Ухвала суду № 36134763, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К-41009/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря Гончарук І.Ю.

представників позивача: Кобилинського П.І., Литвиненка В.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 по справі №2-а-2937/09/0670 за позовом Державного підприємства «Малинське лісове господарство» до Державної податкової інспекції у Малинському районі про визнання нечинним податкового повідомлення рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.12.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010, позовні вимоги Державного підприємства «Малинське лісове господарство» (далі-ДП «Малинське лісове господарство», позивач) до Державної податкової інспекції у Малинському районі (далі-ДПІ у Малинському районі, відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 10.04.2009 №0003192340/3.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Малинському районі 09.12.2010 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 05.01.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі-Закон України №334/94-ВР), ст. 274 Митного кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №140/23-10/13551546 від 10.11.2008, складеного за результатом планової виїзної перевірки ДП «Малинське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, та за результатом адміністративного оскарження, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 10.04.2009 №0003192340/3 про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 260392,00грн. - основного платежу та 88506,00грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України №334/94-ВР внаслідок не включення до валового доходу різниці між фактурною вартістю продукції, відвантаженої на експорт неплатникам податку, та вартістю цієї продукції, визначеною за звичайними цінами, при цьому, звичайна ціна визначена податковим органом на рівні митної вартості, що діяла на дату продажу; п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України №334/94-ВР, оскільки у декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2008 року у рядку 05.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» задекларовано 672395,00грн. не підтверджені первинними документами.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. ст.7 Закону України №334/94-ВР, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Приписами п.п. 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових ці.

Відповідно до абз. 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України №334/94-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п. 1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України №334/94-ВР.

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Частина 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обов'язок доведення факту неправомірного визначення підприємствами звичайної ціни покладається виключно на податковий орган, чого зроблено не було, колегія суддів погоджується з обґрунтованим та правомірним висновком суду апеляційної інстанції, про безпідставність нарахування податкових зобов'язань в цій частині.

За змістом п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України №334/94-ВР не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.5.9. ст. 5 вказаного Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Тобто, відповідно до Закону в перерахунку беруть участь лише ті запаси, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат. Сутність перерахунку полягає в порівнянні вартості залишків запасів на кінець звітного періоду з вартістю залишків на початок звітного року та відповідному уточненні платником податків або валових доходів (у рядку 01.2 декларації з податку на прибуток підприємства у разі приросту запасів), або валових витрат (у рядку 04.2 декларації з податку на прибуток підприємства у разі убутку запасів).

При веденні обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції визначається вартість не всього незавершеного виробництва або залишків готової продукції за даними бухгалтерського обліку, а тільки вартість запасів (матеріальних ресурсів), використаних у виробництві продукції (робіт, послуг).

При цьому відповідно до Закону податковий облік запасів ведеться без урахування витрат, що понесені платником податку в цілях, не пов'язаних з придбанням таких запасів (витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, амортизації тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено завищення валових витрат підприємством при поданні декларації з податку на прибуток по р. 0.5 за 1 квартал 2008 року на суму 672395,00грн., що не підтверджені документально.

Судом встановлено, що підприємством в декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2008 року зроблено виправлення помилки попереднього періоду, а саме в додатку К1/1 до декларації за 1 квартал 2008 року в таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів» сума запасів у незвершеному виробництві та у готовій продукції на початок звітного року не відповідає сумі, яка відображена в додатку К1/1 до декларації за 2007 рік, різниця складає 672395,00грн. Помилково в Додатку К1/1 залишок готової продукції та незавершеного виробництва відображався по балансовій вартості. В декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2008 року виправлено вищевказану помилку, де по рядку 05 «Коригування валових витрат» та у рядку 05.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» збільшено валові витрати на 672395 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, позивач діяв в межах чинного законодавства, в зв'язку сід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для донарахування податкового зобов'язання.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв