Ухвала суду № 36143220, 12.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 9104/23057/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Хобор Р.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрресурс» до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Укрресурс» звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в м. Рівне та просило скасувати податкове повідомлення-рішення №000462344/0/23-318 від 10 червня 2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що не погоджується з висновками податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2007 року на суму 12386,33грн. у зв'язку з неможливістю підтвердження взаємовідносин по ланцюгу постачання. Платник податку на підставі проведеної господарської операції та належним чином оформленої податкової накладної має право на віднесення суми витрат щодо сплати ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду. У наступному податковому періоді бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, розрахована згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Чинне законодавство не ставить право на бюджетне відшкодування ПДВ платника податку в залежність від сплати ПДВ до бюджету контрагентом-постачальником.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в справі №2а-3938/10/1770 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в м. Рівне подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в справі №2а-3938/10/1770 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є перерахування цих сум до Державного бюджету України. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню борошна. При відпрацюванні ланцюгів постачання даного товару встановлено підприємства - постачальники, щодо яких не можливо підтвердити включення до податкових зобов'язань сум ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ фірмою «Укрресурс» й відповідно такі суми ПДВ не були сплачені до бюджету.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до пп. 1,2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Державною податковою інспекцією у м. Рівне було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість ТзОВ фірми «Укрресурс» за листопад 2007 року, за результатами якої складено акт від 28.05.2010р. №727/584/23-300/31640919.

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивач сформував податковий кредит внаслідок проведення господарських операцій з придбання борошна у Волинського ОДП ДАК «Хліб України». Однак, вказаний суб'єкт господарювання є посередником. Постачальником реалізованої продукції є Державна акціонерна компанія «Хліб України» та СВК «Зоря». Податкові накладні на отриману продукцію від СВК «Зоря» відсутні, тобто неможливо прослідкувати ланцюг постачання на предмет виробника чи імпортера для з'ясування сплати ПДВ до бюджету на кінцевому ланцюгу постачання. Зокрема, не можливо підтвердити включення до податкових зобов'язань сум ПДВ по взаємовідносинах, що слідують із ланцюга постачання до ТзОВ фірми «Укрресурс», а відповідно, відповідач вважає, що суми податку на додану вартість не були сплачені до бюджету переліченими контрагентами, що перебували в ланцюгу постачання товарів.

В результаті перевірки встановлено, що позивачем в порушення п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2007 року на 12386,33грн. Вказана сума ПДВ 12386,33грн. не підлягає поверненню підприємству, оскільки не була попередньо сплачена постачальниками до бюджету.

У зв'язку з цим, на підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2010р. №000462344/0/23-318, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2007 року на 12386,33грн.

Позивач, згідно з укладеним з Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК «Хліб України» договором купівлі-продажу та відповідно виписаних вказаним контрагентом податкових накладних від 10.10.2007 року №Р56 на загальну суму 163200, 00грн. (в т.ч. ПДВ - 27200, 00грн.), від 12.10.2007 року №Р57 на загальну суму 65000, 00грн. (в т.ч. ПДВ - 10833, 33грн.), від 25.10.2007 року №Р60 на загальну суму10000, 00грн. (в т.ч. ПДВ - 1666, 67грн.), від 27.12.2007 року на загальну суму 16000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2500, 00 грн.), від 25.06.2008 року №220 на загальну суму 6000, 00грн. (в т.ч. ПДВ - 1000, 00грн.), від 19.09.2008 року №54 на загальну суму 8000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3000, 00грн.) формував податковий кредит (по операціях з названим контрагентом).

Вказаний у договорі та податкових накладних товар (борошно) було отримане ТзОВ фірмою «Укрресурс», що підтверджується накладними та видатковими накладними, позивачем такий товар було оплачено, що підтверджується виписками установи банку про перерахування коштів.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості) з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення наголосив на тому, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В іншій постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено про правильність висновків судів про те, що за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Верховний Суд України вказав, що така позиція касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06), в якій Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене апеляційні вимоги Державної податкової інспекції в м. Рівне є неаргументованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в справі №2а-3938/10/1770 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

Р.Б. Хобор