Ухвала суду № 36142579, 05.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5969/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Лідер-Безпека" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Лідер-Безпека" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство "Лідер-Безпека" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року № 0002932260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції доказів та неповне встановлення обставин справи, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку приватного підприємства "Лідер-Безпека" з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Кемріс" за період із 01 по 31 серпня 2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 2521/22-621-33781435 від 17.08.2012 p., в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року в розмірі 133333,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року № 0002932260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 133 333,00 грн. за основним платежем та у розмірі 66 666,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а саме неможливість реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Кемріс».

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2011 року між позивачем та ТОВ "Кемріс" укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами якого ТОВ "Кемріс" зобов'язалось за дорученням позивача надати йому юридичні послуги у вигляді усних і письмових консультацій, правового аналізу договорів та інших правових документів, а також послуги з представництва інтересів позивача у державних органах, підприємствах, організаціях та перед третіми особами.

Згідно з п. 2.1 розділу 2, п. 4.1 розділу 4 договору, за наказом уповноважених осіб позивача ТОВ "Кемріс" надає послуги шляхом: підготовки проектів господарських договорів; правового аналізу та консультування з приводу укладених договорів; представництва інтересів позивача у правоохоронних та контролюючих органах, органах виконавчої влади з питань діяльності позивача; підготовки проектів листів, претензій та позовних заяв; усних та/або письмових консультацій щодо чинного законодавства.

Сума винагороди, яку позивач сплачує за виконання послуг ТОВ "Кемріс", вказується в акті виконаних робіт та підписується сторонами.

На підтвердження виконання договору з ТОВ "Кемріс" позивачем надано до суду копії: договору; рахунку-фактури; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) податкових накладних; реєстру виданих та отриманих податкових накладних; платіжних доручень; банківських виписок по рахунку позивача.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували реальне надання ТОВ "Кемріс" позивачу послуг (виконання робіт), передбачених договором.

Крім того, надані позивачем до суду копії наказів, актів, протоколів, складені до моменту укладення договору, а саме у період із лютого по червень 2011 року, а також у липні 2011 року.

Колегія суддів також зазначає, що договір між позивачем та ТОВ "Кемріс", відповідно до його п. 6.1, укладений до 30 червня 2011 року, в той час як сам договір датується 01 липня 2011 року.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, висновки Акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до листа ГВПМ ДПІ У шевченківському районі м. Києва ДПС від 20.07.2012 року № 1939/7/07-10/3 з поясненням від 18.06.2012 року від директора ПП «Кемрвс» Лаптенка А.Г. останній зазначив, що до здійснення фінансово-господарської діяльності та реєстрації підприємства не має ніякого відношення, документи податкової звітності не підписував, до державних органів не подавав.

Крім того, відповідачем отримано акт від 07.06.2012 року № 1710/22-4/37192785 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кемріс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період серпень, жовтень 2011 року, складений ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

З аналізу вказаних документів податковим органом встановлено неможливість реального здійснення ТОВ «Кемріс» операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, директор ТОВ «Кемріс», від імені якого підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, до господарської діяльності вказаного підприємства не причетний, що підтверджується письмовими поясненнями останньої, викладеними в акті перевірки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Кемріс» представляла неуповноважена особа.

Отже, з урахуванням пояснень директора ТОВ «Кемріс» Лаптенка А.Г. про нездійснення господарської діяльності від імені вказаного підприємства, відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Кемріс» про надання юридичних послуг, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи не підписані особою, яка належить до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку.

Таким чином, перевіривши реальність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Кемріс», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідна угода не мала реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Лідер-Безпека" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.