Рішення № 36136386, 11.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15916/13 11.12.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця»

про стягнення 8 432 806, 56 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Бутко О.В. за довіреністю № 165 від 10.12.2012 р.;

від відповідача: Володько І.О. за довіреністю б/н від 21.03.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця» (далі - відповідач) про стягнення 6 887 616, 55 грн. основного боргу, 980 231, 61 грн. пені, 197 933, 33 грн. 3 % річних, 41 325, 70 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 68 820, 00 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15916/13, розгляд справи призначено на 20.09.2013 р.

18.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також письмові пояснення, відповідно до яких він зазначає, що у відповідності до спірних товарно-транспортних накладних відповідачу було поставлено товар на загальну суму 7 280 974, 20 грн. При цьому, відповідач повернув та частково оплатив товар на загальну суму 393 357, 65 грн. (сума повернення - 228 264, 45 грн.), з огляду на що у нього утворився борг в розмірі 6 887 616, 55 грн. Як зазначає позивач, сума коштів в розмірі 165 093, 20 грн., яка надійшла від відповідача 15.04.2013 р. на підставі платіжного доручення № 27874, була зарахована в часткове погашення боргу з оплати товару, поставленого за ТТН № 80007521 від 19.04.2012 р.

19.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла телеграма, в якій викладено клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.09.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/15916/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2013 р. суддею Любченко М.О. прийнято справу № 910/15916/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.10.2013 р. справу № 910/15916/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/15916/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

14.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов Лист за № 10/13-03 від 07.10.2013 р. за підписом виконавчого директора Шкотова Р.О., в якому повідомляється про відкликання довіреності від 21.03.2013 р. та її скасування, виданої на представлення інтересів Товариства на ім'я Володько І.О. та Панчук Ю.А.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. представником позивача було заявлено клопотання про усунення неповноважного представника відповідача від представництва у справі.

Розгляд вказаного клопотання судом вирішено відкласти до встановлення фактичних обставин у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2013 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 12.11.2013 р. При цьому, зобов'язано відповідача надати суду письмові пояснення щодо повноважень Володько І.О. та Панчука Ю.А. на представництво інтересів підприємства за довіреністю від 21.03.2012 р. та на підставі інших, виданих їм довіреностей.

11.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи довіреності б/н від 21.03.2012 р. та зупинення провадження на час її проведення.

12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення за підписом генерального директора Тацького О.Ф. щодо повноважень Володько І.О. та Панчука Ю.А. на представництво інтересів підприємства, в яких зазначається про те, що станом на сьогодні відсутні підстави припинення представництва за довіреностями від 21.03.2012.р. та від 21.03.2013 р. Зокрема, відповідач вказує на те, що довіреність від 21.03.2013 р. була видана у відповідності зі Статутом за підписами генерального та виконавчого директора, у зв'язку з чим вона може бути відкликана також лише вказаними особами разом.

Крім того, 12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву, в яких він визнає позовні вимоги на суму 4 387 583, 00 грн. основного боргу, 785 231, 61 грн. пені, 185 933, 34 грн. 3 % річних, 39 326, 70 грн. інфляційних втрат, вказуючи на те, що на підставі платіжних доручень № 956 від 03.09.2012 р. та платіжного доручення № 27874 від 15.04.2013 р. ним було сплачено позивачу 2 500 033, 55 грн.

Від позивача 12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якого він просить суд накласти арешт на майно відповідача, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова, 109-Б і все інше майно та на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку № 26000011770 в КБ «Український капітал», м. Київ, МФО 320371.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що в газеті «Миколаївські відомості» та газеті «Інвестор» позивачем виявлено оголошення про продаж вказаного нерухомого майна, яке, згідно з його твердженням, належить відповідачу.

У судовому засіданні 12.11.2013 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 12.11.2013 р. судом було оголошено перерву до 27.11.2013 р.

19.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами звукозапису.

21.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про доповнення клопотання про призначення судової експертизи та заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 6 887 616, 55 грн. основного боргу, 1 245 357, 67 грн. пені, 258 506, 64 грн. 3 % річних, 41 325, 70 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Крім того, 21.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача повторно надійшла заява вжиття заходів до забезпечення позову.

25.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення на клопотання про призначення судової експертизи та заяви про забезпечення позову, в яких він вказує на те, що питання, які позивач просить поставити на вирішення судової експертизи довіреності представника відповідача - не мають жодного відношення до суті спору між сторонами, а надані позивачем відомості про подання оголошення про продаж майна відповідача - не відповідають дійсності, оскільки жоден працівник відповідача такого оголошення не публікував.

У судовому засіданні 27.11.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в редакції вказаної заяви.

Також, у судовому засіданні 27.11.2013 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 11.12.2013 р.

04.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання здійснювати фіксацію судового процесу технічними засобами звукозапису.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. було виправлено технічну описку в формулярі (протоколі) судового засідання від 27.11.2013 р. та ухвалі господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р.

11.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд винести окрему ухвалу щодо виявлених порушень відповідачем Закону України «Про захист персональних даних», а саме: заборонити відповідачу розповсюдження персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних; зобов'язати Державну службу України з питань захисту персональних даних відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист персональних даних», п.п. 12, 14. п. 4 Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 390/2011, Порядку здійснення ДСЗПД України державного контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.06.2012 р. № 947/5 дати правову оцінку діям відповідача та накласти відповідні санкції щодо виявленого порушення; зобов'язати Державну службу України з питань захисту персональних даних відповідно вищезгаданих нормативних актів провести позапланову перевірку відповідача на предмет дотримання вимог законодавства про захист персональних даних. Клопотання мотивоване тим, що відповідачем було до матеріалів справи копію трудової книжки та листа-повідомлення від 21.03.2012 р., чим поширені персональні дані Шкотова Р.О. та Загорія Г.В.

Також, 11.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, в якій він вказує на безпідставність заперечень відповідача проти позову, та просить розглянути раніше подані ним заяву про забезпечення позову і клопотання про призначення судової експертизи.

Від відповідача 11.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення про те, що листами № 151 від 07.09.2012 р., № 151 від 07.09.2012 р., № 37 від 15.04.2014 р. та № 49 від 09.07.2013 р. він звертався до позивача щодо зміни призначення платежу, необхідність щодо якої виникла у зв'язку з рішенням керівництва спрямувати кошти в сумі 2 500 033, 55 грн., перераховані на підставі платіжних доручень № 956 від 03.09.2012 р. та № 27874 від 15.04.2013 р., в оплату боргу за Договором № ОКД-6 від 04.01.2011 р. Крім того, зазначає, що йому не вдалось з'ясувати в редакції газети «Інвестор», хто саме опублікував оголошення, на яке посилається позивач, а при спробі розшукати газету «Миколаївські відомості» ним було встановлено, що така газета у місті відсутня.

У судовому засіданні 11.12.2013 р. судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Так, як вбачається зі змісту заяви позивача, він посилається на опубліковані в друкованих засобах масової інформації оголошення про продаж нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова, 109-Б.

Однак, при цьому, позивач не надає доказів того, що вказане майно належить на праві власності відповідачу, а також, що відповідні оголошення були опубліковані саме відповідачем, а отже доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна (активів) чи зниження їх вартості разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не надано.

Також, у судовому засіданні 11.12.2013 р. судом було розглянуто клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи та вирішено в його задоволенні відмовити.

Так, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України в № 4 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, позивач не наводить жодних ґрунтовних пояснень відносно того, яким чином питання щодо дати складання спірної довіреності на представників відповідача впливають на предмет спору у даній справі. При цьому, суд враховує, що згідно з поясненнями генерального директора відповідача спірні довіреності є діючими та підтверджують повноваження відповідних представників.

Також, судом було відхилено клопотання про винесення у справі окремої ухвали, оскільки воно на думку суду, не є достатньо обґрунтованим.

Так, суд звертає увагу на те, що при винесенні окремої ухвали слід враховувати, що вказівки стосовно усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, до якої питання щодо правомірності поширення персональних даних не віднесено. Так, повноваженнями щодо виявлення порушень законодавства у сфері захисту персональних даних та складання за такими фактами адміністративних протоколів наділена Державна служба України з питань захисту персональних даних, а справи про адміністративні правопорушення у сфері захисту персональних даних розглядаються згідно зі статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення виключно районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, у зв'язку з чим необґрунтованим є звернення позивача до господарського суду з вимогою заборонити відповідачу розповсюдження персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних; зобов'язати Державну службу України з питань захисту персональних даних дати правову оцінку діям відповідача та накласти відповідні санкції щодо виявленого порушення; зобов'язати Державну службу України з питань захисту персональних даних провести позапланову перевірку відповідача на предмет дотримання вимог законодавства про захист персональних даних.

У свою чергу, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з відповідним повідомленням щодо будь-яких вчинених, на його думку, посадовими особами відповідача порушень законодавства у сфері захисту персональних даних до уповноважених з цих питань органів.

У судовому засіданні 11.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № ОКD-7, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити лікарські засоби, асортимент, кількість та ціна яких зазначені у Специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.3. Договору датою поставки партії продукції є зазначена в товарно-транспортній накладній на продукцію дата передачі продукції покупцю.

Згідно з п. 5.2. Договору вартість кожної партії продукції обчислюється, виходячи з кількості одиниць асортименту продукції у відповідній партії, ціни кожної асортиментної позиції та можливої знижки, що встановлена на партію або асортиментну позицію, та вказується у товарно-транспортній накладних на кожну партію продукції.

Відповідно до п. 6.1. Договору покупець здійснює оплату продукції шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в Розділі 15 даного Договору, в строк, що не перевищує 85 календарних днів від дати поставки продукції, якщо останній день оплати випадає на вихідний чи святковий день, останнім днем такого строку вважається наступний за вихідним чи святковим робочий операційний (банківський) день.

Згідно з п. 6.3. Договору при здійсненні оплати покупець вказує в платіжних дорученнях наступні реквізити щодо призначення платежу: номер цього Договору; номер товарно-транспортної накладної чи накладних, по яким була отримання продукція, в оплату яких здійснюється платіж. У випадку не зазначення вищезгаданих реквізитів постачальник зараховує платіж в рахунок оплати партій продукції, термін оплати яких настає (настав) першим.

Відповідно до п. 13.6. Договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до 30.06.2012 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 30 655 530,95 грн. за наступними товарно-транспортними накладними: № 80007006 від 11.01.2012 р. на суму 584 646, 50 грн., № 80007007 від 11.01.2012 р. на суму 3 800, 00 грн., № 80007021 від 18.01.2011 р. на суму 115 897, 00 грн., № 80007022 від 18.01.2012 р. на суму 49 500, 00 грн., № 80007035 від 20.01.2012 р. на суму 1 900, 00 грн., № 80007036 від 20.01.2012 р. на суму 258 456, 25 грн., № 80007084 від 01.02.22012 р. на суму 14 275, 00 грн., № 80007083 від 01.02.2012 р. на суму 1 037 498, 80 грн., № 80007176 від 16.02.2012 р. на суму 23 100, 00 грн., № 80007177 від 16.02.2012 р. на суму 32 175, 00 грн., № 80007178 від 16.02.2012 р. на суму 1 959 093, 50 грн., № 80007180 від 17.02.2012 р. на суму 23 100, 00 грн., № 80007179 від 17.02.2012 р. на суму 1 014 977, 95 грн., № 80007206 від 22.02.2012 р. на суму 468 747, 40 грн., № 80007205 від 22.02.2012 р. на суму 11 800, 00 грн., № 80007276 від 07.03.2012 р. на суму 3 259 255, 45 грн., № 80007277 від 07.03.2012 р. на суму 9 900, 00 грн., № 80007283 від 07.03.2012 р. на суму 971 768, 35 грн., № 80007287 від 12.03.2012 р. на суму 655 349, 80 грн., № 80007288 від 12.03.2012 р. на суму 2 475, 00 грн., № 80007289 від 12.03.2012 р. на суму 11 800, 00 грн., № 80007290 від 12.03.2012 р. на суму 520 105, 40 грн., № 80007315 від 15.03.2012 р. на суму 586 487, 75 грн., № 80007322 від 16.03.2012 р. на суму 1 229 217, 15 грн., № 80007323 від 16.03.2012 р. на суму 26 650, 00 грн., № 80007324 від 16.03.2012 р. на суму 383 812, 40 грн., № 80007350 від 21.03.2012 р. на суму 1 732 679, 30 грн., № 80007351 від 21.03.2012 р. на суму 22 275, 00 грн., № 80007363 від 23.03.2012 р. на суму 1 247 760, 35 грн., № 80007364 від 23.03.2012 р. на суму 11 550, 00 грн., № 80007389 від 28.03.2012 р. на суму 779 396, 05 грн., № 80007390 від 28.03.2012 р. на суму 760 919, 45 грн., № 80007392 від 28.03.2012 р. на суму 2 475, 00 грн., № 80007393 від 28.03.2012 р. на суму 12 900, 00 грн., № 80007394 від 28.03.2012 р. на суму 2 048 114, 90 грн., № 80007411 від 30.03.2012 р. на суму 9 325, 00 грн., № 80007410 від 30.03.2012 р. на суму 402 451, 55 грн., № 80007476 від 10.04.2012 р. на суму 2 442 880, 70 грн., № 80007477 від 10.04.2012 р. на суму 24 750, 00 грн., № 80007478 від 10.04.2012 р. на суму 11 550, 00 грн., № 80007499 від 13.04.2012 р. на суму 7 425, 00 грн., № 80007495 від 13.04.2012 р. на суму 408 533, 55 грн., № 80007498 від 13.04.2012 р. на суму 2 855, 00 грн., № 80007497 від 13.04.2012 р. на суму 189 027, 20 грн., № 80007522 від 19.04.2012 р. на суму 1 900, 00 грн., № 80007521 від 19.04.2012 р. на суму 600 189, 95 грн., № 80007537 від 20.04.2012 р. на суму 199 751, 90 грн., № 80007555 від 25.04.2012 р. на суму 370 718, 40 грн., № 80007576 від 28.04.2012 р. на суму 252 800, 35 грн., № 80007600 від 07.05.2012 р. на суму 1 900, 00 грн., № 80007599 від 07.05.2012 р. на суму 415 997, 60 грн., № 80007620 від 11.05.2012 р. на суму 577 274, 45 грн., № 80007621 від 11.05.2012 р. на суму 12 375, 00 грн., № 80007647 від 16.05.2012 р. на суму 7 425, 00 грн., № 80007646 від 16.05.2012 р. на суму 493 513, 50 грн., № 80007648 від 16.05.2012 р. на суму 56 750, 00 грн., № 80007673 від 18.05.2012 р. на суму 250 479, 20 грн., № 80007674 від 18.05.2012 р. на суму 4 950, 00 грн., № 80007697 від 23.05.2012 р. на суму 230 362, 80 грн., № 80007713 від 25.05.2012 р. на суму 191 802, 40 грн., № 80007744 від 30.05.2012 р. на суму 339 659, 85 грн., № 80007745 від 30.05.2012 р. на суму 2 475, 00 грн., № 80007750 від 01.06.2012 р. на суму 120 744, 00 грн., № 80007767 від 06.06.2012 р. на суму 3 120 204, 80 грн., № 80007768 від 06.06.2012 р. на суму 31 600, 00 грн.

Згідно з поясненнями позивача, відповідач частково повернув товар на суму 446 064, 85 грн.

Крім того, відповідно до Довідки ПАТ «Банк Кредит Дніпро» від 03.12.2013 р. відповідач частково оплатив вказаний товар на суму 23 321 849, 55 грн.

У складі зазначеної суми також враховані платежі в загальному розмірі 2 500 033, 55 грн., перераховані на підставі платіжних доручень № 956 від 03.09.2012 р. та № 27874 від 15.04.2013 р.

Як зазначалось вище, відповідач у поданих суду 12.11.2013 р. запереченнях на позов вказував, що ці кошти були перераховані в погашення боргу за Договором № ОКD-7 від 03.01.2012 р., проте як в письмових поясненнях від 11.12.2013 р. вказує на листи № 151 від 07.09.2012 р., № 151 від 07.09.2012 р., № 37 від 15.04.2014 р. та № 49 від 09.07.2013 р., якими він звертався до позивача щодо зміни призначення платежу, необхідність щодо якої виникла у зв'язку з рішенням керівництва спрямувати кошти в сумі 2 500 033, 55 грн., перераховані на підставі платіжних доручень № 956 від 03.09.2012 р. та № 27874 від 15.04.2013 р., в оплату боргу за Договором № ОКД-6 від 04.01.2011 р.

Оскільки пояснення відповідача в цій частині містять суперечності, судом при розгляді даної справи враховано, що доказів надання згоди позивачем на зміну призначення платежів та зарахування їх в погашення боргу за іншим, ніж спірний, договором, суду не представлено, у зв'язку з чим, суд при розгляді даного спору враховує такі суми, як часткове погашення боргу саме за Договором № ОКD-7 від 03.01.2012 р.

Враховуючи зазначене, як зазначає позивач, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 6 887 616, 55 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець здійснює оплату продукції шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в Розділі 15 даного Договору, в строк, що не перевищує 85 календарних днів від дати поставки продукції, якщо останній день оплати випадає на вихідний чи святковий день, останнім днем такого строку вважається наступний за вихідним чи святковим робочий операційний (банківський) день.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 245 357, 67 грн. пені, 258 506, 64 грн. 3 % річних, 41 325, 70 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 11.2. Договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочки. Сторони домовились збільшити строк нарахування пені та звернення за стягненням пені у судовому порядку до трьох років.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 1 245 357, 67 грн. пені, 258 506, 64 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним.

Водночас, що стосується інфляційних втрат, то суд звертає увагу на те, що позивачем обрано невірні показники індексів інфляції за період розрахунку та крім того допущено методологічну помилку, оскільки він не враховує індексів інфляції, які становлять менше 100 (періоди дефляції).

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з розрахунком інфляційних втрат протягом обраного позивачем періоду нарахувань з серпня 2012 року по листопад 2013 року включно сукупний індекс за такий період складає 0, 999, у зв'язку з чим інфляційні втрати становлять від'ємне значення, а отже вони не підлягають стягненню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця» (01023, місто Київ, Печерський район, вулиця Мечникова, будинок 8, квартира 22; код ЄДРПОУ 24381128) на користь Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (02093, місто Київ, Дарницький район, вулиця Бориспільська, будинок 13; код ЄДРПОУ 00481212) 6 887 616 (шість мільйонів вісімсот вісімдесят сім тисяч шістсот шістнадцять) грн. 55 коп. основного боргу, 1 245 357 (один мільйон двісті сорок п'ять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 67 коп. пені, 258 506 (двісті п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот шість) грн. 64 коп. 3 % річних та 68 482 (шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака