Постанова № 36188696, 17.12.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4238/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Ватаманюка Р.В.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представників позивача: Комахи В.П., Роздобудька П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" (далі - ТОВ "Укрпродлогістика", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника позивача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Укрпродлогістика" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.03.10 р. по 31.12.12. року, валютного та іншого законодавства за період з 29.03.10р. по 31.12.12р.

За результатами перевірки складено акт №441/2201/37028530 від 09.09.2013 року.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

- пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1, ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого, ТОВ "Укрпродлогістика" занизило податок на прибуток за період з 29.03.2010 року по 31.12.2012 року на загальну суму 134030 грн.;

- п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 187.1 ст. 187, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п.200.2, ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Укрпродлогістика" занизило податок на додану вартість за період з 29.03.2010 року по 31.12.2012 року на загальну суму 129866 грн.;

- пп. 168.1.2 п.168.1 ст. 168 ПК України, в частині несвоєчасного перераховування податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік;

- п.10. ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що полягало в не зберіганні контрольних стрічок протягом трьох років в кількості 11 штук.

25 вересня 2013 року на підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: №0005342201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 125665 грн. за основним платежем та застосовані штрафні санкції в сумі 22245 грн.; №0005352201, яким збільшено суму податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 129866 грн. за основним платежем та на 29828 грн. за штрафними санкціями; №0005362203 на підставі якого до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 1870 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Укрпродлогістика", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0005342201 та №0005352201 слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток за результатами господарських операцій з ТОВ «Олександр і Ко», ПП «Топ Трейд» з TOB «Укрпродлогістика», адже всі правочини між ними здійснені без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 5.3.9. пункту 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Облік ґрунтується наряду з іншими принципами на принципі превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності а не лише виходячи з юридичної форм (абз.8 ст.4. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів вважає, що позивачем надано достатню кількість належним чином оформлених первинних документів на підтвердження реальності та обсягів господарських операцій з ТОВ «Олександр і Ко» та ПП «Топ Трейд».

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до матеріалів справи, позиція податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача із ТОВ «Олександр і Ко», підтверджена судом першої інстанції, ґрунтується на тому, що позивачем не було надано до перевірки належних документів на перевезення продукції від ТОВ «Олександр і Ко». Надані до перевірки товарно-транспортні накладні на думку суду першої інстанції не відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів, адже в них занесені невірні дані, зокрема щодо обсягу поставленої продукції.

В цій частині колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно із ст.48 Законом "Про автомобільний транспорт" документами, на підставі яких виконуються внутрішні перевезення вантажів може бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, таким документом може бути і видаткова накладна на товар, особливо в даному випадку, оскільки позивач власним (орендованим) транспортом перевозив в межах одного населеного пункту власний (придбаний) товар за наявними видатковими та податковими накладними.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Проте жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця. У випадку їх відсутності платник податку позбавлений права на включення до валових витрат вартості придбаного товару, а не до податкового кредиту з податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

Крім того, валові витрати на перевезення не формував, а відповідно і ТТН як така не може слугувати єдиним документом для підтвердження реальності вказаних господарських операцій.

Також, слід звернути увагу на суперечливість доводів відповідача в цій частині з огляду на подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності отриманих від ТОВ «Олександр і Ко» товарів. Матеріали справи містять документи, які підтверджують рух товару по складу, подальшу його реалізацію товару як через власні магазини так і іншим суб'єктам господарювання видаткові накладні, податкові накладні, акти передачі товару на реалізацію. Аналогічна ситуація і з придбанням основних засобів, які введені в експлуатацію, придбаний касовий апарат був зареєстрований за позивач в податкових органах (копії актів вводу в експлуатацію, податкові, видаткові накладні, містяться в матеріалах справи).

Посилання відповідача на непідтвердження факту перевезення товару від ПП «Топ Трейд» до позивача виходячи із зазначення в ТТН №413 від 15.04.2011р. автомобіля, що не використовується в господарській діяльності TOB «Укрпродлогістика» колегія суддів вважає безпідставними Так, в ході судового розгляду встановлено, що в ТТН №413 від 15.04.2011р. допущено описку, а фактично перевезення здійснювалось автомобілем, що експлуатується TOB «Укрпродлогістика».

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача та суду першої інстанції на дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов"язань, адже на момент вчинення господарських операції із TOB «Укрпродлогістика» контрагенти позивача були платниками ПДВ, а матеріали справи не містят жодних доказів неможливості здійснення ТОВ «Олександр і Ко» та ПП «Топ Трейд» господарської діяльності.

В акті перевірки відповідач вказує на безпідставне завищення позивачем валових витрат на суму вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів, так як TOB «Укрпродлогістика» проводило відшкодування вартості ПММ без доведення їх використання у власній господарській діяльності. Так, згідно до договорів оренди транспортних засобів №1 від 01.01.2011 року, №2 від 03.01.2012 року, №1 від 25.05.2010 року, №2 від 03.01.2012 року ТОВ "Укрпродлогістика" орендує у ПП "Михалич і Ко" два транспортні засоби: ЗІЛ- 431410 та ЗІЛ- 138,які використовують пальне газ (пропан, бутан), а не дизпальне та бензин, інші транспортні засоби у позивача відсутні.

Відповідно до матеріалів справи TOB «Укрпродлогістика» придбавало паливно-мастильні матеріали та забезпечувало паливом автомобілі працівників, які використовувались ними з метою виконання покладених на них функцій.

Фактично позивач компенсував витрати на придбання ПММ. Зокрема, виписувались працівникам підприємства подорожні листи типової форми №3 на легкові автомобілі, які знаходяться у приватній власності працівників та враховувалась вартість цього палива у складі валових витрат відповідних звітних періодів, а суми ПДВ з вартості палива -у складі податкового кредиту відповідних звітних періодів. Зазначені операції TOB "Укрпродлогістика» відобразило по регістрах бухгалтерського обліку товариства записом: Дт93 "Витрати на збут "Кт 203 "Паливо.

Використання власних автомобілів працівників позивача в службових цілях оформлено відповідними договорами, які долучені до матеріалів справи та відповідно до яких встановлено можливість використання працівниками власних автомобілів в службових цілях у господарській діяльності позивача.

Так, пунктом 1 вказаних Договорів визначено, що працівник використовує власний автомобіль з метою виконання покладених на нього завдань відповідно до трудових правовідносин з TOB «Укрпродлогістика»

Пунктом 5.1.2 Договору визначено обов'язок позивача здійснювати за власний рахунок заправлення автомобіля ПММ у період використання автомобіля за Даним Договором у разі наявності документів передбачених п. 5.1.1 даного Договору.

Пунктом 5.1.1 Договору встановлено, що позивач зобов'язується відшкодувати витрати працівника пов'язані з заправкою Автомобіля паливом (бензин, газ, дизпаливо) виключно у разі його використання Працівником для цілей передбачених п.2.1 Договору та за умови наявності: наказу на відрядження; посвідчення про відрядження та/або подорожнього листа; розрахункового документу, що підтверджує факт понесених витрат на пальне (бензин, дизпаливо, газ), тобто документів які підтверджують виконання функцій працівників.

Всі зазначені документи містять в матеріалах справи та були під час проведення перевірки і достеменно підтверджують причинно-наслідковий зв'язок понесених витрат саме з господарською діяльністю позивача.

Крім того, як свідчать матеріали справи TOB «Укрпродлогістика» укладено договір на придбання палива відповідно до якого за кожним менеджером була закріплена особиста картка на підставі якої здійснювалась заправка авто виключно з метою виконання покладених на працівників функцій (службові відрядження).

Вказані договори позивача із своїми працівниками не є договорами оренди, і згідно умов договорів, право володіння та користування автомобілем не переходило до позивача, а тому на них не поширюються вимоги статей 799 та 220 ЦК України.

Використання працівником свого майна для виконання трудових обов'язків, а також виплата йому компенсації (покриття витрат на паливо) - це майнові відносини, засновані на рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що відповідає визначенню цивільних відносин (ст. 1 ЦК України).

Таким чином, твердження відповідача щодо обов'язкової наявності договорів оренди транспортних засобів для підтвердження фактичного використання ПММ в господарській діяльності позивача є безпідставними.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення №0005362203 від 25.09.13 р. слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.10. ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Позивачем не було забезпечено зберігання контрольних стрічок протягом трьох років в кількості 11 штук, в зв'язку з чим застосовано штрафну фінансову санкцію в сумі 1870 грн. на підставі ст.17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Факт порушення не заперечується позивачем, однак колегія суддів звертає увагу на неможливість застосування до позивача штрафних санкцій за кожну не збережено контрольну стрічку.

Не виконуючи обов'язок зберігання контрольних стрічок протягом трьох років, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє триваюче порушення.

Враховуючи, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Таким чином, неправомірним є визначення позивачу розміру штрафу за порушення п.10. ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" з урахуванням кількості виявлених випадків.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 16.04.2013 року по справі №21-89а13.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає правомірним податкове повідомлення-рішення №0005362203 від 25.09.13 р., в частині застосування до позивача штрафних санкцій за одне порушення, тобто, в сумі 170 грн.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, так як прийняте з порушення норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції належить скасувати і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" задовольнити частково .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0005342201 від 25.09.2013р., №0005352201 від 25.09.2013р. та №0005362203 від 25.09.2013р. в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1700 грн.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" судові витрати у розмірі 3422,07 грн. (судовий збір), які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "19" грудня 2013 р.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Ватаманюк Р.В.