Постанова № 36145849, 18.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа№ 911/3597/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Садовенко Т.В. (дов. №б/н від 12.12.2013 року);

від відповідача - не з`явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА»

на рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року

у справі №911/3597/13 (суддя В.М. Антонова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТФАКТОР», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита», Київська обл., Броварський р-н., см. Калита,

про стягнення 47 721,10 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року ТОВ «ВЕТФАКТОР» подало до господарського суду Київської області позов до ПАТ «Агрокомбінат «Калита» про стягнення 47 721,10, яка складається з 46 844,50 грн. суми основного боргу та 876,60 грн. пені.

21.10.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від ТОВ «ВЕТФАКТОР» надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, з якої вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 46 844,50 грн. суми основного боргу та 1 477,35 грн. пені.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 позовні вимоги ТОВ «ВЕТФАКТОР» задоволено у повному обсязі. Присуджено до стягнення з ПАТ «Агрокомбінат «Калита» на користь ТОВ «ВЕТФАКТОР» 46 844,50 грн. основного боргу, 1 477,35 грн. пені та 1 720, 50 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ «Агрокомбінат «Калита» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 повністю та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах ТОВ «ВЕТФАКТОР» відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не правильно застосував положення цивільного законодавства, дав помилкову оцінку наявним у справі доказам, посилався на недоведені обставини та неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи. Відповідач вказує про відсутність обв'язку відповідача щодо оплати товару за видатковими накладними, у зв'язку з відсутністю у них посилання на договір поставки та враховуючи, що позивач не виставляв відповідачу відповідних рахунків-фактур. Також скаржник зазначає, що договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року не є укладеним, з підстав не відповідності його ст.ст. 181, 266 Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2013 року у справі №911/3597/13 апеляційну скаргу ПАТ «Агрокомбінат «Калита» на рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 18.12.2013 року.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 13.12.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, просить рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 18.12.2013 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 залишити без змін.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча 06.12.2013 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №04116 0948861 1 від 04.12.2013 року.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, колегія суддів вирішила розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними в матеріалах справи документів.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.12.2011 року між ТОВ "ВЕТФАКТОР" (надалі - продавець) та ПАТ «Агрокомбінат «Калита» (надалі - покупець) було укладено договір поставки №692/11 (надалі - договір) (а.с. 8-10).

Відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що предметом постачання є ветеринарні препарати, вакцини, обладнання (далі по тексту - товар) згідно видаткових накладних (передача за якими товару покупцю підтверджується довіреностями від останнього), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 1.3 договору у видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний договір, але якщо поставка товару відбулася в період його дії - до неї застосовуються умови цього договору. При отриманні товару-відповідні видаткові накладні підлягають підписанню представником покупця, печатка не є обов'язковим реквізитом видаткової накладної, а тому може бути відсутня.

Кількість та асортимент товару передбачається в видаткових накладних на кожну окрему поставку (п. 2.1 договору).

Згідно п. 4.1. договору покупець оплачує поставлений продавцем товар за цінами, які вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Виставлений продавцем рахунок діє на протязі двох банківських днів, продавець до моменту поставки товару покупцю має право змінити ціни. Якщо покупець прийняв товар (підписав видаткову накладну) - вважається, що ціни на товар, вказані у відповідних рахунку та видатковій накладній, погоджені сторонами.

Відповідно до п.4.3 договору загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній. Суму договору складає сума вартості всього товару, що постачається продавцем покупцю на умовах цього договору на протязі терміну його дії. Загальна сума договору не обмежується.

Пунктом 5.1 договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України. Датою платежу вважається дата фактичного надходження коштів за поставку на розрахунковий рахунок продавця, номер якого вказується у відповідному рахунку.

Порядок оплати: 100 % суми кожної поставки сплачується по факту поставки, в термін чотирнадцяти календарних днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.3. Договору грошові кошти, що надходять від покупця як оплата за отриманий по договору товар, зараховується продавцем в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Даний договір, згідно п. 6.1, набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до "31" грудня 2012 року. Закінчення строку дії цього договору не тягне за собою припинення зобов'язань по оплаті поставленого товару.

Якщо сторони після спливу терміну дії договору продовжують співпрацювати в сфері, визначеній розділом 1 цього договору, та не заявляють про зміну або припинення умов договору, вважається, що даний договір пролонгується на один рік без укладання окремої письмової угоди про таке (п. 6.2 договору).

Колегія суддів зазначає, що з огляду на відсутність заяв сторін договору про його зміну чи припинення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що згідно п. 6.2. договору останній був автоматично пролонгований його сторонами на той же строк та на тих самих умовах.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 46 844,50 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання пеню у розмірі 1 477,35 грн., встановленої п. 7.2. договору.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору ТОВ «ВЕТФАКТОР» за період з 31.05.2013 року по 12.07.2013 року поставило ПАТ «Агрокомбінат «Калита» товар на суму 46 934,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, №3539 від 31.05.2013 року на суму 3 450,00 грн., №4604 від 12.07.2013 року на суму 40 034,50 грн., № 4603 від 12.07.2013 року на суму 3 450,00 грн. Накладні містять підпис повноважного представника відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: ТМЦ серії 12ААГ №553828 від 29.05.2013 року; ТМЦ серії ААД №731010 від 12.07.2013 року; ТМЦ ААД №731010 від 12.07.2013 року (а.с. 11-21).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 5.2. договору порядок оплати: 100 % суми кожної поставки сплачується по факту поставки, в термін чотирнадцяти календарних днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної.

Таким чином, враховуючи п. 5.2 договору, строк оплати товару за видатковою накладною №3539 від 31.05.2013 року закінчився 14.06.2013 року, за видатковими накладними №4603 та 4604 від 12.07.2013 року - 26.07.2013 року.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З пояснень позивача вбачається, з приводу чого не заперечує відповідач, за попередні періоди виникла переплата згідно видаткової накладної №2389 від 23.04.2012 року на суму 8 676,50 грн. та відповідних оплат в розмірі 6 006,50 грн. від 17.05.2012 року та 2760,00 грн. від 07.06.2012 року (тобто різниця складає 90,00 грн.), що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 22-27).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.2 договору, відповідачем - ПАТ «Агрокомбінат «Калита» було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 46 844,50 грн. (46 934,50 грн. - 90,00 грн.).

З приводу тверджень відповідача, щодо визнання договору поставки №692/11 від 07.12.2011 року не укладеним, з підстав не відповідності його ст.ст. 181, 266 Господарського кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодекс України за правилами Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Укладаючи договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року сторони визначили, що предметом договору є поставка товарів, а саме: постачання ветеринарних препаратів, вакцин, обладнання; встановили термін дії договору, а також перебачили порядок визначення вартості поставленої продукції.

Відповідно до ст. 266 Господарського кодекс України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 2.1 договору кількість та асортимент товару передбачається в видаткових накладних на кожну окрему поставку.

Згідно п. 4.1. договору покупець оплачує поставлений продавцем товар за цінами, які вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Виставлений продавцем рахунок діє на протязі двох банківських днів, продавець до моменту поставки товару покупцю має право змінити ціни. Якщо покупець прийняв товар (підписав видаткову накладну) - вважається, що ціни на товар, вказані у відповідних рахунку та видатковій накладній, погоджені сторонами.

Загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній. Суму договору складає сума вартості всього товару, що постачається продавцем покупцю на умовах цього договору на протязі терміну його дії. Загальна сума договору не обмежується (п. 4.3. договору).

Тобто, сторони договору відступили від загального правила та умовами договору передбачити можливість визначення найменування, кількість, асортимент, вид та марку за допомогою видаткової накладної, яка оформлюється на підставі заявки покупця.

Крім того, за приписами ч. 8. ст. 181 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що у період дії договору сторонами підписувались видаткові накладні, проте вказаних документах не було посилання на відповідний договір, про що саме звертає увагу відповідач у своїй апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, що видаткові накладні, які були надані позивачем оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", посилання на договір в видаткових накладних не є обов'язковим.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Зазначеної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 28.02.2012 року у справі № 5002-8/481-2001 та пункт 1 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Крім того, відповідно до п. 1.3. договору поставки №692/11 від 07.12.2011 року сторони узгодили, що у видаткових накладних може не зазначатись як підстава відпуску товару даний договір, але якщо поставка відбулась в період його дії до неї застосовуються умови цього Договору.

Також, колегія судді не бере до уваги вказані твердження відповідача, оскільки, відповідно до банківських виписок (а.с. 22-27) ПАТ «Агрокомбінат «КАЛИТА» оплачував поставлену продукцію ТОВ "ВЕТФАКТОР" саме за договором № 692/11 від 07.12.2011 року відповідно до виставлених рахунків, що в свою чергу свідчить, що накладні, відповідно до яких виставлялись рахунки відповідачу, відносяться саме до договору №692/11 від 07.12.2011 року.

Крім того, згідно підпункт и) ст.201 Податкового кодексу України в податковій накладній в обов'язковому порядку зазначається вид цивільно-правового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у всіх податкових накладних на вищевказані поставки зазначений договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року, а саме:№3623 від 31.05.2013 року з відповідної квитанцією про реєстрацію в реєстрі податкових накладних (а.с. 107-108); №4681 від 12.07.2013 року з квитанцією про реєстрацію в реєстрі податкових накладних (а.с. 103-104); №4682 від 12.07.2013 року з квитанцією про реєстрацію в реєстрі податкових накладних (а.с. 105-106).

Натомість в супереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав жодних доказів, які свідчили про невідповідність даних бухгалтерського обліку позивача.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що не можна визнати договір неукладений, оскільки як юридичні, так і фактичні дії сторін свідчать про укладення договору №692/11 від 07.12.2011 року та його виконання.

З приводу тверджень відповідача, щодо відсутності обов'язку з приводу оплати постановленого товару, оскільки на думку відповідача, позивачем не виставлялись рахунки, колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.2 договору поставки №692/11 від 07.12.2011 року обов'язок оплати товарів настає саме після оформлення видаткових накладних.

Згідно із п. 9.6 договору рахунки на оплату товару передаються покупцю за допомогою факсимільного зв'язку, оригінал рахунку надається продавцем разом з товаром, що постачається. Якщо покупець прийняв товар (підписав відповідну видаткову накладну) - вважається, що він отримав оригінал рахунку і не може у випадку не оплати товару в строк посилатися на те, що в нього відсутній рахунок на оплату відповідної поставки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду перешої інстанції, що твердження відповідача з приводу не отримання рахунків, безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи, що позивачем виконано обов'язок щодо поставки товару, про що свідчать накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, проте відповідачем обов'язок щодо сплати за поставлений товар виконано частково, місцевий господарський дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 46 844,50 грн.

Крім того, позивачем за період з 15.06.2013 року по 18.10.2013 року за видатковою накладною №3539 від 31.05.2013 року та за період з 27.07.2013 року по 18.10.2013 року за видатковими накладними №4603 та №4604 від 12.07.2013 року нараховано відповідачу пеню у сумі 1 477,35 грн.

Колегія суддів з приводу стягнення пені зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі порушення терміну розрахунків покупець за вимогою продавця зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період такого прострочення, за кожний день затримки від суми заборгованості.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені у розмірі 1477,43 грн., здійснений місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

В силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на вищевикладене, колегія судді погоджується із висновком суду першої, оскільки клопотань про вихід за межі позовних вимог від позивача до суду не надходило, тому суд першої інстанції не був в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

За таким обставин, враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 1 477,35 грн. за нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА» на рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 07.11.2013 року у справі №911/3597/13 залишити без змін.

3. Справу №911/3597/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз