Ухвала суду № 36141325, 07.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9409/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

07 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - Коваленка Андрія Олександровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тек» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тек» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0000642260 від 13.02.2013 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - Коваленко Андрій Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем з 21.01.2013 року по 23.01.2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ЗАТ «ТУРБО ЕКСИМ НАФТО-ГАЗ ОБЛАДНАННЯ» за 01.02.2012 року по 29.02.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт 24.01.2013 року № 282/22-621/36972537, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм пп. 139.1.1., пп. 139.1.9. п. 139.1. ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат за 1-й квартал 2012 року на суму 292194,00 грн.

За змістом зазначеного акта перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ЗАТ «ТУРБО ЕКСИМ НАФТО-ГАЗ ОБЛАДНАННЯ» (далі-контрагент) ґрунтувалися на наступних договорах:

- договорі поставки обладнання та кабельної продукції від 07.04.2011 року № 07/07-11, за яким контрагент як постачальник зобов'язувався передати у власність позивача як замовника, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та сплатити товар - обладнання, комплектуючі до нього, кабельну продукцію, тощо, згідно додатків або видаткових накладних.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату відповідної продукції до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані позивачу первинні документи, а саме: видаткові та податкові накладні. Факт здійсненої оплати за договором підтверджується платіжними дорученнями.

- договорі від 21.07.2011 року № 21/07-11, за яким позивач як замовник доручав, а контрагент як виконавець приймав на себе зобов'язання по розробці технічного завдання та виготовленню проектної документації на комплекс автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виявлення на об'єктах, визначених замовником у додатках.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату робіт (послуг) до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані позивачу первинні документи, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні. Факт здійсненої оплати за договором підтверджується платіжними дорученнями.

- договорі на надання послуг по опису бізнес-процесу нафтобаз від 09.09.2011 року №09/09-11, за яким контрагент як виконавець зобов'язувався виконати та здати позивачу як замовнику, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити проведення опису бізнес-процесу нафтобаз.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату робіт (послуг) до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані позивачу первинні документи, а саме: податкові накладні. Факт здійсненої оплати за договором підтверджується платіжними дорученнями.

- договорі від 04.10.2011 року № 04/10-11, за яким контрагент як виконавець зобов'язувався провести монтажні та пусково-налагоджувальні роботи наданого йому обладнання, на об'єктах, зазначених позивачем як замовником згідно додатків, а також провести монтажні та пусково-налагоджувальні роботи на відповідних об'єктах, а останній зобов'язувався прийняти зазначені роботи та оплатити їх.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату робіт до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані позивачу первинні документи, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні. Факт здійсненої оплати за договором підтверджується платіжними дорученнями.

- договорі від 03.02.2012 року № 03/02-2012, за яким контрагент як постачальник зобов'язувався передати позивачу як замовнику необхідну інформацію та матеріали для розширення спеціалізованого функціоналу СЕККА, яке є додатковою опцією СЕККА для АЗС та необхідного функціонування талонної системи.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату послуг (робіт) до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані позивачу первинні документи, а саме: видаткові та податкові накладні. Факт здійсненої оплати за договором підтверджується платіжними дорученнями.

В той же час, в ході перевірки відповідачу від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС надійшов акт від 05.07.2012 року № 707/22-40/30972746 про неможливість проведення зустрічної звірки ЗАТ «Турбо Ексім Нафто-Газ Обладнання» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Нафтогаз Тек» за період лютий 2012 року, в ході якої встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що платник та посадові особи підприємства ЗАТ «Турбо Ексім Нафто-Газ Обладнання» не знаходяться за юридичною та фактичною адресою.

Крім того, при проведенні аналізу наявної в ДПС інформації та її документального підтвердження також встановлено, що у перевіряємому періоді ЗАТ «Турбо Ексім Нафто-Газ Обладнання» інформація щодо наявності основних фондів відсутня; кількість працюючих - 3 особи; свідоцтво платника ПДВ анульовано 07.02.2012 року.

Відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом, не спричинили реального настання юридичних наслідків, а отже, свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій. Тобто фактично визнані нікчемними.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п. 86.7. ст. 86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки залишені без змін, a заперечення - без задоволення.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форм «Р» від 13.02.2013 року № 0000642260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 292194,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 146097,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 п. 56.18. ст. 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 року також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме: зазначено, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались, а висновки про те, що правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків, тобто про їх нікчемність, сформовані відповідачем, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом не спричинили реального настання юридичних наслідків, а отже свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій, є безпідставними.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що на момент вчинення правочинів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Також, статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2. зазначеного Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом першої інстанції не було встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами (актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими та видатковими накладними), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів відповідача, сформованих на підставі акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 05.07.2012 року № 707/22-40/30972746 про неможливість проведення зустрічної звірки ЗАТ «Турбо Ексім Нафто-Газ Обладнання», використаного під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Кодексу, податковим органом складено акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п. 73.5 ст. 73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

В той же час, в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ЗАТ «Турбо Ексім Нафто-Газ Обладнання» від 05.07.2012 року № 707/22-40/309727 викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 05.07.2012 року № 707/22-40/30972746 про неможливість проведення зустрічної звірки ЗАТ «Турбо Ексім Нафто-Газ Обладнання» є безпідставними.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача № 0000642260 від 13.02.2013 року, а тому позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - Коваленка Андрія Олександровича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.