Рішення № 36165561, 16.12.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/21945/13-ц Провадження № 22-ц/772/4111/2013Головуючий в суді першої інстанції:Вохмінова О. С.Категорія: 46 Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді - Шемети Т.М.,

суддів: Сопрун В.В., Матківської М.В.,

при секретарі Сніжко О.А.

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_2, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, -

встановила:

16.09.2013 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 16.02.2011 року ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці було визнано мирову угоду між нею та ОСОБА_5, згідно якої відповідач погодився сплачувати: аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн. починаючи з 14.12.2010 року до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2; аліменти на утримання ОСОБА_4 в сумі 200 грн. щомісяця, починаючи з 14.12.2010 року по 22.05.2013 року; витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_4 в сумі 750 грн. Проте, жодного разу відповідач аліменти не сплатив, виконавча служба відмовляється відкривати виконавче провадження. Таким чином, заборгованість по аліментах на утримання дитини за період з 14.12.2010 року по 31.08.2013 року (33 місяці) становить 16500 грн., заборгованість на утримання ОСОБА_4 за період з 14.12.2010 року по 22.05.2013 року (30 місяців) - 6000 грн., залишаються несплаченими витрати на правову допомогу - 750 грн. Загалом заборгованість відповідача станом на 31.08.2013 року становить 23 250 грн. Тому, позивачка була змушена звернутись до сулу з даним позовом, в якому ставила вимогу стягнути з ОСОБА_5 загальну заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних простроченої суми, яка станом на 31.08.2013 року становить: 23 737,95 +1015,91 = 24 753,86 грн.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12.11.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та постановити нове, яким задовольнити позові вимоги. В апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків стосовно того, що до даних відносин не може бути застосовано норми Цивільного кодексу України, що регулюють зобов'язальні правовідносини, в тому числі відповідальність за порушення зобов'язання. Також, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення боргу в зв'язку з невиконанням рішення суду, вважає, необґрунтованим, стверджує, що суд не врахував те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з урахуванням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань та не виключає відповідальності за порушення строків розрахунків.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 подану апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав, представник відповідача ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу не визнала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступне: 16.02.2011 року ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці у цивільній справі № 2-617/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та аліментів на утримання дружини, було визнано мирову угоду (а.с. 3), згідно якої відповідач погодився з тим, що він буде сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі - 500 грн. на місяці, починаючи з 14.12.2010 року до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2; погодився сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_4 в сумі 200 грн. щомісяця, починаючи з 14.12.2010 року по 22.05.2013 року; ОСОБА_4 погодилась з тим, що судові витрати на правову допомогу присуджуються з ОСОБА_5 на її користь в сумі 750 грн. (а.с.4) Проте, всупереч укладеній між сторонами та затвердженій ухвалою суду мировій угоді відповідач жодного разу аліменти не сплатив.

Згідно ст. 195 СК України, розмір заборгованості по аліментах обчислюється державним виконавцем, а у разі спору -судом. Між сторонами спір про розмір заборгованості по аліментах відсутній, заборгованість виникла з виконання Ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.02.2011 року про визнання мирової угоди про стягнення аліментів та рахується саме на підставі цього судового рішення. Повторне стягнення заборгованості по аліментах та витратах на правову допомогу, яка виникла в ході виконання судового рішення про стягнення аліментів діючим законодавством не передбачено та суперечить загальним засадам судочинства. Тому суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості, діяв у відповідності до закону, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Суд дійшов вірного висновку про те, що до виниклих правовідносин не можна застосовувати норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини (статті 526, 527, 530, 625 ЦК України), оскільки в розглядуваному випадку між сторонами виникли правовідносини, що регулюються нормами Сімейного кодексу України, зокрема статтями 181, 184 СК України, які не є договірними, тому правомірно відмовив в стягненні 3 % річних, нарахованих на прострочені суми.

-2-

Що стосується відмови у задоволені позову в частині стягнення сум індексації через затримку у виплаті аліментів, то тут висновок суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального закону, а доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними:

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі.

Частина друга статті 184 СК України передбачає, що визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів, підлягає індексації відповідно до закону. Тому висновок суду про відмову в задоволенні позову в цій частині не відповідає вимогам матеріального права та в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового: про часткове задоволення позову.

Оскільки спеціального закону про індексацію аліментів не прийнято, а в Україні діє Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", за весь період прострочення сплати аліментів індексація ні органом державної виконавчої служби ні судом не провадилась, в даному випадку слід застосувати аналогію закону (така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року № 6-113 цс 13, яка відповідно до ч. 1 ст. 360 -7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України). Згідно статті 4 Закону, "Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка".

Однак позивач, проводячи розрахунок розміру такої індексації, допустилася помилки в порядку проведення нарахувань, провівши такий розрахунок з наростаючим підсумком, тоді як аліменти є періодичними платежами та індексуванню підлягає кожен окремий платіж до моменту розрахунку, а в даному випадку до моменту звернення позивача до суду, тобто по серпень 2013 року включно. Окрім того, вона визначила, що індексацію слід проводити з грудня 2010 року, однак це є невірним, оскільки ухвала суду про визнання мирової угоди була винесена 16 лютого 2011 року та в відповідача виник обов'язок по сплаті першого платежу ( в розмірі 1250 грн. (15 днів грудня 2010 року - це 250 грн. , січень та лютий 2011 року - по 500 грн.) саме в лютому, а тому індексацію слід розпочати проводити з березня 2011 року (місяць, наступний за розрахунковим і в якому індекс інфляції становив 101,4 %, тобто перевищив встановлений Законом поріг).

За даними Деркомстату, індекс інфляції становить:

IIIIIIIVVVIVIIVIIIIXXXIXIIза рік2011101,0100,9101,4101,3100,8100,498,799,6100,1100,0101,1100,2104,62012100,2100,2100,3100,099,799,799,899,7100,1100,099,9100,299,82013100,299,9100,0100,0100,1100,099,999,3100,0100,4100,2 100,0

Таким чином, розрахунок компенсації втрати частини доходу (аліментів на утримання дитини ОСОБА_6, присуджених згідно ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.02.2011 року) в зв'язку з порушенням строків їх виплати, є наступним:

МісяцьСума що підлягала до сплати, грн.Індекс інфляціїСума аліментів з індексацією (по серпень 2013 року включно),%Розмір компенсації, грн.2011 рікБерезень1250,0101,41295,8845,88Квітень500101,3512,5012,50Травень500100,8506,006,00 ВСЬОГО: 64, 38

Індексація сум за період з червня 2011 року по серпень 2013 року включно не проводиться, оскільки за цей період індекс інфляції не перевищував поріг в 101 відсотка.

Аліменти на утримання дружини ОСОБА_4, згідно ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.02.2011 року повинен був проводитись в розмірі 200 грн. щомісяця, тому в відповідача виник обов'язок по сплаті першого платежу ( в розмірі 500 грн. (15 днів грудня 2010 року - це 100 грн. , січень та лютий 2011 року - по 200 грн.) саме в лютому, а тому індексацію слід розпочати проводити з березня 2011 року (місяць, наступний за розрахунковим і в якому індекс інфляції становив 101,4 %, тобто перевищив встановлений Законом поріг). Нарахування слід проводити по серпень 2013 року включно, так як зобов'язання станом на день звернення позивача до суду виконано не було.

Отже, розрахунок компенсації втрати частини доходу (аліментів на утримання ОСОБА_4) в зв'язку з порушенням строків їх виплати є наступним:

МісяцьСума що підлягала до сплати, грн.Індекс інфляціїСума аліментів з індексацією (по серпень 2013 року включно),%Розмір компенсації, грн.2011 рікБерезень500,0101,4520,020,0Квітень200,0101,3205,05,0Травень200,0100,8202,42,4Всього27,4

Індексація сум за період з червня 2011 року по серпень 2013 року включно не проводиться, оскільки за цей період індекс інфляції не перевищував поріг в 101 відсотка.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 64 грн. 38 коп. втрати частини доходу (аліментів на утримання дитини ОСОБА_6) в зв'язку з порушенням строків їх виплати та 27 грн. 40 коп. компенсації втрати частини доходу (аліментів на утримання ОСОБА_4) в зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Отже, розглядаючи справу за апеляційною скаргою на оскаржуване заочне рішення, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови щодо стягнення індексації аліментів за період прострочення слід скасувати, а позов в цій частині задовольнити частково. В іншій частині заочне рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_2, - задовольнити частково.

-3-

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року змінити: скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми компенсації втрати частини доходу (аліментів) в зв'язку з порушенням строків їх виплати та в цій частині ухвалити нове:

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 64 грн. 38 коп. втрати частини доходу (аліментів на утримання дитини ОСОБА_6) в зв'язку з порушенням строків їх виплати та 27 грн. 40 коп. компенсації втрати частини доходу (аліментів на утримання ОСОБА_4) в зв'язку з порушенням строків їх виплати., а всього 91 грн. 78 коп.

В решті заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: Т.М.Шемета

Судді: В.В.Сопрун

М.В.Матківська