Постанова № 3612853, 28.04.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28.04.2009 р.                                                                                                     № 16/135

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кишинського М.І. при секретарі судового засідання Ярошевській Я.В. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень На підставі ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28.04.2009 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. У вересні 2005 року позивач звернувся з позовом до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000232303/1 від 23.05.05, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток у сумі 288760 грн. та № 0000222303/1 від 23.05.05, яким позивачу донараховано зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 3507277 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що правомірно застосував нульову ставку з податку на додану вартість за операціями з надання транспортно-експедиційних послуг, призначених для споживання за межами митної території України. Крім того, позивач вказував на надання ним уточнених розрахунків зобов’язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, не взятих до уваги відповідачем. Господарський суд м. Києва постановою від 18.11.05 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.06 р. позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.12.06 ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції залишив без змін.

Верховний Суд України постановою від 05.02.08 р. ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.12.06, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.01.06 та постанову Господарського суду м. Києва від 18.11.05 скасував, а справу направив на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.08 р. дана справа прийнята та призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача зазначив про невідповідність висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 15.03.05 р. та запереченнях на позовну заяву від 18.02.09 податковому роз’ясненню вищого контролюючого органу від 04.07.05 р. № 6244/6/15-0015-26 та просив визнати повідомлення –рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 0000232303/1 та № 0000222303/1 від 23.05.05 недійсними.

Відповідач надав суду заперечення проти позову та просив суд у задоволенні позову відмовити.

За результатами розгляду матеріалів справи, пояснень сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва –встановив:

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва проводилась комплексна документальна перевірка Закритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 23.07.1999 по 01.10.2004, за результатами якої складено Акт № 19/23-0311/30405199 від 15.03.05 р.

Перевіркою встановлено порушення п.п.6.2.4 п.6.2 ст. 6, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі Акту перевірки № 19/23-0311/30405199 від 15.03.05 р. ДПІ 15.03.05 винесла податкові повідомлення –рішення № 0000232303/0, яким позивачу визначила податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 297590,00 грн. та № 0000222323/0, яким позивачу визначила податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3510054,00 грн.

Як встановлено перевіркою, позивачем надавалися транспортно-експедиторські послуги з перевезення вантажів. Винагороду, отриману від вантажовласника-резидента України за транспортно-експедиційні послуги позивач оподатковував податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків, а винагороду, отриману від вантажовласника-нерезидента України за транспортно-експедиційні послуги, пов’язані з підготовкою та відправленням і одержанням експортних, імпортних, транзитних вантажів, оформлених вантажною митною декларацією оподатковував за нульовою ставкою відповідно до п.п. 6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіркою зроблено висновок щодо неправомірності застосування положень п.п.6.2.4 п.6.2 ст. 6 цього Закону про оподаткування транспортних послуг при експорті та імпорті за нульовою ставкою податку на додану вартість, оскільки право застосовувати пільгову ставку податку на додану вартість мають лише транспорті організації, які безпосередньо надають транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів.

          Відповідач стверджує, що позивач не є транспортною організацією і тому не надає транспортних послуг, а надає транспортно-експедиційні послуги за договорами комісії та поруки. Підприємство не є довіреною особою перевізників, а виступає в якості окремого продавця, що здійснює продаж комплексу послуг, в тому числі і придбаних у іншого платника (який фактично здійснював транспортні послуги і має виключне право на застосування нульової ставки), операції з такого продажу підлягають оподаткуванню податку на додану вартість в повному обсязі за ставкою 20 відсотків бази оподаткування.

          Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з вантажовласниками (замовниками) було укладено договори на виконання транспортно –експедиційного обслуговування: з Компанією «Chadmaunt»договір № 4/03-2004-3, Компанією «Horgen Enterprises Limited»договір № 10/07-2004-3 від 14.07.2004, договір № 14/07-У від 14.07.2004 р., договір № 078-07-04 від 01.05.2004 р. Крім цього, позивачем укладено договори доручення з вантажовласниками на здійснення організації перевезення вантажів: з ТОВ «Одекс»№ 2/12-2003-3 від 21.12.2003, ТОВ «ТЕП «Укрюгтранс»№ 3/12-2003-3 від 23.12.2003.

Податок на додану вартість за нульовою ставкою обчислюється на підставі п.п. 6.2.2 п.6.2 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України, а саме:

- від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці);

- від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України;

- між пунктами поза межами митного кордону України.

          З аналізу вказаної норми випливає, що право на застосування пільгової нульової ставки податку на додану вартість на цій підставі має платник податку, що безпосередньо надає транспортні послуги з перевезення.

          Згідно зі ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, відповідно до якого одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

          Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»визначено, що під транспортно-експедиторською послугою розуміється робота, безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

          Отже, за договором транспортного експедирування послуги з перевезення вантажу не надаються, тобто позивач як підприємство, що надає експедиторські послуги, не може посилатися на п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»як на підставу застосування пільгової нульової ставки.

          В судовому засіданні позивачем зазначено, що надання послуг останнім, згідно укладених договорів, зводилося лише до організації перевезень вантажів. З цього приводу, позивачем не надано доказів, з огляду на які можливо було б встановити чи було віднесено вартість експедиторських послуг згідно з нормами митного законодавства до митної вартості товарів-вантажів, оскільки ЗАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ»не надавало послуг із розмитнення вантажів та супроводження переміщення товарів-вантажів через митну територію України.

          З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідачем правомірно позивачу визначено зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 3507277,00 грн. повідомленням –рішенням від 23.05.05 № 0000222303/1.

          Щодо термінів проведення перевірки, у судовому засіданні встановлено наступне.

          Як вбачається з Акту перевірки, перевірка розпочалась 01.10.2004 р., про що зроблено запис про початок перевірки на посвідченні від 01.10.2004 № 3066/23-03 головним бухгалтером ЗАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ», а тому твердження позивача, що перевірка розпочата в листопаді, не відповідає дійсним обставинам справи.

          Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 28.10.2004 р. подавались до ДПІ уточнюючі розрахунки № 221267 та № 221269 за результатами самостійного виявлення факту заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток і податку на додану вартість.

          Проте, відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»подання уточнюючих розрахунків можливе до початку проведення перевірки, а не під час її проведення.

          Таким чином, визначення позивачу зобов’язання з податку на прибуток у сумі 288760, 00 грн. є правомірним.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення.

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є не обґрунтований та такий, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кишинський М.І.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі –07.05.2009р.