Ухвала суду № 36177782, 21.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 р.Справа № 820/6310/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Шабанової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2013р. по справі № 820/6310/13-а

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України

про скасування податкового повідомлення - рішення, вимоги, рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України, в якому просив: скасувати податкове повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, винесене Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС; скасувати податкову вимогу №20 від 28.01.2013 року, винесену Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС; скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 року про результати розгляду повторної скарги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2013р. по справі № 820/6310/13-а позов задоволено.

Відповідачі, не погодившись з даним судовим рішенням, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційні скарги підтримав в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в апеляційних скаргах.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представника позивача не перешкоджає судовому розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, у Виконавчому комітеті Харківської міської ради отримав Свідоцтво про державну реєстрацію з номером запису в ЄДР фізичних осіб - підприємців №24800170000041963 від 05.05.2013 р., та знаходиться в податковому органі на податковому обліку з 15.05.2003 р. за № 4270, є платником ПДВ, про що видано відповідне Свідоцтво платника ПДВ від 19.12.2007 р. НОМЕР_2.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

З матеріалів справи слідує, що ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено документальну виїзну позапланову перевірку ФО-П ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за листопад - грудень 2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Стандарт".

Результати перевірки оформлені актом №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 року.

У вказаному акті перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем приписів: ч.1,5 ст. 203, 215 п.1 ст. ст. 216, 218 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених із зазначеними у розділах 2.1.1, 2.1.2 акту перевірки постачальникам; п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит в розмірі 13 058,24 грн., у тому числі за листопад - грудень 2011 року на 13 058,24 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 року ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС 07.12.2012 року винесене податкове повідомлення - рішення № 000916172, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16 322,80 грн., з яких: за основним платежем - 13 058,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 264,56 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням № 000916172 від 17.12.2012 р., позивач його оскаржив в адміністративному порядку поступово до: Державної податкової служби у Харківській області та до Міністерства доходів і зборів України.

Відповідно до положень ст. 59 Податкового кодексу України, 28.01.2013 р. ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС було сформовано та надіслано позивачу податкову вимогу № 20, за якою станом на 28.01.2013 р. сума податкового боргу з податку на додану вартість ФО-П ОСОБА_1 становить 17 403,08 грн., у тому числі: за основним платежем - 12 898,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 264,56 грн., та сума пені - 1 239,94 грн.

Рішенням ДПС у Харківській області №777/Х/10.2-17 від 27.03.2013 р. про результати розгляду скарги, залишено без змін податкове повідомлення - рішення № 000916172 від 17.12.2012 р., а скаргу від 24.01.2013 р. б/н (Вх. ДПС від 28.01.2103 р. №Х/100) без задоволення. На значене рішення та на податкове повідомлення - рішення № 000916172 від 17.12.2012 р. позивачем було подано повторну скаргу від 09.04.2013 р. б/н (Вх. №Х/471 від 15.04.2103 р.), за результатами розгляду якої Міністерством доходів і зборів України винесено рішення №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 р., яким податкове повідомлення - рішення № 000916172 від 17.12.2012 р. та рішення №777/Х/10.2-17 від 27.03.2013 р. залишено без змін, а повторну скаргу без задоволення.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувало відображене в акті судження про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми у розмірі 13 058,24 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Стандарт", оскільки його контрагент (ТОВ "Стандарт") мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Інтехліс".

Як зазначено податковим органом, реалізований ФО-П ОСОБА_1 товар ТОВ "Стандарт" за договором купівлі - продажу №7 від 01.03.2011 р., придбавав у ТОВ "Інтехліс". У висновках акту перевірки ТОВ "Стандарт" №2017/22-104/25454831 від 14.09.2013 р. зазначено про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам останнім зі своїм основним контрагентом - ТОВ "Інтехліс" по ланцюгу до "вигодонабувачів" задекларованих ТОВ "Стандарт" показників у рядку 10.1 - 16.3 Декларації з ПДВ., оскільки в результаті проведення Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС зустрічної звірки ТОВ "Інтехліс" (акт №394/22-207/35245557 від 22.06.2012 р. та акт №381/22-207/35245557 від 19.06.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтехліс"), діяльність останнього, на думку податкового органу, має ознаки нереальності здійснення господарських операцій (платник податку не знаходиться за своїм місцезнаходженням), а відтак відсутня реальна можливість поставок товарів ТОВ "Стандарт", що в свою чергу свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання ФО-П ОСОБА_1 з податку на додану вартість в загальному розмірі 16 322,80 грн. (за основним платежем - 13 058,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3264,56 грн.), а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті документальної виїзної позапланової перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 р., на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що на підставі укладених договорів постачання №б/н від 08.11.2011 р., 17.11.2011 р., 18.11.2011 р., 28.11.2011 р. та від 02.12.2011 р., позивач у листопаді - грудні 2011 року мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Стандарт".

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів копії первинних бухгалтерських документів, а саме: податкові накладні, накладні, рахунки - фактури (а.с. 48-101).

Розрахунки з постачальником здійснювалися у безготівковій формі.

Надані позивачем платіжні доручення, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Стандарт» підтверджується витягом з книги обліку придбання, наданим позивачем (а.с. 102).

Придбана у ТОВ "Стандарт" продукція використовувалась позивачем у власній господарській діяльності, про що було зазначено перевіряючим в акті перевірки.

Колегія суддів зазначає, що укладені договори постачання № б/н від 08.11.2011 р., 17.11.2011 р., 18.11.2011 р., 28.11.2011 р. та від 02.12.2011 р. не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість - матеріали справи також не містять.

Разом з тим, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарської операції, суми за якими позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а тому є нікчемними, судом не встановлено, а відповідачем в свою чергу не доведено.

При цьому, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на судженнях про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам контрагента позивача - ТОВ "Стандарт", з ТОВ "Інтехліс" по ланцюгу до "вигодонабувачів", серед яких є ФО-П ОСОБА_1

У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ФО-П ОСОБА_1 та його контрагент є окремими суб'єктами права, а отже, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Висновок про те, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд визнав, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

За встановлених в ході судового розгляду обставин щодо реальності здійснених позивачем господарських операцій, які підтверджені належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, що на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, інші доводи заперечень відповідача на висновки суду не впливають.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте відповідачем на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, за змістом яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності такого платника податків свідчать про заниження зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Натомість, з досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, встановлено відсутність в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутність факту заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб. Висновки відповідача викладені в акті перевірки не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з приводу того, яким чином факт господарських взаємовідносин ТОВ "Стандарт" з його контрагентом - ТОВ "Інтехліс", пов'язаний з господарськими відносинами між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ "Стандарт", не наведено жодних пояснень.

Відповідно до ст. 9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, висновки акту перевірки про порушення позивачем ч.1, 5 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, а також порушення п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, є необґрунтованими, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про невідповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України оскаржуваного позивачем податкового повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, винесеного ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Щодо позовної вимоги про скасування податкової вимоги №20 від 28.01.2013 р., колегія суддів зазначає.

З матеріалів справи слідує, що податкова вимога №20 від 28.01.2013 р. виставлена на суму податкового боргу, визначену в податковому повідомленні - рішенні №000916172 від 17.12.2012 року.

Згідно п.п.14.1.153 ст. 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п.п.14.1.175 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, орган державної податкової служби надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Відповідно до п.56.1, 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони).

Скарги на рішення державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони) подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Податкове повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року позивачем отримано 15.01.2013 р.

Згідно п.56.5 ст. 56 Податкового кодексу України, платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

Відповідно до п.56.16 ст. 56 Податкового кодексу України, днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

24.01.2013 р. позивач, не погодившись з визначеною податковим повідомлення - рішенням №000916172 від 17.12.2012 року сумою грошового зобов'язання звернувся до ДПС у Харківській області зі скаргою на податкове повідомлення - рішенням №000916172 від 17.12.2012 року, та на виконання п.56.5 ст. 56 Податкового кодексу України, направив копію скарги до ДПІ у Київському районі, про що свідчить скарга та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 45 - 46), яка отримана ДПІ у Київському районі 28.01.2013 р.

Оскільки сума грошового зобов'язання за податковим повідомленням - рішенням №000916172 від 17.12.2012 року не набула статусу податкового боргу, у ДПІ у Київському районі не було законодавчо визначених підстав для надсилання ФО-П ОСОБА_1 податкової вимоги №20 від 28.01.2013 р.

Доводи податкового органу про те, що вимога є відкликаною спростовуються наявними в матеріалах доказами, оскільки відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано доказів прийняття рішення про скасування вимоги.

Таким чином, позовна вимога про скасування податкової вимоги №20 від 28.01.2013 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення Міністерства доходів і зборів України №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 року про результати розгляду повторної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.56.10 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Оскільки судовим розглядом встановлено неправомірність висновків акту перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 року та нарахування позивачу грошового зобов'язання на підставі акту, а при винесенні рішення Міністерство доходів і зборів України виходило з правомірності винесення податкового повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, то таке рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2013р. по справі № 820/6310/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.

Повний текст ухвали виготовлений 26.11.2013 р.