Рішення № 36136389, 02.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19145/13 02.12.13Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

до приватного акціонерного товариства "ОТП Банк"

про визнання договору про надання кредиту №CR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року недійсним

Представники сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача: Кузьменко Я.Л. - представник за довіреністю № б/н від 02.10.2013 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" до приватного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання договору про надання кредиту №CR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.12.2007 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № CR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року.

Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним кредитного договору у зв'язку з тим, що останній підписаний президентом товариства Мельнічук С.І. без відповідних повноважень, а також з підстав того, що умови договору є несправедливими, недобросовісними, вкрай невигідними для позивача та його укладення не відповідає цілям діяльності позивача.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.10.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.10.2013 року.

17.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позовну заяву.

21.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалами господарського суду м. Києва від 22.10.2013 року та 05.11.2013 року розгляд справи відкладався у зв'язку із неявкою представника позивача в судове засідання.

В судове засідання 02.12.2013 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали від 07.10.2013 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 26213685.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.01.2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та закритим акціонерним товариством «Бліц-Інформ» укладено договір про надання кредиту № СR 08-020/28-2.

Статутом публічного акціонерного товариства "ОПТ Банк" (нова редакція), затвердженого рішенням загальних зборів акціонера № 62 від 19 квітня 2013 р., передбачено, що з метою приведення статуту у відповідність до вимог Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 року №514-VI та згідно з рішення Загальних Зборів Акціонерів від 23 квітня 2009 року (протокол №53) банк змінив свою назву з закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» на публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ" (ідентифікаційний код 20050164) є правонаступником закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" (ідентифікаційний код 20050164).

Як вбачається з договору про надання кредиту № СR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року від позивача він був укладений президентом Мельнічуком Сергієм Івановичем, який діяв на підставі статуту.

Як зазначено відповідачем та вбачається з наданих ним документів, перед укладенням кредитного договору банку позичальником були надані копія статуту позичальника (нова редакція) від 06.04.04, копія протоколу №10 від 27.07.04 загальних зборів позичальника про обрання Мельнічука С.І. президентом, копія паспорту Мельнічука С.І. та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Відповідно до п.14.1 статуту закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" (нова редакція) затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів протокол №2 від 23 березня 2004 року (який діяв на момент укладання кредитного договору) органами товариства є: Загальні збори товариства, президент товариства, ревізійна комісія товариства. За рішенням Загальних зборів акціонерів товариства може бути створені інші органи управління і контролю за його діяльністю.

Пунктом 14.3.5 статуту товариства (який діяв на момент укладання кредитного договору) передбачено, що до виключних повноважень Загальних зборів акціонерів належить і не можуть бути передані на вирішення інших органів товариства питання про:

- внесення змін та доповнень до статуту товариства, у тому числі щодо зміни розміру його статутного капіталу;

- затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його філіали та дочірні підприємства (крім річної фінансової звітності);

- затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитку товариства;

- затвердження порядку розподілу прибутку (доходів), строків, розміру та порядку виплати дивідендів;

- обрання президента товариства, заслуховування і затвердження його звіту;

- призначення голови та членів ревізійної комісії товариства, затвердження її звітів і висновків;

- визначення порядку покриття збитків;

- створення, реорганізацію або ліквідацію дочірніх підприємств, філіалів чи представництв, затвердження їх статутів та положень;

- прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Таким чином, вищезазначеним пунктом статуту встановлено вичерпний перелік повноваження загальних зборів позивача та у ньому відсутні такі повноваження, як прийняття рішення про укладення кредитних договорів.

Відповідно до п.14.4 статуту товариства (який діяв на момент укладання кредитного договору) виконавчим органом товариства є президент товариства.

Президент очолює товариство, здійснює всі організаційно-розпорядчі і контрольні повноваження, підзвітний і несе персональну відповідальність за стан справ товариства перед загальними зборами акціонерів товариства.

Відповідно до покладених на нього обов'язків в межах повноважень, встановлених законодавством для керівника акціонерного товариства, та компетенції, визначеної статутом, президент товариства:

- без спеціальної на те довіреності чи доручення здійснює дії від імені товариства в межах передбачених законом та цим статутом, представляє товариство в усіх установах, на підприємствах та організаціях;

- укладає, змінює, тлумачить та припиняє (розриває) господарські договори і контракти;

- підписує фінансово-господарські документи, видає доручення, відкриває в установах банків поточні, кредитні, депозитні та інші рахунки товариства.

Згідно з ч. 1 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч.5 статті 65 ГК України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до ч. 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що при укладенні договору про надання кредиту № СR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року президент Мельнічук С.І. мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Щодо підстави недійсності кредитного договору у зв'язку з тим, що його умови є несправедливими, недобросовісними та вкрай невигідними, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ст. 3 ГК України).

Відповідно ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власник ризик, а тому користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків укладення відповідних правочинів, а також самостійно нести комерційні ризики їх несприятливості, що можуть настати в результаті таких правочинів. Підприємець самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших його дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності підприємця є його власним комерційних ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на вищевикладене твердження позивача про невідповідність умов вищезазначеного договору вимогам закону та що його умови є несправедливими, недобросовісними та вкрай невигідними є безпідставними та необґрунтованими.

Також, суд звертає увагу на те, що на підтвердження подальшого схвалення та виконання кредитного договору свідчать наступні дії з боку позивача, зокрема:

- підписана та скріплена печаткою кредитна заява № 292/5 від 20.02.2008 року на видачу кредитних коштів;

- часткове погашення позивачем заборгованості по кредитному договору;

- лист позивача № 2234/5 від 01.10.2007 року із проханням надати кредит для фінансування купівлі транспортних засобів;

- лист позивача вих.. № 281/5 від 20.03.2012 року про намір позитивно врегулювати питання проблемної заборгованості;

- укладені між сторонами договори про зміну договору про надання кредиту № СR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання договору про надання кредиту № СR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року.

З огляду на вищевикладене, позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а натомість відповідачем надано документи що їх спростовують, тому, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання кредиту № СR 08-020/28-2 від 23.01.2008 року укладеного між приватним акціонерним товариством "Бліц-Інформ" та приватним акціонерним товариством "ОТП Банк".

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним договору іпотеки, слід зазначає наступне.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 19.12.2013 року

Суддя С.М.Мудрий