Ухвала суду № 36155398, 02.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/76146/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової службина постановуОдеського окружного адміністративного суду від 08.11.2011та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012у справі № 2а/1570/3897/2011за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації»доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби № 000381510 від 14.04.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012, вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 000381510 від 14.04.2011 про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 916 966,00 грн.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- податковим органом була проведена невиїзна перевірка ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації» з питання достовірності даних по наявним розбіжностям по податковим зобов'язанням та по податковому кредиту за період з 01.01.2008 по 31.12.2012, за наслідками якої складено акт №110/15-1/30109015/12 від 31.03.2011;

- за висновками акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.7.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого контролюючим органом встановлено завищення підприємством залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 916 966,00 грн.;

- висновки про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблені податковим органом з аналізу бази даних «автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та встановлено розбіжності по податковому кредиту по контрагентам, зазначеним в додатку 1 до акту перевірки, якими не нараховано та, відповідно, не сплачено до бюджету ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації»;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000381510 від 14.04.2011, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 916 966,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим зменшення позивачу контролюючим органом від'ємного значення суми податку на додану вартість, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст. 10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Із наведеного, по-перше, випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, як то неподання податкової звітності і недекларування податків, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

По-друге, в даному випадку у спірних господарських операціях позивач є покупцем товарів (робіт, послуг), а платниками податку є його контрагенти, відтак, саме на них законом покладено обов'язок з утримання та внесення до бюджету податку, сплаченого покупцем (позивачем), і вони несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України (ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Чинне податкове законодавство, зокрема, і Закон України «Про податок на додану вартість», не містять положень, відповідно до яких на покупця покладався б обов'язок по сплаті ПДВ не тільки продавцю (у складі ціни товару), але ще й до бюджету.

Судами були досліджені наявні у позивача первинні документи та встановлено факт дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Аналізуючи вищенаведені норми, беручи до уваги, що суми податку на додану вартість були сплачені позивачем у ціні товару (робіт, послуг) його контрагентам, судова колегія касаційної інстанції вважає вірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зменшення позивачу від'ємного значення податку на додану вартість у спірній сумі є безпідставним.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню в цій частині.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний