Рішення № 36145295, 10.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11603/13 10.12.13

За позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервеб»

Про стягнення 305 137,07 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кацедан Л.В. представник за довіреністю № 300-НЮ від 08.07.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервеб» (далі - відповідач) про стягнення 280 578,08 грн., а саме: 254 819,19 грн. - основного боргу, 12 656,37 грн. - пені, 13 102,52 грн. - штрафу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за Договором оренди вагона-ресторану № ПЗ/ВЧ-1-1202/Ю від 16.05.12. щодо сплати орендної плати та інших додаткових послуг, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервеб» заборгованості, нарахування позивачем пені, штрафу та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.13. порушено провадження у справі № 910/11603/13 та призначено її до розгляду на 18.07.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним в повному обсязі та позивачем в частині вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, з огляду на заявлене позивачем клопотання, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 30.07.13.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, розгляд справи № 910/11603/13 призначено на 03.09.13.

В судовому засіданні 03.09.13. суд відмовив позивачу в задоволенні заяви від 30.07.13. № 3000-НЮ в частині стягнення з відповідача 2 834,63 грн. - збитків від інфляції та 3 650,67 грн. - 3% річних та в частині стягнення з відповідача 14 855,34 грн. основного боргу за Договором № ПЗ/ВЧД-1-126305/НЮ від 27.06.12., 1 111,09 грн. пені за Договором № ПЗ/ВЧД-1-126305/НЮ від 27.06.12. та штрафу в розмірі 1 039,87 грн. за Договором № ПЗ/ВЧД-1-126305/НЮ від 27.06.12.

При цьому, в частині збільшення розміру заборгованості зі сплати основного боргу (орендної плати + додаткових послуг), пені та штрафу за Договором оренди вагона-ресторану № ПЗ/ВЧ-1-1202/Ю від 16.05.12., що в сукупності становить 305 137,07 грн., подану позивачем заяву прийнято господарським судом, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 03.09.13., 01.10.13. та 22.10.13., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладався до 01.10.13., 22.10.13. та 29.10.13. відповідно.

При цьому, 23.09.13. та 15.10.13. позивачем через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, розгляд справи № 910/11603/13 призначено на 19.11.13. та 10.12.13. відповідно.

В судовому засіданні 10.12.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви від 30.07.13.

Представник відповідача в судове засідання 10.12.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) наявне в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/11603/13.

В судовому засіданні 10.12.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.12. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № ПЗ/ВЧ-1-1202/Ю оренди вагона-ресторану (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає Орендареві в строкове платне користування вагон-ресторан № 03263811, який включений в поїзд № 1/2 сполученням «Київ-Москва», що знаходиться на балансі позивача.

Згідно з п. 2.1 Договору, Орендар приймає у строкове платне користування вагон-ресторан на строк, вказаний в п. 10.1 Договору, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі вагону-ресторану.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з 16.05.12. до 16.05.15. строком три роки.

Згідно з актом прийому-передачі в оренду рухомого складу від 12.08.12. вагон-ресторан № 03263811 передано в оренду відповідачу на підставі Договору № ПЗ/ВЧ-1-1202/Ю.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.95. № 786. Нарахування орендної плати здійснюється з дня фактичної передачі (підписання Акту прийому-передачі) вагона-ресторану. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції звітного місяця (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Положеннями п. 3.4 Договору встановлено, що зобов'язання Орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються таким чином: орендна плата у формі передоплати за перший місяць перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше п'яти банківських днів до дня передачі вагона-ресторану в оренду; орендна плата за кожний наступний місяць оренди сплачується до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним із врахування офіційного індексу інфляції; при несплаті платежів у встановлені терміни, Орендодавець має право затримати орендований вагон-ресторан до внесення платежу з віднесенням на Орендаря витрат, пов'язаних з її затримкою.

Сторонами в п. 3.2 Договору погоджено, що щомісячно, у термін до 15 числа, за звітним місяцем, Орендар здійснює розрахунок за інші додаткові послуги згідно виставлених рахунків.

Спір у справі виник в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо сплати орендної плати та інших додаткових послуг.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтування своєї правової позиції суду не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.3 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач вказує на те, що заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період з 12 серпня 2012 року по 13.03.2013 року з врахуванням здійснених Орендарем часткових проплат становить 201 116,30 грн.

Так, на виконання умов Договору та для забезпечення належного виконання орендарем своїх зобов'язань, позивачем на сплату орендної плати виставлялись наступні рахунки-фактури за вказаний спірний період: № 500 від 07.09.12., № 569 від 08.10.12., № 633 від 07.11.12., № 696 від 07.12.12., № 11 від 08.01.13., № 65 від 31.01.13., № 123 від 28.02.13., № 82/1 від 14.03.13. на загальну суму 251 116,31 грн.

В погашення заборгованості з орендної плати за сказаний спірний період відповідачем було сплачено 50 000,01 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за Договором за період з 12 серпня 2012 року по 13.03.2013 року становить 201 116,30 грн., яку станом на час прийняття судового рішення не погашено.

Далі, позивач вказує на те, що заборгованість відповідача зі сплати інших додаткових послуг за Договором становить 66 830,59 грн.

Судом досліджено надані позивачем рахунки, видаткові накладні та встановлено наступне.

Судом не приймається в якості доказів надання додаткових послуг за Договором:

- рахунок № 286 від 06.09.12. та видаткова накладна № 004360 від 07.09.12., оскільки вони не містять посилання на спірний Договір та з вказаних документів не вбачається за можливе дійти висновку про те, на виконання яких договірних чи позадоговірних відносин між сторонами чи іншими невстановленими особами вказані документи складено;

- рахунок № 173 від 29.03.13. та рахунок № 174 від 29.03.13., оскільки з вказаних рахунків вбачається, що вони виставлені відповідачу за послуги з екіпірування вагону-буфету № 03236007, а не вагону-ресторану № 03263811 за Договором № ПЗ/ВЧ-1-1202/Ю;

- рахунок № 149 від 26.03.13., оскільки він не містить посилання ні на спірний Договір ні на номер вагону, тобто не дає змогу дійти висновку на виконання яких договірних чи позадоговірних відносин між сторонами його сформовано та виставлено.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті додаткових послуг за Договором становить 64 823,54 грн., яку станом на час прийняття судового рішення не погашено.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати та оплаті додаткових послуг за Договором в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Стосовно посилання позивача на те, що листом № 1310 від 08.03.13. відповідачем було визнано заборгованість, суд відзначає, що згідно вказаного листа відповідач дійсно зобов'язується виплатити до 15.03.13. наявну заборгованість за вагон № 63811, разом з тим, жодного посилання на розмір такої заборгованості зазначений лист не містить.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті передбачених Договором орендних платежів та оплаті додаткових послуг за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 265 939,84 грн. (201 116,30 грн. + 64 823,54 грн.)., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 267 946,89 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 265 939,84 грн.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 18 433,90 грн. - пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3.4 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і сплачується Орендодавцю, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який вона нараховується від суми заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд відзначає, що приписами п. 3.4 Договору передбачено нарахування пені на несвоєчасно перераховану або несплачену орендну плату. Нарахування пені на неоплачені надані додаткові послуги Договором не передбачено.

Крім того, судом враховано, що згідно з п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11. № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови Вищого господарського суду України від 06.12.10. № 42/563; від 20.12.10. № 06/113-38).

Разом з тим, як відзначалось судом, умовами Договору встановлено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені з урахуванням викладеного вище, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 523,19 грн. - пені. В частині стягнення 12 910,71 грн. пені в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 18 756,28 грн. - штрафу, суд відзначає наступне.

Вказані вимоги обґрунтовано позивачем приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Як відзначалось судом, згідно з п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11. № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови Вищого господарського суду України від 06.12.10. № 42/563; від 20.12.10. № 06/113-38). Крім того, вказану правову позицію викладено в постанові Верховного суду України від 20.12.10. № 3-41гс10.

Разом з тим, у спірних відносинах позивача з відповідачем за Договором умови, встановлені приписами ст. 231 ГК України, відсутні в сукупності, а тому вимоги позивача про стягнення 18 756,28 грн. штрафу є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Суд відзначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервеб» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 17; ідентифікаційний код 34729250) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, б.6; ідентифікаційний код 04713033) 265 939 (двісті шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 84 коп. - основного боргу, 5 523 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 19 коп. - пені, 5 429 (п'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 25 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.13.

Суддя Т.М. Ващенко