Рішення № 36181953, 04.12.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/13282/13-ц

Провадження № 2/752/3898/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04.12.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Крекотень О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності на домоволодіння, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом, який надійшов до суду 23 липня 2013 року, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями за законом є позивач та її рідна сестра ОСОБА_3 Відповідно до встановленого порядку позивач звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Оскільки жодних документів про право власності спадкодавця на вказане домоволодіння у позивача не було, нотаріальна контора відмовила їй у видачі відповідного свідоцтва.

Позивач зверталася до Голосіївського суду м. Києва з позовом про визнання за нею права власності на ? частину домоволодіння в порядку спадкування за законом. Під час судового розгляду справи КП «БТІ» надано довідку, згідно якої вищевказане домоволодіння на праві власності зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Другою київською державною нотаріальною конторою 12.04.1949 р., відповідно до якого єдиною спадкоємицею після загиблого на фронті ОСОБА_5 є його неповнолітня донька ОСОБА_4 Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 березня 2013 р., в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування відмовлено. Позивач зазначає, що рішення місцевого суду було скасовано, оскільки в процесі розгляду справи не було вирішено питання про належність померлій ОСОБА_4 свідоцтва про право спадкоємства та реєстрації домоволодіння на ОСОБА_4, а тому відсутні правовстановлюючі документи на право власності на ім'я спадкодавця.

За таких підстав позивач просить встановити факт належності її матері ОСОБА_4 свідоцтва про право спадкоємства від 12 квітня 1949 року № 9347 та факт реєстрації домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, на праві власності за матір'ю позивача - ОСОБА_4 Також позивач просить визнати за її матір'ю ОСОБА_4 право власності на домоволодіння за вказаною адресою.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Представник відповідача Київської міської ради в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та заперечувала проти їх задоволення, зазначивши про необґрунтованість вимог позивача.

Третя особа ОСОБА_3 та її представник також заперечували проти задоволення позову.

Вислухавши пояснення сторін у справі та їх представників, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

Відповідно до положень ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до положень ст. ст. 235, 256 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, під юридичними фактами слід розуміти обставини, з наявністю чи відсутністю яких діюче законодавство пов'язує певні правові наслідки, виникнення, зміну та припинення особистих немайнових а також майнових прав фізичних осіб.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується даними свідоцтва про смерть, виданого 03 листопада 2010 року відділом реєстрації смерті у м. Києві. (а.с. 6)

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Друга київська державна нотаріальна контора 12 липня 2011 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, після смерті її матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки документи, які свідчать про належність спадкового майна на праві власності померлій не були пред'явлені. (а.с. 9)

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що єдиним документом щодо спірного майна є свідоцтво на право спадкоємства від 12.04.1949 р., видане Другою київською державною нотаріальною конторою, з якого вбачається, що єдиною спадкоємицею на все майно, що залишилося після загиблого на фронті ОСОБА_5 є його неповнолітня донька - ОСОБА_4, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_2. До складу спадкового майна входить і право забудови на АДРЕСА_1, зведений акт вартості будов і споруд станом на 22.08.2003 р., виданий на ім'я ОСОБА_4 та план будинку і журнал внутрішніх обмірів.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 березня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права на частину домоволодіння в порядку спадкування задоволено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування відмовлено. (а.с. 12)

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування скасовано, постановлено ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування відмовити. В решті рішення залишено без змін. (а.с. 14) При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що вищевказані документи, в тому числі свідоцтво на право спадкоємства від 12.04.1949 р., не є правовстановлюючими, які підтверджують право власності на спірне майно.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення. (а.с. 42-44)

Порушуючи питання про встановлення факту належності ОСОБА_4 свідоцтва про право спадкоємства від 12.04.1949 р., яка є матір'ю ОСОБА_1, заявниця зазначає про відсутність оригінала даного свідоцтва, з наявністю якого, на її думку, пов'язано виникнення юридичних наслідків, з якими чинне законодавство пов'язує, виникнення, зміну та припинення її особистих немайнових або майнових прав, зокрема виникнення у неї права власності на частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4

При цьому, ОСОБА_1 не посилається на неможливість отримання або відновлення документів, які посвідчують певний факт.

Оскільки рішенням суду встановлено, що свідоцтво на право спадкоємства, видане 12 квітня 1949 року Другою київською державною нотаріальною конторою, не є правовстановлюючим документом, яке підтверджує право власності на спірне майно, у суду відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту його належності ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації спірного домоволодіння на праві власності за ОСОБА_4, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки доказів належності спадкодавцю на праві власності нерухомого майна суду не надано.

У позовній заяві ОСОБА_1 також просить визнати за її матір'ю ОСОБА_4, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на спірне домоволодіння. Посилання на правові підстави у позові відсутні.

Виходячи з даних технічного паспорту БТІ (а.с. 60-63), спірні будівлі були зведені до набрання чинності Законом України «Про власність», а тому правовідносини з приводу набуття на них права власності чи користування, регулювались чинними на той час нормами ЦК України 1963 р.

За правилами ст. 105 ЦК УРСР ( 1963 року) громадянин, який збудував жилий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубими порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатись цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 р., яка була чинною до 13.12.1995 р., реєстрації підлягали усі будинки і домоволодіння, які були закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі документів, що підтверджують право власності. Реєстрація проводиться на підставі документів, що встановлює право власності, а при їх відсутності громадянин подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок і видачу свідоцтва.

У спадщину може передаватися лише те, що на законних підставах належало спадкодавцеві, а в разі якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, то до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

З такими вимогами за час життя ОСОБА_4 до суду не зверталась.

Стаття 392 ЦК України надає право власнику майна звернутися до суду з позовом про визнання права власності у наступних випадках:

- якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,

- у разі втрати документа, який засвідчує право власності.

Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, суд не вбачає підстав для визнання за нею права власності на спірне домоволодіння.

За таких підстав, в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 234, 256-259, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 30, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності на домоволодіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: