Ухвала суду № 36155350, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/75145/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Данилюк І.В., Бляшин М.С.від відповідачаДячук І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.05.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012

у справі № 2а/1770/992/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАПОМЕД УКРАЇНА»

до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції

Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАПОМЕД УКРАЇНА» звернулося з адміністративним позовом до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000012242 від 02.03.2012 та № 0000022242 від 02.03.2012.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012, позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції від 02.03.2012 №0000012242, №0000022242.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповноту судового розгляду, внаслідок чого постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби) його правонаступником - Гощанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- Гощанською МДПІ проведена документальна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року, результати якої оформлені актом від 07.10.2011 року №431/2342/35011201;

- в ході перевірки відповідачем були виявлені порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 та пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011) та пп.153.2.6 ст.153, п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України, внаслідок чого, з врахуванням результатів адміністративного оскарження, у відповідності до рішення ДПС України від 22.02.2012 № 5246/7/10-2115, відповідачем були прийняти податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000012242 від 02.03.2012, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на прибуток на суму 562 370 грн. (з яких: 449 896 грн. - основний платіж, та 112474 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) №0000022242 від 02.03.2012, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 5 536 990 грн.

Крім того, судами встановлено та не заперечується сторонами, що основним видом діяльності позивача є пошиття виробів. Для забезпечення цієї діяльності позивачем було збудовано і здано в експлуатацію швейну фабрику в смт. Гоща Гощанського району Рівненської області, де і здійснюється основна діяльність з пошиття швейних виробів, в тому числі, з використанням давальницької сировини.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем укладено контракт №1/2010 від 01.01.2010 року з компанією-замовником «ФАПОМЕД - ІНДУСТРІЯ ВИРОБНИЦТВА МЕДИЧНО-ХІРУРГІЧНИХ ВИРОБІВ (FAPOMED - INDUSTRIA DE CONFECCAO DE PRODUTOS MEDICO-CIRURGICOS S.A)», Португалія. Вказаний контракт передбачає виготовлення позивачем за завданням замовника з давальницької сировини замовника одягу, номенклатура та кількість якого узгоджуються сторонами шляхом підписання додатків.

Крім того, позивачем укладено Договір № 1 від 29.09.2010 року з компанією-замовником «Du Pont de Nemours Luxembourg s.a.r.l», Люксембург. Вказаний договір передбачає обов'язок позивача виконати роботи з переробки давальницької сировини у готову продукцію - особистий захисний костюм типу і розмірів та кількостей, що визначені сторонами в додатках до цього договору.

Сторонами, як вбачається з досліджених судом додатків, було узгоджено найменування, номенклатура, кількість та вартість послуг з переробки давальницької сировини. Вказана вартість є різною та змінювалася під час дії договору. З наявних у справі доказів судами встановлено факт виконання позивачем вказаного контракту та отримання доходу за надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та заниження податку на прибуток обгрунтований тим, що позивач здійснював переробку давальницької сировини, наданої замовниками-нерезидентами, за цінами, які визначені сторонами в укладених договорах, та є нижчими від собівартості послуг по переробці давальницької сировини, що призвело до заниження позивачем валових доходів.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податковим органом податкових зобов'язань позивачу по податку на прибуток, з огляду на безпідставність здійснення відповідачем при визначенні об'єкта оподаткування порівняння ціни реалізації послуг з переробки із їх собівартістю, що суперечить вимогам п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; крім того, відповідач не надав суду обґрунтувань розрахунку собівартості послуг позивача, її складу та виду, з яких він виходив при винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень та нарахуванні позивачу оскаржуваних податкових зобов'язань; суми видатків, які не принесли позивачу позитивних результатів, були включені контролюючим органом до складу валових доходів позивача без посилання на конкретну норму податкового законодавства, яка дозволяє чи зобов'язує це робити при визначенні об'єкта оподаткування.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Окрім того, судова колегія дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено безпідставність тверджень відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства при включенні до валових доходів визначеної договорами ціни відповідно до рахунків-фактур, а не фактичної величини понесених витрат по наданню послуг по переробці сировини, з огляду на наступне.

Чинний на момент виникнення спірних правовідносин пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оперує поняттям «звичайна ціна», яка, в свою чергу, може відрізнятись від фактичної ціни, що використовується в бухгалтерському обліку платника податку.

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З огляду на викладене, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку, що прирівняння відповідачем при визначені об'єкта оподаткування ціни реалізації послуг з переробки до собівартості таких послуг суперечить вимогам пункту 1.20 ст.1 названого Закону.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» формування звичайної ціни не ставиться в залежність від розміру собівартості виготовлення товарів та/або надання послуг, а поняття собівартості у податковому законодавстві при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток застосовується лише з 01.04.2011 (з набранням чинності Податковим кодексом України в частині цих правовідносин).

Згідно пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав обґрунтування розрахунку собівартості послуг позивача, її складу та виду, з яких він виходив при нарахуванні позивачу оскаржуваних податкових зобов'язань по податку на прибуток. Окрім того, відповідачем не був проведений аналіз цін на послуги даного виду, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не досліджена маркетингова політика по продажу даного виду послуг.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Наведене свідчить про безпідставність доводів контролюючого органу щодо порушення позивачем п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Окрім того, згідно п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування резидента є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, встановлених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 ПК України Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За змістом п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та перелік таких витрат наведено у вказаному пункті ст.138 ПК України.

Аналізуючи положення ст.138 ПК України, судова колегія зазначає, що ця норма не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в залежності від розміру доходу від їх реалізації.

А тому колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що порядок формування доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) та їх собівартості не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Згідно п.150.1 ст.150 ПК України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року з врахуванням правил, встановлених п.3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу.

Отже, Податковий Кодекс України не містить заборони щодо декларування збитків платників податків.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності в діях позивача порушень податкового законодавства (чинного на момент спірних правовідносин) та, як наслідок, безпідставності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток .

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби) його правонаступником - Гощанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

2. Касаційну скаргу Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний