_4 видано на сім'ю, яка складалася з чотирьох осіб .

Службові особи Західного оперативного командування КЕВ міста Чернівці незважаючи на те, що ОСОБА_4 подав одноосібно документи для оформлення на нього права власності на спірну квартиру, яка мала площу 54,7 кв.м. та не маючи права на отримання додаткової житлової площі, видали незаконне розпорядження про передачу йому 3/4 частин вказаної квартири. Враховуючи вищенаведене, також є не незаконним свідоцтво про право власності на ? частини спірної квартири.

ОСОБА_4 порушив право позивачів на приватизацію житла та незаконно продав спірну квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 10 березня 2009 року ОСОБА_1

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року (далі - Закону) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (далі - жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад

народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до статті 5 Закону якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у

гуртожитку).

Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі Положення).

Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.

Відповідно до п. 18 Положення громадянином до органу приватизації подаються:

оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого

приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

довідка про склад сім'ї та займані приміщення;

копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку);

документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків

для приватизації державного житлового фонду;

копія документа, що підтверджує право на пільгові умови

приватизації;

заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на

приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку,

кімнат у комунальній квартирі.

Згідно п. 19 Положення довідка про склад сім'ї та займані приміщення (далі - довідка) береться громадянином на підприємстві (організації), що обслуговує жилий будинок, гуртожиток.

У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які зареєстровані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за

якими зберігається право на житло.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи і це вірно встановлено судом рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2007 року №819/20 ОСОБА_4 виділено службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.150 т.1)

На підстави вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування 26 жовтня 2007 року ОСОБА_4 виданий ордер серії МВК №53 на склад сім'ї із чотирьох осіб на право зайняття жилого приміщення житловою площею 51,80 кв.м., яке складається з трьох кімнат за адресою АДРЕСА_1 (а.с.151 т.1).

Рішенням виконавчого комітету рішення Чернівецької міської ради від 30 грудня 2008 року №1023/24 виключено із числа службових квартиру АДРЕСА_1, де мешкає ОСОБА_4, з сім'єю із чотирьох осіб (а.с.159 т.1).

На підставі розпорядження №263 від 11 березня 2009 року Західного оперативного командування квартино-експлуатаційного відділу міста Чернівці 11 березня 2009 року ОСОБА_4 видане свідоцтва про право власності на спірну квартиру (а.с.176 т.1).

30 березня 2009 року ОСОБА_4 зареєстрував своє право власності на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 30 березня 2009 року (а.с.177 т.1).

6 лютого 2008 року позивачі були зареєстровані у квартирі за вищевказаною адресою, а 4 лютого 2009 року були зняті з вказаної реєстрації, що вбачається з копій паспортів позивачів (а.с.16-23 т.1).

10 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.173 т.1).

Суд ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну власність або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі не надали належних та допустимих доказів то, що вони постійно проживали у спірній квартирі разом із наймачем на момент її приватизації, а отже мали право на приватизацію вказаного нерухомого майна.

Позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 в ході апеляційного розгляду справи дали суду пояснення про те, що вони ніколи не проживали в спірній квартирі.

Суд також не врахував, що за змістом вказаного законодавства про приватизацію, квартира не може двічі передаватись у власність по частинах.

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Вирішуючи спір та визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на житло в частині приватизації 3/4 спірної квартири, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213-215 ЦПК України, наведені вище норми матеріального права залишив поза увагою та не врахував, що свідоцтво про право власності не може бути визнано частково недійсним.

Ухвалюючи рішення в частині визнання незаконним розпорядження Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці від 11 березня 2009 року, №263 про передачу ? частин квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 одноосібно, суд помилково виходив з того, що відповідач в порушення вимог ст.. ст.47, 49 ЖК УРСР надав ОСОБА_4 у власність з перевищенням максимального розміру житлової площі.

Суд першої інстанції не врахував, що вказані норми матеріального права не регулюють відносини щодо приватизації державного житлового фонду.

Порядок приватизації квартир загальна площа якої перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно регулюється ст.. ст. 5, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», пунктами 10-12 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Зокрема відповідно до частини 3 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.

Суд не зазначив в рішенні, які саме порушення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян допустив відповідач приймаючи вищевказане розпорядження.

Вказівка суду в рішенні про застосування наслідків недійсності правочину не відповідає положенням ст.ст. 215-217 ЦПК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

В пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 роз'яснено, що в резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК ( 1618-15 ).

У ній, зокрема, має бути зазначено:

висновок суду про задоволення позову або відмову в позові

повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити,

кому, відносно кого та в чому відмовлено);

висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача

визнано або поновлено;

розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;

вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при

виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде;

конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию

користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного

права;

розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК

( 1618-15 );

строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його

оскарження;

у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд

зобов'язаний або має право його допустити.

Задовольняючи позов пред'явлений до Міністерства оборони України суд першої інстанції не врахував, що свідоцтво про право власності 11 березня 2009 року, яке посвідчує право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 видане органом приватизації, а не Міністерством оборони України.

Враховуючи наведене вище слід зробити висновок про те, що позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 10 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є безпідставним та задоволенню не підлягає, оскільки позивачі не надали суду належних та допустимих доказів, які би підтверджували ту обставину , що в результаті укладення цього договору були порушені їх законні права чи інтереси.

Ухвалюючи рішення в частині визнання незаконними дій відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області по зняттю з реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1, зобов'язання відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1 суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст. 80 ЦК України юридиною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у справі.

Згідно ч. 2 ст. 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи , а також держава.

На момент зняття відповідачів з реєстрації за вищевказаною адресою діяло Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року, N 844, відповідно до якого департамент, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи), відділи (сектори) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь, відділів МВС (далі - підрозділи), пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становлять службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, керівним органом якої є Департамент.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію урядових органів» від 28 березня 2011 року N 346 ліквідовано Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Згідно листа Першотравневого районного відділу УМВС України в Чернівецькій області від 29 листопада 2013 року сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб листа Першотравневого районного відділу УМВС України в Чернівецькій областіліквідованийзгідно наказу УМВС України в Чернівецькій області від 14 грудня 2012 року № 1134. Вказаний сектор не мав статусу юридичної особи.

Таким чином, сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області не був юридичною особою, а тому відповідно до правил статті 30 ЦПК України, не міг бути відповідачем у вказаній справі.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в Постанові № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при

вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» висловив правову позицію згідно якої у разі пред'явлення позову до філії чи представництва юридичної особи суд відповідно до вимог частини четвертої статті 10 ЦПК та відповідно до порядку, визначеного статтею 33 ЦПК, вирішує питання про заміну неналежного відповідача або залучає юридичну особу як співвідповідача. При відмові позивача від такої заміни чи від залучення іншої особи суд на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК закриває провадження у справі через відсутність у відповідача (філії чи представництва юридичної особи) цивільної процесуальної дієздатності, тобто у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі.

Відповідно до положень глави 1 розділу 5 ЦПК України суд апеляційної інстанції не має права залучати до участі у справі осіб , які не приймали участі в розгляді справи в суді першої інстанції.

Крім того, як вже зазначалось вище Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, як юридична особа ліквідована згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію урядових органів» від 28 березня 2011 року N 346.

Враховуючи вищенаведене, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року в частині визнання незаконними дій відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області по зняттю з реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 , зобов'язання відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1, визнання незаконним розпорядження Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці від 11 березня 2009 року, №263 про передачу ? частин квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 одноосібно, визнання незаконним свідоцтва про право власності виданого 11 березня 2009 року Міністерством оборони України в частині передачі ? частин квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 , визнавання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 10 березня 2010 року, застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області про визнання незаконним зняття з реєстрації місця проживання, поновлення реєстрації місця проживання слід закрити.

В задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Міністерства оборони України, Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити.

В решті рішення в частині, яка оскаржується слід залишити без змін.

Зокрема в апеляційних скаргах не зазначено в чому полягає незаконність або необгрунтованість рішення суду в частині визнання за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «TOYOTA CAMRY», 1988 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не оспорював тієї обставини, що вищевказаний автомобіль є спільним майном подружжя.

Відповідно до правил ст. 88 ЦПК України у справі слід провести розподіл судових витрат.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно підпункту 8 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено розмір судового збору - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно підпункту 8 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено розмір судового збору - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI з 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата установлена у місячному розмірі 1147 гривень.

Пунктом 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року N 9 У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог.

З квитанції від 7 жовтня 2013 року №39 вбачається, що ОСОБА_1 сплатила за подання до суду апеляційної скарги судовий збір в сумі 875 гривень (а.с.107).

25 жовтня 2013 року ОСОБА_1 додатково сплатила 865 гривень 64 копійки, що підтверджується квитанцією №22619.743.2 від 25 жовтня 2013 року.

З квитанції від 30 жовтня 2013 року № 213 вбачається, що ОСОБА_4 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 1683 гривні 29 копійок, хоча мав сплатити 1740 гривень 64 копійки.

Таким чином, з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 слід стягнути на користь ОСОБА_1 по 580 гривень 21 копійці в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 по 561 гривню 10 копійок в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Також слід стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь держави по 19 гривень 12 копійок в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року в частині визнання незаконними дій відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області по зняттю з реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, зобов'язання відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1, визнання незаконним розпорядження Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці від 11 березня 2009 року, №263 про передачу ? частин квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 одноосібно, визнання незаконним свідоцтва про право власності виданого 11 березня 2009 року Міністерством оборони України в частині передачі ? частин квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 , визнавання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 10 березня 2010 року, засотування наслідків недійсності оспорюваного правочину скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області про визнання незаконними дій щодо зняття з реєстрації місця проживання, поновлення реєстрації місця проживання закрити.

В позові ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Міністерства оборони України, Західного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, застосування наслідків недійсності правочину відмовити.

В решті рішення в частині, яка оскаржується залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 по 580 гривень 21 копійці в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 по 561 гривні 10 копійок в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь держави по 19 гривень 12 копійок в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: