Постанова № 36127142, 17.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року Справа № 904/5051/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Чернобиль-Захист"на рішеннявід 20.08.2013господарського суду Дніпропетровської області та на постанову від 16.10.2013Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/5051/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернобиль-Захист"доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд"провизнання недійсним договору іпотекиВ судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачаКаукалова І.А. (дов. від 14.10.2013 № 47);ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернобиль-Захист" (надалі - ТОВ "Чернобиль-Захист") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (надалі - ПАТ АКБ "Конкорд") про визнання недійсним Договору іпотеки № 70.00.000120 від 11.07.2008.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2013 по справі № 904/5051/13 (суддя Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 (колегія суддів: Науменко І.М. - головуючий, судді - Павловський П.П., Кузнецов В.О.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ТОВ "Чернобиль-Захист" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами під час розгляду справи було допущено порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 5 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 177, 178, частини 1 ст. 179, ст. ст. 181, 182, частини 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, оскільки не надали належної правової оцінки обставиним щодо передачі в іпотеку майна, яке не пройшло державної реєстрації у встановленому законом порядку, що призвело до неправильного вирішення справи по суті та є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідачем на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції надано відзив, у якому він просив залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з матеріально-правовою вимогою про визнання недійсним Іпотечного договору № 70.00.000120 від 11.07.2008, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Конкорд") (Іпотекодержатель) та ТОВ "Чернобиль-Захист" (Іпотекодавець) в забезпечення належного виконання зобов'язань Позичальника - ТОВ ВКФ "Стальмонтаж" за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 50.00.00075 від 11.07.2008, шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, а саме: адміністративної будівлі літ. В-3 поз. 1-43, І, ІІ, загальною площею 693 кв. м; ганки в,в', вхід у підвал літ. в2, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, буд. 25. За умовами Іпотечного договору предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності, що підтверджеється рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2007 по справі № 18/307-07, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2007 по справі № 18/307-07 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 19.10.2006, номер витягу 16345489, реєстраційний номер 20708726 (п. 1.14).

Позивач обргунтовуючи свої вимоги посилається на те, що за умовами оспорюваного договору в іпотеку було передане нерухоме майно, що не пройшло державної реєстрації, оскільки рішення суду датовані 2007 роком, а державна реєстрація прав власності на зазначене майно згідно Витягу про реєстрацію права власності було здійснено в 2006 році, що, на думку позивача, свідчить про передачу в іпотеку майна, яке не пройшло державної реєстрації після визнання за Іпотекодавцем права власності на зазначене майно на підставі судового рішення, а отже сторонами договору іпотеки не було визначено предмет іпотеки, що виключає дійсність цього договору та є підставою для визнання його недійсним згідно зі ст. 5, частиною 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", частини 1 ст. 215, частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

В статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом; предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню; Іпотечний договір повинен містити істотні умови, які передбачені частиною 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку". При цьому, відповідно до частини 3 цієї статті, іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оспорюваний Іпотечний договір № 70.00.000120 від 11.07.2008 містить всі істотні умови, передбачені частиною 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку"; при цьому в договорі є положення проте, на якій правовій підставі іпотекодавцю належить предмет іпотеки, які не є істотними для даного виду договору, а отже умови які містятся у пункті 1.14. Іпотечного договору не впливають на дійсність укладеної між сторонами угоди, яка є нотаріально посвідченою та укладеною з дотриманням ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 203 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для визнання Іпотечного договору № 70.00.000120 від 11.07.2008 недійсним.

Крім цього, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності, а позивачем пропущений загальний строк позовної давності, то зазначені обставини, відповідно до частини 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Господарський суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованим та правомірним висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, щодо оскаржуваного договору іпотеки, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо одночасної відмови у позові з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Виходячи з того, що судами встановлені обставини щодо відповідності діючому законодавсту умов оспорюваного договору, а отже відсутність правових підстав для захисту порушеного право у обраний позивачем спосіб, тому суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позову тільки з цих підстав, без застосування строку позовної давності.

З огляду на зазанчене, необхідно виключити з мотивувальної частини рішення та постанови обгрунтування відмови у задоволенні позову з підстав пропуском строку позовної давності.

Разом з тим, посилання господарських судів попередніх інстанцій на пропуск строку позовної давності як на додаткову підставу відмови у позові, не вплинули на правильність інших висновків судів та не призвели до неправильного вирішення спору по суті.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону. При цьому всі доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернобиль-Захист" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2013 у справі № 904/5051/13 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

С.Р. Шевчук