Постанова № 36127038, 18.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року Справа № 922/754/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаНовинський О.В,від відповідача 1не з'явився, від відповідача 2не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Кредобанк"на рішення та постанову Господарського суду Харківської області від 15.07.2013 року Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 рокуу справі № 922/754/13-г Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Кредобанк"до1. Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Неолайн-плюс"простягнення кредитної заборгованості в сумі 866681,14 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариств "Кредобанк" (надалі - ПАТ "Кредобанк", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Неолайн-плюс" (надалі - ТОВ "Неолайн-плюс", відповідач 2), в якому посилаючись на неналежне виконання ФОП ОСОБА_5 своїх договірних зобов'язань за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2011 року щодо своєчасного повернення суми кредиту і сплати процентів за користування кредитними коштами, просило суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.03.2013 року):

- стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Неолайн-плюс", які згідно договору поруки № 40/12-2011 від 20.12.2011 року відповідають перед банком солідарно за порушення боржником основного зобов'язання, заборгованість за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2011 року в сумі 866681,14 грн (з яких прострочена заборгованість по кредиту становить 750519,51 грн, прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами - 95243,02 грн, прострочена заборгованість за комісію за управління кредитом -7110,00 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 8132,13 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 5315,70 грн, пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом - 360,78 грн);

- а також звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлову нерухомість загальною площею 1 044,3 кв.м. (літ. "А-3"), а саме : кімнати № 1, 2, 3, 21, 30, 31, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 площею 834,0 кв. м., кімнати підвалу I, II, III, IV, V, VI, XIV, XV площею 210,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодавцем якого є ТОВ "Неолайн-плюс" за договором іпотеки № 40/12-2011 від 20.12.2011 року, шляхом реалізації в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку", в рахунок погашення кредитної заборгованості в сумі 866681,14 грн.

Відповідач 1 просив в позові відмовити, посилаючись на недоведеність позивачем своїх вимог, невиконання ним вимог ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" щодо надіслання письмової вимоги про усунення порушень та неможливість одночасно пред'явлення в одному позові вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення суми заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя.

Відповідач 2 позов визнав в частині стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. В частині вимог до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2011 року ТОВ "Неолайн-плюс" просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неможливість одночасного стягнення грошових коштів та стягнення на предмет іпотеки, оскільки це суперечить чинному законодавству та роз'ясненням наданим в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.07.2013 року у справі № 922/754/13-г (головуючий суддя: Жельне С.Ч., судді: Бринцев О.В., Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року (головуючий суддя Білоусова Я.О., судді: Хачатрян В.С., Шевель О.В.) позов задоволено частково, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки № 40/12-2011 від 20.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційний запис № 2232, а саме - на нерухоме майно: на нежитлову нерухомість загальною площею 1 044,3 кв.м (літ. "А-3"), а саме кімнати №1, 2, 3, 21, 30, 31, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 площею 834,0 кв.м., кімнати підвалу I, II, III, IV, V, VI, XIV, XV площею 210,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належить ТОВ "Неолайн-плюс" на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.10.2011 року (серія САС №689827) шляхом його продажу ПАТ "Кредобанк" від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною 1 356 000,00 грн з метою погашення заборгованості ФОП ОСОБА_5 перед ПАТ "Кредобанк" за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2011 року в сумі 866681,14 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права (ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку") та процесуального права (ст. 49 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України) просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ФОП ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач 1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 922/754/13-г - без змін.

Відповідачі не скористалися правом, наданим ст. 22 ГПК України, щодо участі представників у судовому засіданні. Про час і місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 20.12.2011 року ФОП ОСОБА_5 у відповідності до умов кредитного договору № 40/12-2011 отримала у банку кредит у розмірі 790000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,9 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.12.2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_5 перед банком за кредитним договором 20.12.2011 року між ТОВ "Неолайн-Плюс" (поручитель) та банком було укладено договір поруки № 40/12-2011 (далі - договір поруки), за яким поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 20.12.2011 року між ТОВ "Неолайн-Плюс" (майновий поручитель) та банком було укладено договір іпотеки № 40/12-2011 (далі - іпотечний договір).

ФОП ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, з квітня 2012 року припинила внесення чергових щомісячних платежів щодо повернення кредиту та сплати процентів, в зв'язку з чим банк у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України вимагає дострокове повернення суми кредиту.

Суди встановили, що станом на 30.01.2013 року заборгованість за кредитом становила 866681,14 грн (з яких прострочена заборгованість по кредиту - 750519,51 грн, прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами - 95243,02 грн, прострочена заборгованість за комісію за управління кредитом -7110,00 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 8132,13 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 5315,70 грн, пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом - 360,78 грн).

Враховуючи встановлений факт порушення позичальником основного зобов'язання, а також часткове визнання позову відповідачем 2, що не суперечить чинному законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольнив позов в частині стягнення заборгованості в сумі 866681,14 грн шляхом звернення на предмет іпотеки. В частині стягнення заборгованості солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Неолайн-плюс" за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2011 року суд відмовив.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції в частині задоволення позову до ТОВ "Неолайн-плюс" про стягнення заборгованості в сумі 866681,14 грн шляхом звернення на предмет іпотеки, а також в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ТОВ "Неолайн-плюс", як поручителя за договором поруки, кредитної заборгованості в сумі 866681,14 грн не оскаржується в касаційному порядку жодною із сторін, а тому судом касаційної інстанції не перевіряються.

Предметом касаційного оскарження у даній справі є судові рішення в частині відмови у задоволенні позову банку щодо стягнення кредитної заборгованості в сумі 866681,14 грн безпосередньо з позичальника - ФОП ОСОБА_5, а також в частині розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "Кредобанк" до ФОП ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні докази направлення банком основному боржнику письмової вимоги про дострокове повернення частини кредиту, що залишився. Крім того, суди дійшли висновку, що задоволення одночасно позовних вимог, як у частині стягнення заборгованості за кредитним договором, так і в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, неможливе, оскільки виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна.

У ч. 4 ст. 55 Конституції України закріплено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема : примусове виконання обов'язку в натурі.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право на вибір конкретного засобу захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу, належить виключно потерпілій особі, тобто позивачу у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Прийняття судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності доказів його реального виконання, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами кредитного договору й не звільняє боржника від виконання зобов'язань за кредитним договором, та не позбавляє кредитора права на отримання суми заборгованості безпосередньо від основного боржника.

Отже, у разі, якщо на час розгляду спору позичальник не виконав основне зобов'язання, іпотекодержатель вправі вимагати задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням як від майнового поручителя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, так і від основного боржника шляхом примусового виконання обов'язку в натурі. Прийняття рішення про одночасне задоволення вимог банку про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами до майнового поручителя про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не суперечить чинному законодавству, оскільки згідно ч. 1 ст. 42 Закону України "Про іпотеку" реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах припиняється лише у випадку реального виконання боржником свого зобов'язання, а не у випадку прийняття рішення про присудження виконання боржником свого зобов'язання. В свою чергу, майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми (ч. 3 ст. 42 Закону України "Про іпотеку").

Доводи судів про подвійне стягнення заборгованості з відповідачів є помилковими, оскільки особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця і їх права від можливого стягнення в примусовому порядку на користь банку однієї і тієї ж суми заборгованості, як за рахунок предмету іпотеки, так і за рахунок власних активів боржника, захищаються ст. 42 Закону України "Про іпотеку", а також ч. 4 ст. 117 ГПК України, відповідно до якої господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Висновок господарських судів про відмову у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості з позичальника з підстав відсутності доказів надіслання банком в досудовому порядку письмової вимоги позичальнику про дострокове повернення кредиту, суперечить положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики передбачено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому згідно із ст. 1048 ЦК України.

Суд касаційної інстанції зауважує, що законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги позикодавцем, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Отже, ненадіслання позикодавцем в досудовому порядку письмової вимоги позичальнику про дострокове повернення кредиту не є перешкодою для реалізації права позикодавця звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав безпосередньо до суду, оскільки обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до позичальника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Зважаючи на викладене, ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в стягненні кредитної заборгованості в сумі 866681,14 грн з ФОП ОСОБА_5 не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Оскільки, обставини справи не потребують додаткового дослідження, Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на ФОП ОСОБА_5 Витрати, пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції покладаються на відповідачів, пропорційно задоволеним вимогам.

При цьому, оскільки остаточне судове рішення у справі прийнято на користь позивача, і спір у справі виник внаслідок неправильних дій ФОП ОСОБА_5, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що згідно ч. 2 ст. 49 ГПК України недоплачений позивачем судовий збір у розмірі 17333,62 грн має бути стягнений в доход бюджету з ФОП ОСОБА_5, а рішення суду в частині стягнення судового збору в дохід бюджету з ПАТ "Кредобанк" - скасовано.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 2 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі № 922/754/13-г в частині відмови в стягненні кредитної заборгованості в сумі 866681,14 грн з Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного банку "Кредобанк" (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) 866681,14 грн - заборгованість за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2012 року.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного банку "Кредобанк" (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) 8666,81 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 8666,81 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2013 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) в доход державного бюджету (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, номер рахунку 31215206783003, код 37999654, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) 17333,62 грн судового збору.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) в доход державного бюджету (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, номер рахунку 31215206783003, код 37999654, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) 17333,62 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Доручити Господарському суду Харківської області видати накази.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.Суддя Стратієнко Л.В.