Постанова № 36127026, 16.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року Справа № 913/1783/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Пастернак С.Г. - за дов. від 01.11.2013р.від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода"на рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2013р.та на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 15.10.2013р.у справі№ 913/1783/13 господарського суду Луганської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Слобода"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"провизнання договору дійсним та визнання права власності.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ" про визнання дійсним договору від 16.03.2012р. № 426 купівлі-продажу частин будівлі, укладеного між ТОВ "Слобода" та ТОВ "Агрофірма ЛББ", та визнання права власності на 78/100 частини будівлі ремонтно-механічної майстерні (РММ) загальною площею 1 745,6 кв.м, яка розташована за адресою: Луганська обл., Біловодський р-н, с. Литвинівка, вул. Шевченко, 5 та включає в себе будівлю ремонтно-механічної майстерні (літера "А-1") площею 1 343,1 кв.м, підсобне приміщення (літера "а-1") площею 396,2 кв.м, тамбур (літера "а") площею 6,3 кв.м.

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. (суддя Фонова О.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.10.2013р. (головуючий суддя Манжур В.В., судді Будко Н.В., Москальова І.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 15, 210, 220, 316, 334, 392, 640, 657 Цивільного кодексу України, з огляду на відсутність підстав для визнання дійсним договору від 16.03.2012р. № 426 купівлі-продажу частин будівлі, який є неукладеним, оскільки момент його вчинення пов'язується з державною реєстрацією, яку не було проведено. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на 78/100 частини будівлі ремонтно-механічної майстерні, розташованої за адресою: Луганська обл., Біловодський р-н, с. Литвинівка, вул. Шевченко, 5, суди виходили з того, що на момент звернення до суду з даним позовом ТОВ "Слобода" не було власником вказаного нерухомого майна, а тому відсутні підстави для визнання за ним права власності на це майно.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, позивач вернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статей 5, 182, 220, 321, 328, 334, 392, 638, 640, 657 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що на момент звернення позивача до суду були внесені відповідні зміни до чинного законодавства, якими для договорів купівлі-продажу нерухомого майна вже не вимагалась обов'язкова державна реєстрація.

Від ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа у справі заперечила проти вимог скаржника та просила оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.03.2012р. між ТОВ "Слобода" (покупець) та ТОВ "Агрофірма ЛББ" (продавець) підписано договір № 426 купівлі-продажу 78/100 частини будівлі ремонтно-механічної майстерні загальною площею 1 745,6 кв.м, яка розташована за адресою: Луганська обл., Біловодський р-н, с. Литвинівка, вул. Шевченка, 5 та включає в себе будівлю ремонтно-механічної майстерні (літера "А-1") площею 1 343,1 кв.м, підсобне приміщення (літера "а-1") площею 396,2 кв.м, тамбур (літера "а") площею 6,3 кв.м.

Згідно з пунктом 4.2. вказаного договору строк його дії з 16.03.2012р. по 31.12.2012р.

В пункті 5.1. договору сторони визначили, що продавець зобов'язаний у строк до 30.03.2012р. підготувати всі необхідні документи для нотаріального посвідчення договору та повідомити покупцю про місце та час проведення нотаріальних дій.

Позивач на виконання умов вказаного договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 162 165,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.03.2012р. № 61.

20.03.2012р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі 78/100 частин будівлі ремонтно-механічної майстерні.

У листах від 05.04.2012р. № 12, від 14.06.2012р. № 24, від 09.07.2012р. № 31 позивач звернувся до відповідача з вимогою підготувати необхідні документи для нотаріального посвідчення договору від 16.03.2012р. № 426.

Позовні вимоги про визнання дійсним договору від 16.03.2012р. № 426 обґрунтовані приписами статті 220 Цивільного кодексу України, зважаючи на ті обставини, що відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України).

При цьому не може бути визнаний дійсним правочин, який не вчинено.

Статтею 657 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання спірного договору) передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За приписами частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання спірного договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Отже, правила статті 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання спірного договору) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, після підписання договору від 16.03.2012р. № 426 не було проведено його державної реєстрації, що свідчить про те, що він є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, судова колегія погоджується з висновками судів стосовно відсутності підстав для визнання дійсним договору від 16.03.2012р. № 426, а відтак і підстав для задоволення позову в цій частині.

Посилання скаржника на приписи Закону України від 11.02.2010р. №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" обґрунтовано були відхилені судом апеляційної інстанції.

Так з 01.01.2013р. набрали чинності пункти 3 і 5 розділу I Закону України від 11.02.2010р. № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів", якими, серед іншого, частину 3 статті 640 Цивільного кодексу України було викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини 1 статті 657 Цивільного кодексу України були виключені слова "та державної реєстрації".

Таким чином, з 01.01.2013р. було скасовано обов'язок здійснювати державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомого майна після його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

За приписами статті 58 Конституції України та частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В постанові Верховного Суду України від 04.12.2013р. № 6-132цс13 зазначено, що зі змісту частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України новий акт цивільного законодавства застосовується лише до тих прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, однак новий акт не застосовується до вже існуючих правовідносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин, приписи пунктів 3 і 5 розділу І Закону України від 11.02.2010р. № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України", які набрали чинності з 01.01.2013р. не можуть бути застосовані до спірного договору, який підписаний між сторонами 16.03.2012р.

Стосовно позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 78/100 частини будівлі ремонтно-механічної майстерні (РММ) загальною площею 1 745,6 кв.м, яка розташована за адресою: Луганська обл., Біловодський р-н, с. Литвинівка, вул. Шевченко, 5 та включає в себе будівлю ремонтно-механічної майстерні (літера "А-1") площею 1 343,1 кв.м, підсобне приміщення (літера "а-1") площею 396,2 кв.м, тамбур (літера "а") площею 6,3 кв.м., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є оспорювання або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що позивачем під час розгляду справи не доведено належним чином наявність у нього права власності на спірне нерухоме майно, оскільки договір купівлі-продажу від 16.03.2012р. № 426 є неукладеним, а тому відсутні підстави для захисту цього права в судовому порядку шляхом визнання згідно статті 392 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає законними та обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.10.2013р. у справі № 913/1783/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова