Ухвала суду № 36155395, 02.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/77326/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службина постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012у справі №2а-8860/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний магазин «Інтер атлетика»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортивний магазин «Інтер атлетика» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби № 0003572230 від 21.06.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, вказаний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0003572230 від 21.06.2012.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач проти доводів відповідача заперечує та просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ОСОБА_4 за квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року та липень 2011 року, та з ТОВ «Інтехгруп» за серпень 2011 року, вересень 2011 року та січень 2012 року;

- за результатами перевірки відповідачем складено акт №507/22-30/31569721 від 01.06.2012, за висновками якого встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме, п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на 501 431,00 грн. за червень 2011 року по взаємовідносинах з ОСОБА_4, оскільки правочин, укладений позивачем з даним контрагентом, є нікчемним, так як не спричинив реального настання юридичних наслідків. Вказаний висновок податковим органом зроблений з огляду на те, що в акті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 25.04.2012 № 279/17-20/НОМЕР_2 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 зафіксовано, що правочини між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «ЗАХІД-УА» здійснені без мети настання реальних наслідків, тобто, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Інших порушень податкового законодавства по податку на додану вартість з контрагентами ОСОБА_4 та ТОВ «Інтехгруп» при перевірці податковим органом не встановлено;

- на підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 21.06.2012 року №0003572230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501 431,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 15.1 ст.15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Судами попередніх інстанцій були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентом (ФОП ОСОБА_4), не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, а отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, є безпідставними. Крім того, на момент укладання договору, а також під час здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ у встановленому порядку.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи акти перевірки контрагентів позивача з висновками про порушення останнім ст.228 Цивільного кодексу України (щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, та відповідно в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах), дійшли вірних висновків про те, що чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі, вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Чинна на момент здійснення спірних господарських операцій редакція ст.228 Цивільного кодексу України регламентувала правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, та вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, до правочинів, які порушують публічний порядок, законодавець відносив правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України). В силу приписів частини 2 цієї ж статті такі правочини є нікчемними.

Разом з тим, частиною 3 цієї ж статті ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Отже, правочини, які порушують інтереси держави в сфері оподаткування, можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання правочину, що укладений позивачем із зазначеним в акті перевірки контрагентом, недійсним у судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з цим контрагентом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний