Ухвала суду № 36134709, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/73165/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Буд-ВБР" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року у справі за позовом приватного підприємства "Буд-ВБР" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

Приватне підприємство "Буд-ВБР" (далі - ПП "Буд-ВБР") звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року позов ПП "Буд-ВБР" задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ПП "Буд-ВБР" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ПП "Буд-ВБР" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року.

Кременчуцька ОДПІ подала до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ПП "Буд-ВБР".

Сторони в судове засідання не з'явились, а тому відповідно до вимог ст. 222 КАС України розгляд справи проведено в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Кременчуцькою ОДПІ в період з 15.12.2010 року по 28.12.2010 року проведено виїзну позапланову перевірку ПП «БУД-ВБР» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів) з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 31.12.2010 року №7500/23-209/34852468.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9, п. 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 226436,00 грн. та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5., п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено ПДВ за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року на загальну суму 256091,00 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ 04.02.2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000442301/181, яким ПП «БУД-ВБР» збільшено зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 273045,00 грн. (у тому числі за основним платежем 226436,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 56609,00 грн.) №0000472301/182, яким ПП «БУД-ВБР» збільшено зобов'язання по ПДВ на загальну суму 320130,75 грн. (у тому числі за основним платежем 256091,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 64022,75 грн.).

Суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги та скасувавши податкові повідомлення-рішення дійшов до висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та реальність угод, але суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанцій та відмовляючи позивачеві в задоволенні позову дійшов до висновку, що відповідач правомірно вважав угоди нікчемними.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було укладено низку договорів, а саме:

з ВАТ «КРЕМБУДІНВЕСТ» укладений договір та додаткову угоду виконання робіт по встановленню асфальтобетонного покриття (підрядних робіт).

з ПП «АВТО-СВ-2009» від 25 червня 2009 року укладено договір виконання будівельно-монтажних робіт та надання спец автомобілів для виконання будівельно-монтажних робіт.

з ТОВ «НВФ «Цмклон 7» від 01 жовтня 2009 року укладено договір виконання будівельно-монтажних робіт, ремонтних робіт та послуг по наданню спецавтомобілів для виконання будівельно-монтажних робіт.

з ПП «Екобудсервіс-плюс» від 05 травня 2010 року укладено договір загально будівельних, будівельно-монтажних та ремонтних робіт та надання спецавтомобілів для виконання будівельно-монтажних робіт.

Судом першої інстанції також встановлено, що розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. Реальність та виконання зазначених договорів підтверджено первинними документами, які знаходяться в матеріалах справи.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" визначено первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерської обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснені господарської операції, а якщо це неможливо то безпосередньо після її закінчення. Для контролю порядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведенні облікові документи.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку первинними документами, що підтверджують факт господарської операції є видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт та розрахункові документи.

Судом першої інстанції встановлено, що первинні документи відповідають вимогам визначених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні".

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 256191,00 грн., суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не доведено, що виконані ТОВ «НВФ «Циклон», ТОВ «Крембідінвест», ПП «АВТО-СВ-2009»та ПП «Екобудсервіс плюс» на користь позивача субпідрядні роботи не належить до господарської діяльності ПП «БУД-ВБР», а матеріалами справи підтверджено правомірність віднесення отриманих субпідрядних послуг від вказаних контрагентів до валових витрат позивача.

Підпунктом 7.4 5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції зазначено, що на підтвердження правильності формування податкового кредиту з ПДВ позивачем подано до податкового органу декларації з ПДВ за період з січня по грудень 2009 рік та січня по вересень 2010 року.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що податковий орган безпідставно та протиправно ставив під сумнів розмір задекларованого позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ПП "Буд-ВБР".

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та залишення в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Буд-ВБР" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров