Ухвала суду № 36182089, 19.12.2013, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючого: Хилевич С.В.,

суддів: Малько О.С., Оніпко О.В.

секретар судового засідання Пиляй І.С.

за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників: ОСОБА_1 - ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6, позивача - Оверчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 4 вересня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 4 вересня 2013 року задоволено зазначений позов Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" (далі ПАТ „Дельта Банк" або Банк), заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про перегляд якого 18 жовтня 2013 року залишені без задоволення:

- стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь Банку 471 450, 72 гривень заборгованості за кредитним договором;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 471 450, 72 гривень звернено стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором №89828 від 10.07.2008 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_2 і Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк" (далі - ПАТ „УкрСиббанк"), а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 66 кв.м., жилою площею 38, 9 кв.м., шляхом продажу на публічних торгах з початковою вартістю 324 600 гривень у межах процедури виконавчого провадження;

- стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на користь ПАТ „Дельта Банк" 3 441 гривню судових витрат.

У поданих на рішення суду апеляційних скаргах ОСОБА_1 і ОСОБА_5 покликалися на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_5 на обґрунтування скарги, що подана через її представника - адвоката ОСОБА_6, зазначала про неврахування судом тих обставин, що договір іпотеки укладений на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3 за двома кредитними договорами - №11369752000 від 10.07.2008 року та №11359775000 від 10.07.2008 року. Сума заборгованості за цими угодами згідно з поданими довідками від 14.05.2013 року та від 24.03.2013 року відрізняється.

Вважала, що судом не додержано вимог ст. 39 Закону України „Про іпотеку" та ч. 4 ст. 215 ЦПК України щодо форми і змісту рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наполягала на призначенні судових будівельно-технічної та економічної експертиз, якими визначити дійсну вартість предмета іпотеки і спірну суму заборгованості за договором.

З цих міркувань просила скасувати заочне рішення Рівненського міського суду від 4 вересня 2013 року і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у позові.

ОСОБА_1, обґрунтовуючи свою скаргу, посилалася на наявність копії відповіді заступника прокурора м. Рівне щодо відкриття кримінального провадження. Вважала, що цей доказ свідчить про укладення договору іпотеки №89828 від 10.07.2008 року під впливом обману та насильства зі сторони ОСОБА_3 і ОСОБА_5. Їй не відомо про укладення 23 березня 2009 року додаткової угоди до кредитного договору, а також про укладення договору поруки і додаткової угоди до нього.

Крім того, вона не одержувала копії позовної заяви з додатками, а її представник цих документів не міг отримати у суді.

Зважаючи на викладене просила скасувати заочне рішення Рівненського міського суду від 4 вересня 2013 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, ухваливши нове - про відмову в позові у цій частині.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважав оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, а тому просив відхилити апеляційні скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1 і ОСОБА_5, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг.

Задовольняючи позов Банку, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача про порушення його суб'єктивних цивільних прав і необхідність їх судового захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, а також звернення стягнення заборгованості у рахунок її погашення на предмет іпотеки, що надавався у забезпечення основного зобов'язання особами, відмінними від позичальника.

З матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ „УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту №11369752000 (згодом додатковою угодою №1 від 24.03.2009 року про зміну умов кредитного договору при реструктуризації реєстраційний номер змінено на №11369752001), за умовами якого позичальник одержав 45 000 доларів США з терміном повернення шляхом ануїтетних платежів до 8 липня 2016 року під 14, 5 % річних за користування кредитними коштами (а.с. 6-14).

З метою повернення ОСОБА_3 одержаних коштів того ж числа між кредитодавцем та ОСОБА_5 укладено договір поруки №216328, а з ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_5, як співвласниками нерухомого майна, укладено договір іпотеки №89828, яким передано в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 26-27, 22-25).

23 березня 2009 року між контрагентами укладено:

1.) додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту, яким змінено розмір платежів за кредитом, а термін дії основного договору встановлено до 08.07.2026 року (а.с. 19-20);

2.) додаткову угоду №1 до договору поруки №216328 (а.с. 21).

8 грудня 2011 року ПАТ „УкрСиббанк" відступив свої права кредитора на користь ПАТ „Дельта Банк", уклавши між собою договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, куди увійшли як основне зобов'язання, так і забезпечувальні (акцесорні) зобов'язання (а.с. 45-46)

15 березня 2013 року позивачем було направлено вимоги, які залишені без задоволення, на адресу позичальника і ОСОБА_5 про сплату на його користь 57 805, 64 доларів США заборгованості, а 23 березня 2013 року - такі самі вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2, але на суму 58 982, 95 доларів США (а.с. 30-33).

Вважаючи, що позичальник належним чином не виконує умови кредитного договору, в зв'язку з чим утворилася заборгованість у сумі 471 450, 72 гривень, з яких: заборгованість за відсотками за кредитним договором №11369752000 склала 4 797, 56 гривень, а за додатковою угодою №11369752001 заборгованість за кредитом становила 344 170, 83 гривень, прострочена заборгованість - 21 837, 76 гривень, заборгованість за відсотками - 122 482, 33 гривень, у червні 2013 року ПАТ „Дельта Банк" звернувся до суду з вимогою стягнути солідарно на його користь з ОСОБА_3 і поручителя спірну суму боргу та звернути стягнення на предмет іпотеки, переданої ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань (а.с. 2-5).

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Норми ст. 554 цього Кодексу передбачають, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність за поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Стаття 33 Закону України „Про іпотеку" встановлює право іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Про це ж право іпотекодержателя зазначено і в п. 4.1. договору іпотеки, а умови п. 4.2. його передбачають і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, який здійснюється на підставі рішення суду зокрема.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи, суд першої інстанції вирішив цивільно-правовий спір у межах пред'явленого позову та застосував до спірних відносин норми матеріального права, які їх регулюють, тобто ті, що підлягали застосуванню.

Покликання ОСОБА_5 на порушення судом положень ст. 39 Закону України „Про іпотеку" не заслуговують на увагу, оскільки резолютивна частина оскаржуваного рішення містить всі обов'язкові умови, визначені законом.

Пункт 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", роз'яснює суду, який ухвалює рішення, його обов'язок у т.ч. визначити початкову ціну для реалізації предмета іпотеки, і вказує про його право зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності\незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Як встановлено, в резолютивній частині рішення вказано про початкову ціну на предмет іпотеки, яка зазначена в договорі іпотеки. Проте ця обставина не забороняє іпотекодавцям заперечувати проти неї в ході виконавчого провадження і тоді ж визначити реальну (дійсну) вартість квартири АДРЕСА_1, адже її ринкова вартість може коливатися.

Не можна погодитися через їх безпідставність і з покликаннями відповідача про неправильність обчислення суми заборгованості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про існування доказів, які, на її думку, вказують на укладення договору іпотеки під впливом обману й насильства зі сторони ОСОБА_3 і ОСОБА_5, не є обґрунтованими, однак у разі набрання вироком суду щодо цього законної сили встановлені факти можуть бути підставою для перегляду рішення суду відповідно до ст. 361 ЦПК України в зв'язку з нововиявленими обставинами.

Більше того, договір іпотеки від 10.07.2008 року №89828 іпотекодавцем у передбаченому цивільним процесуальним законом порядку з цих підстав не оспорювався, а позовна заява з цього приводу до суду нею не подавалася.

Додержання судом першої інстанції вимог закону при ухваленні оскаржуваного рішення відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_5 і ОСОБА_1 відхилити, а заочне рішення Рівненського міського суду від 4 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання законної сили.

Головуючий: Судді: