Ухвала суду № 36141227, 14.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11001/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві на підставі незаконних висновків акту перевірки від 01.06.2013 року № 2593/22.8-17/36426518 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, а тому вони підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва складено акт від 01.06.2013 року № 2593/22.8-17/36426518, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення ТОВ «Фідленс-Україна» п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 200 064,00 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на суму 259100,00 грн.; п. 168.4 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено несвоєчасну сплату до бюджету належних сум податку на доходи фізичних осіб (з виплат у вересні 2012 року); п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку від 24.12.2010 року № 1020 щодо подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за ІІІ квартал 2011 року - ІV квартал 2012 року.

На підставі висновків вказаного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.06.2013 року № 0000691705, яким позивачу визначено штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів у вигляді заробітної плати на загальну суму 2092,062 грн., в тому числі за основним платежем 0, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2092,62 грн.; від 26.06.2013 року № 0004482208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 322041,00 грн., в тому числі за основним платежем 259100,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 62941,00 грн.; від 26.06.2013 року № 0004472208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 230252,00 грн., в тому числі за основним платежем 200064,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30188,00 грн.

За наслідками розгляду заперечення до акту перевірки від 01.06.2013 року № 2593/22.8-17/36426518 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС прийнято рішення від 21.06.2013 року № 1878/10/22.8-10, яким висновок акту перевірки від 01.06.2013 року № 2593/22.8-17/36426518 залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ТОВ «ТНК-Транс» (надалі-Постачальник) та ТОВ «Фідленс-Україна» (надалі-Покупець) укладено договір поставки № 610 К від 15.03.2011 року, відповідно до умов якого Постачальник протягом строку дії цього договору зобов'язується здійснювати постачання палива та/або надавати послуги Покупцю на умовах EXW за місцезнаходженням АЗС, а Покупець зобов'язується такі паливо та/або послуги приймати та оплачувати їх на умовах цього договору. Умови поставки палива та/або надання послуг визначаються сторонами у договорі та відповідних додатках до нього.

Передача/отримання палива та/або надання /отримання послуг здійснюється виключно з використанням «смарт-карток». З метою визначення (уточнення) розмірів виконаних зобов'язань за договором сторони зобов'язані оформлювати податкові накладні або акти приймання-передачі палива та/або послуг за звітній період. Фактична кількість, асортимент та ціна поставленого покупцю палива та/або отриманих послуг визначається виходячи із даних, що містяться в електронних базах даних про використання відповідної старт-картки, а саме в програмному апаратному комплексі Petrol та фіксується в інформаційних чеках наданих відповідною АЗС.

Разом з тим, між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (надалі-Лізингодавець) та ТОВ «Фідленс-Україна» (Лізингоодержувач) укладено договори фінансового лізингу:

- договір № 120319-33/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 року, відповідно до умов якого Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу згідно специфікації до договору, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 року;

- договір № 120319-35/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 року, підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 року.

- договір № 120319-34/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 року; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 року;

- договір № 120319-32/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 року; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 року;

- договір № 120319-37/ФЛ-Ю-С від 19.03.2012 року; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 27.03.2012 року;

- договір № 120319-36/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 року; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 року.

Крім того, позивачем (надалі-Наймач) було укладено договори найму (оренди) транспортних засобів:

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.08.2012 року, укладений з громадянином України ОСОБА_2 (надалі - Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм (оренду) автомобіль марки МАЗ, модель 54329, року випуску 1993, кольору білого, тип транспортного засобу сідловий тягач-Е, зареєстрований Монастирищенським ВРЕР ДАІ УМВС України в Черкаській області 17.02.2009 року. Автомобіль передається в найм (оренду) з метою його використання Наймачем при здійсненні господарської діяльності (а саме: для службових поїздок персоналу Наймача та перевезення вантажів). Підстава передачі транспортного засобу - акт приймання-передачі № б/н від 03.09.2012 року;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.08.2012 року укладений з громадянином України ОСОБА_3 (надалі -Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм/оренду) автомобіль марки Chevrolet, модель Lacetti NF353, року випуску 2005, кольору зеленого, тип транспортного засобу легковий універсал -В, зареєстрований Уманським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України 26.10.2005 року. Автомобіль передається в найм (оренду) з метою його використання Наймачем при здійсненні господарської діяльності (а саме для службових поїздок персоналу Наймача та перевезення вантажів). Підстава передачі транспортного засобу - акт приймання-передачі № б/н від 03.09.2012 року;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 07.12.2012 року укладений з ОСОБА_4 (надалі -Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки Volkswagen, модель -LT35, рік випуску 2003, колір-білий, зареєстрований Монастирищенським ВРЕВ ДАІ УМВС України в Черкаській області 23.04.2008 року;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.12.2012 року укладений з ОСОБА_5 (надалі - Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки MAN, модель 8.163, рік випуску 2000, колір - білий, , зареєстрований Уманським ВРЕВ УДАІ УМВС України в Черкаській області 22.10.2011 року;

- додатковий договір № 1 до договору найму (оренди) транспортного засобу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 29.10.2012 року за реєстровим № 7022 від 12.12.2012 року, укладеного між Громадянином України ОСОБА_7(надалі - Наймодавець), та ТОВ «Фідленс -Україна» (надалі - Наймач), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки IVECO, модель - 35.10, рік випуску 1999, колір-червоний, зареєстрований Вінницьким МРЕВ ДАІ ГУ МВС України 26.09.2005 року;

- договір оренди № 01/08 від 01.08.2011 року укладений з ОСОБА_8 (надалі - Орендодавець), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування технічно справні автомобілі, а саме: Renault, модель Logan, 2011 року випуску, тип транспортного засобу легковий сєдан -В; Renault, модель Logan, 2011 року випуску, тип транспортного засобу легковий сєдан -В, факт передачі підтверджується актом № б/н приймання-передачі від 01.08.2011 року;

- договір № 01/05 оренди від 01.05.2011 року укладений з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі - Орендодавець), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування технічно справний автомобіль Chevrolet, модель Lacetti NF 353, 2005 року випуску, тип транспортного засобу легковий універсал-В, на підтвердження факту передачі зазначеного транспортного засобу позивачем надано акт № б/н приймання-передачі від 01.05.2011 року;

- договір оренди транспортного засобу № 21-04 від 21.04.2011 року укладений з ТОВ «Агровет Атлантик» (надалі - Орендодавець) відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове строкове платне користування технічно-справний транспортний засіб Chevrolet Aveo, модель С58U, 2007 року випуску, зареєстрований Монастирищенським ВРЕВ ДАІ УВМС України у Черкаській області 16.02.2008 року. На підтвердження факту приймання-передачі транспортного засобу позивач надав акт № б/н приймання-передачі від 09.08.2011 року.

Також судом першої інстанції було встановлено, що між ТОВ «Фідленс-Україна» (надалі-Роботодавець) та Громадянином України (фізичною особою) ОСОБА_9(надалі - працівник) укладено договір № 23/05 компенсації працівникові за використання транспортного засобу від 23.05.2011 року, відповідно до умов якого працівник зобов'язується протягом строку дії даного договору використовувати в робочий час, для виконання посадових обов'язків за трудовим договором власний легковий автомобіль, що має наступні характеристики: тип кузову легковий седан -В, марка Peugeot, модель 206XR 1,4 Е, рік випуску 2007, колір-сірий. Забезпечення автомобіля пальним, в період дії договору, бере на себе роботодавець. Для своєчасного і якісного забезпечення автомобіля пальним, роботодавець передає працівнику за актом приймання-передачі «Смарт-картку». Розмір грошової компенсації за експлуатацію автомобіля працівником в службових цілях, розраховується шляхом множення фактичного перебігу автомобіля (км.) в службових цілях за місць (розраховується на підставі відповідних заповнених подорожніх листів) на тариф, що складає 0,35 грн., з урахуванням ПДФО, за 1 км. такого пробігу.

Висновки податкового органу щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та валових витрат, зроблені з огляду на той факт, що позивачем не підтверджено, яке відношення до отриманого прибутку підприємства мають витрати, понесені у зв'язку з витратами вказаного палива, та щодо його використання в господарській діяльності за 2011-2012 року.

Так, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з витратами вказаного палива, позивачем надано: подорожній лист службового легкового автомобіля від 01.06.2012 року, копії квитанцій на оплату палива з ТОВ «ТНК-Транс», ПІІ «Лукойл-Україна», виписку з обслуговування по картам за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, наказ № 28 К від 02.04.2012 року про переведення працівників; звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № б/н від 07.09.2012 року ОСОБА_10, Наказ № 48 від 04.09.2012 року про службове відрядження ОСОБА_10, посвідчення про відрядження видано ОСОБА_10, довідка-розрахунок витрат на службове відрядження ОСОБА_10, довідку від 10.07.2013 року про штатну чисельність працівників ТОВ «Фідленс-Україна».

Натомість відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів 31 березня 1998 року № 218/2658), визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до Інструкції № 59.

У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Судом першої інстанції було встановлено, що фактичний вид діяльності ТОВ «Фідленс-Україна» - оптова торгівля сільськогосподарськими товарами (обладнання, премікси, вітамінно-мінеральні добавки, комбікорм).

При цьому, перевезення продукції та сировини, товарів здійснюється як залученим транспортом так і власними легковими автомобілями.

Також суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано доказів приймання-передачі «смарт карток» працівникам, які направлялись у відрядження, що передбачено умовами вищезазначених договорів; не надано належним чином оформлених подорожніх листів (форма-3 для службового автомобіля), в режимі за кожен рейс (виїзд); документів, які б свідчили, що власні автомобілі позивача знаходяться на балансі підприємства; наказів на відрядження працівників та інших документів, які б свідчили, що орендовані транспортні засоби були закріплені за відповідними особами та/або використовувалися ними для здійснення господарської діяльності підприємства.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Правова позиція по вказаному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

При цьому колегія суддів зауважує, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції доводів позивача та наданих ним первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що господарські операції за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року є суперечливими та не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів, які б могли дати змогу суду встановити, яке відношення до отриманого прибутку підприємства мають витрати, понесенні у зв'язку із витратами на придбання палива та відповідно доказів щодо його використання в господарській діяльності за 2011-2012 роки.

Так, підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, відносяться, зокрема вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які можуть бути використані чи направлені суб'єктом підприємницької діяльності на отримання доходу. У випадку, якщо товари чи послуги не використані на потреби власної господарської діяльності - отримання доходу, витрати, здійсненні на придбання товарів (послуг) не повинні відображатися у складі витрат платника податку на прибуток підприємств.

З аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем не доведено, що здійснені ним витрати були направлені чи використанні для отримання доходу у власній господарській діяльності, то віднесення сум здійснених позивачем витрат до валових витрат є неправомірним.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, колегія суддів вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та поставка товарів (виконання робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність висновку податкового органу про те, що в порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на суму 259 100,00 грн. та в порушення п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток на суму 200 064,00 грн.

Враховуючи те, що судом першої інстанції не було не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2013 року № 0004482208, № 0004472208, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог в частині визнання їх протиправними та скасування.

Щодо нарахування штрафу з податку на доходи фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (оподатковуваного) доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 та р. III Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 5, 15 Інструкції № 59 підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 140.1.7 п.140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що у позивача виникає зобов'язання з відшкодування витрат відрядженого ним працівника, пов'язаних з наймом житла.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пп. «б» п. 176.2 ст. 176 та пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України особи, які відповідно до положень даного Кодексу є податковими агентами, повинні подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з відрядженнями. Отже, між підприємством і працівником виникає окреме зобов'язання, в якому підприємство є боржником, а працівник - кредитором. До зазначених витрат КЗпП України відносить: добові, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму житлового приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Отже, в даному випадку оплата працівником готельних, транспортних послуг у відрядженні здійснюється в межах одного зобов'язання, а їх відшкодування підприємством - у межах іншого зобов'язання. Тобто підприємство, яке відшкодовує своєму працівникові витрати на відрядження, не вступає безпосередньо у відносини з постачальником таких послуг, а отже не може оплачувати послуги такого постачальника, що, в свою чергу, означає, що таке підприємство не може виступати й податковим агентом стосовно виплати такому постачальнику доходів.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що витрати понесені з відрядженням працівника можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат. За наявності оригіналів підтвердних документів, підприємство відшкодовує, в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених відповідним розпорядчим документом керівника підприємства, витрати відрядженим працівникам за кожну добу такого проживання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що фізична особа - підприємець, платник єдиного податку, надає послуги громадянину, який сплачує кошти за отримані послуги. В даному випадку підприємство компенсує витрати працівника на відрядження, тобто не є податковим агентом щодо фізичної особи - підприємця щодо підтверджених витрат, однак лише в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення. Тобто, у разі перевищення сум витрат на найм житла, встановлених відповідним розпорядчим документом підприємства, підприємство стає податковим агентом і в нього виникає зобов'язання щодо подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб-підприємців, і сум утриманого з них податку.

Судом першої інстанції було встановлено, що з Наказу № 48 від 04.09.2012 року про службове відрядження позивачем було визначено добові ОСОБА_10 в розмірі 188,20 грн. Однак з довідки-розрахунку та товарного чеку вбачається, що працівником було витрачено на найм житла 250,00 гривень, що перевищує граничну суму добових витрат, а відповідно і граничний розмір, встановлений Наказом керівника підприємства № 48 від 04.09.2012 року.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу про невиконання позивачем вимог п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку від 24.12.2010 року № 1020, зроблені з огляду на той факт, що позивачем не включено до розрахунку ф. № 1-ДФ за ІІІ квартал 2011-ІVквартал 2012 року виплати приватним підприємцям, а саме: ОСОБА_11, ОСОБА_12. ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, оскільки доказів на підтвердження витрат відряджених працівників щодо найму житла у зазначених фізичних осіб-підприємців суду не надано.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач в даному випадку є податковим агентом та відповідно до вимог чинного законодавства повинен включати розрахунок відносно зазначених фізичних осіб-підприємців до податкового розрахунку за формою № 1-ДФ.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування податковим органом штрафних санкцій ТОВ «Фідленс-Україна» є правомірним, а позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення від 26.06.2013 року № 0000691705 щодо збільшення грошового зобов'язання ТОВ «Фідленс-Україна» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.