Постанова № 36127108, 10.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 911/2124/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачаПавлюк Л.В. - довіреність від 23.04.2013 р.відповідачівГусєва Ю.М. - довіреність від 03.01.2013 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області на постановувід 30.09.2013 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 911/2124/13 господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ольвія"до Гостомельської селищної ради Київської області провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В :

У червні 2013 р. ТОВ "Ольвія" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Гостомельської селищної ради про:

- визнання недійсним договору оренди землі від 20.02.2007 р., укладеного між Гостомельською селищною радою та ТОВ "Ольвія" та зареєстрованого у Державному кадастрі земель 28.02.2007 р.;

- визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі, укладених між сторонами у січні 2011 р., 23.11.2011 р., та 11.06.2009 р., які не зареєстровані у Державному кадастрі земель;

- визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди землі, укладеної між сторонами 20.12.2012 р. і зареєстрованої у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 20.02.2013 р.

- зобов'язання Гостомельську селищну раду укласти з ТОВ "Ольвія" договір користування земельною ділянкою площею 20,0 га по вул. Леніна, 364-ав селищі Гостомелі у відповідності до положень законну, які регулюють користування земельною ділянкою для забудови.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215, 413 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що при підписанні спірного договору, з урахуванням додаткової угоди від 20.12.2012 р., позивач вважав, що укладає з органом місцевого самоврядування договір користування земельною ділянкою для забудови, як це зазначено у пункті 1 договору, а не договір оренди землі за умовами якого позивач повинен повернути відповідачу об'єкт оренди у стані не гіршому за той, у якому така земельна ділянка отримана, тобто, як зазначав позивач, його волевиявлення на укладення договору не було вільним, що суперечить вимогам закону.

Крім того, позивач зазначав, що договір оренди землі від 20.02.2007 р. не містить всіх істотних умов договорів такого виду, а саме не містить кадастрового номеру земельної ділянки та обов'язкові умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Позивач зазначав, що оскільки додаткові угоди до договору оренди землі, укладені між сторонами у січні 2011 р., 23.11.2011 р., та 11.06.2009 р. не зареєстровані у Державному кадастрі земель, вони підлягають визнанню недійсними.

У відзиві на позовну заяву Гостомельська селищна рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що виходячи з приписів Закону України "Про оренду землі", а також враховуючи положення та назву самого договору оренди землі від 20.02.2007 р., позивач укладав саме договір оренди землі, що в даному випадку свідчить про право користування землею, а посилання позивача на відсутність всіх істотних умов договору не відповідають приписам законодавства, чинного на момент укладення договору у 2007 році.

Відповідач зазначав щодо відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі, оскільки вони були підписані сторонами та скріплені печатками, що підтверджує погодження сторонами умов цих угод, а твердження позивача про необхідність укладення договору користування землею є помилковими, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р. було затверджено типовий договір оренди землі та визнано такою, що втратила чинність постанова Кабміну № 197 від 17.03.1993 р. "Про форму договору на право тимчасового користування землею (в том числі на умовах оренди)", тобто до відносин, які виникли між сторонами необхідно застосовувати саме договір оренди.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2013 р. (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволені частково, визнано недійсним договір оренди землі від 20.02.2007 р. укладений між ТОВ "Ольвія" та Гостомельською селищною радою і зареєстрований у державному реєстрі земель 28.02.2007 р., визнано недійсними додаткові угоди до договору оренди землі від 20.02.2007 р. від січня 2011 року, від 23.11.2011 року, від 11.06.2009 року та від 20.12.2012 року, укладені між сторонами. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що додаткові угоди до договору оренди землі від 11.06.2009 р., від січня 2011 р., 23.11.2011 р. та 20.12.2012 р. у встановленому законом порядку не зареєстровані, відомості про них не внесені до державного реєстру земель, а також ці угоди не містять істотної умови, передбаченої Законом України "Про оренду землі" щодо умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що свідчить про недійсність додаткових угод.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки додаткові угоди, якими вносились зміни до договору оренди землі від 20.02.2007 р. у судовому порядку визнані недійсними, то договір оренди землі не містить всіх істотних умов, необхідність яких вимагає Закон України "Про оренду землі", а відтак цей договір оренди землі підлягає визнанню недійсним.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Гостомельську селищну раду укласти з ТОВ "Ольвія" договір користування земельною ділянкою, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство не містить положень про обов'язок власника, у тому числі і органу місцевого самоврядування, прийняти рішення про укладення договору оренди землі.

За апеляційною скаргою Гостомельської селищної ради Київський апеляційний господарський суд (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), переглянувши рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.09.2013 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Гостомельська селищна рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору оренди землі від 20.02.2007 р. та додаткових угод до нього, укладених між сторонами, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення цього правочину, проте, судами під час розгляду справи залишено поза увагою, що на момент укладення спірного договору оренди землі від 20.02.2007 р., його зміст повністю відповідав вимогам статті 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній саме на момент укладення договору. А позиція судів стосовно визнання недійсними додаткових угод до договору з підстави не проведення їх реєстрації, на думку скаржника, є помилковою, оскільки вказані угоди підписані сторонами та скріплені печатками, що підтверджує факт визнання позивачем умов викладених в оскаржуваних додаткових угодах.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що на підставі рішенням Гостомельської селищної ради 12 сесії 5 скликання від 2.12.2006 р. № 296-12-V, між Гостомельською селищною радою (орендодавець) та ТОВ "Ольвія" (орендар) 20.02.2007 р. було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться в селищі Гостомель, вулиця Леніна.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 20,0000 га.

Згідно пункту 15 договору земельна ділянка передається для промислової забудови.

Пунктом 8 цього договору сторонами передбачено, що договір укладено на 5 років (рішення 13 сесії 5 скликання № 327-13-V від 25.01.2007 р.) Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Спірний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель за №0407000001 від 28 лютого 2007 року.

Судам також встановлено, що 11.06.2009 р., у січні 2011 року, 23.11.2011 року між сторонами були укладені додаткові угоди до договору оренди землі, зі змісту яких вбачається, що вони стосуються розділу договору "Орендна плата" (а.с. 20-22).

Зі змісту додаткової угоди до договору від 20.02.2007 р., укладеної сторонами 20.12.2012 р. вбачається, що сторони погодили пункт 1 договору оренди землі викласти в наступній редакції: "орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, кадастровий номер 3210945900:01:086:0142, яка знаходиться по вул. Леніна 364а, в с. Гостомель, Київської області", а також внесли зміни до пункту 8 договору щодо строку його дії передбачивши, що на підставі рішення 22 сесії 6 скликання № 516-22-VІ від 18.10.2012 р. та рішення 23 сесії 6 скликання № 544-23- VІ від 22.11.2012 р., договір укладено на 49 років. Сторонами було також обумовлено, що вказана додаткова угода є невід'ємною частиною договору і набирає чинності з 29.02.2012 р. (а.с. 23).

Здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі від 20.02.2007 р. судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що додаткові угоди від 11.06.2009 р., від січня 2011 р., від 23.11.2011 р. та від 20.12.2012 р. у встановленому законом порядку не зареєстровані та відомості про них не внесені до державного реєстру земель, а також зазначено, що ці угоди не містять істотної умови, передбаченої Законом України "Про оренду землі", а саме умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 20.02.2007 р., суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що оскільки додаткові угоди, якими вносились зміни до договору оренди землі, а саме, від 11.06.2009 р., від січня 2011 р., від 23.11.2011 р. та від 20.12.2012 р. у судовому порядку визнані недійсними, то договір оренди землі від 20.02.2007 року не містить усіх істотних умов, необхідність яких вимагає Закон України "Про оренду землі", що свідчить про недійсність цього договору.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди землі від 20.02.2007 р.) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтями 124 та 125 цього Кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди землі) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), у зв'язку з чим, судам при вирішенні спорів щодо визнання недійсним правочину, необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту. Зокрема, не вважаються вчиненими правочини, в яких, зокрема, відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення,і встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

За приписами чинного законодавства з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції вказані приписи законодавства були залишені поза увагою, оцінка спірному договору оренди землі від 20.02.2007 р., виходячи з приписів чинного на момент укладення цього договору судами не надавалась, а висновок судів щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 20.02.2007 р. з огляду на визнання судом недійсними додаткових угод до цього договору, суперечить нормам чинного як на момент звернення до суду законодавства, так і нормам законодавства, чинного на момент укладення договору оренди землі від 20.02.2007 року.

Крім того, як вбачається зі змісту судових рішень, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що Гостомельською селищною радою було прийнято декілька рішень щодо надання у користування для забудови земельної ділянки, яка знаходиться по вулиці Леніна 364-а в селищі Гостомель ТОВ "Ольвія", і станом на час розгляду даної справи, зазначені рішення селищної ради щодо надання у користування земельної ділянки є чинними, та у судовому порядку не оскаржувались.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виходячи з приписів земельного законодавства, зокрема, статей 116, 124 Земельного кодексу України, судам для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними.

Однак, вказані приписи законодавства також залишені судами першої та апеляційної інстанції поза увагою.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що за приписами статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте, в матеріалах справи відсутні рішення Гостомельської селищної ради, які визначені як підстава для укладення спірних договору оренди землі та додаткових угод до нього та на які посилались суди під час розгляду справи.

При цьому, як вбачається зі змісту касаційної скарги, судові рішення у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Гостомельську селищну раду укласти з ТОВ "Ольвія" договір користування земельною ділянкою у відповідності до положень законну, які регулюють користування земельною ділянкою для забудови, сторонами у справі не оскаржені.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору оренди землі від 20.02.2007 р. та додаткових угод до нього, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 р. у справі № 911/2124/13 та рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 р. скасувати в частині визнання недійсними договору оренди землі від 20.02.2007 р. та додаткових угод до договору оренди землі від 20.02.2007 р., укладених між Гостомельською селищною радою та ТОВ "Ольвія" від 11.06.2009 р., січня 2011 р., 23.11.2011 р. та 20.12.2012 р., і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

В решті рішення та постанову у даній справі залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач