Ухвала суду № 36126852, 12.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. справа № 2а-0870/12151/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Лосєв Є.Є. (дов. від 27.06.12) Хамзін Т.Р. (дов. від 08.01.13) Сиволап О.Д. (дов від 18.09.12)

відповідача: - Гончаренко А.І. (дов. від 05.09.13)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.12

у справі № 2а-0870/12151/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Босал-ЗАЗ»

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000192302 від 25.06.11,-

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Босал-ЗАЗ» звернулося до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя з позовом, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000192302 від 25.06.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 343573,75 грн., в т.ч. основний платіж 274859,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 68714,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновку податкового органу про безпідставне включення до податкового кредиту податку на додану вартість з операцій придбання товарно-матеріальних цінностей в оперативну оренду згідно зовнішньоекономічних контрактів. Такий висновок відповідача не відповідає пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2012 адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000192302 від 25.06.2011.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.2 а.с. 29), в якій просить скасувати постанову суду, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач, посилаючись на пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначає, що ввезене на умовах оперативного лізингу імпортне обладнання не є придбаним, а лише отриманим у користування, сума податку на додану вартість, сплачена при його ввезенні, до податкового кредиту не відноситься.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, постановлено законне та обґрунтоване рішення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000192302 від 25.06.2011, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 343573,75 грн., в т.ч. основний платіж 274859,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 68714,75 грн.

Підставою для прийняття означеного податкового повідомлення-рішення є висновки, зроблені відповідачем в результаті проведеної документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 (акт перевірки №840/2305/33985999 від 26.05.2011).

Перевіркою встановлено, що в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплаченого митним органам по операціям з придбання ТМЦ в оперативну оренду у розмірі 1487755,02 грн., в т.ч. по періодах: березень 2009 року - 142202 грн.; вересень 2009 року - 1328325 грн.; січень 2010 року - 17228 грн. згідно укладених з іноземною компанією договорів оренди обладнання.

Податковий орган виходив з того, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту зазначені вище суми податку на додану вартість, оскільки податковий кредит формується виключно за операціями з придбання основних фондів, а не в разі їх отримання в тимчасове користування.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість таких висновків відповідача.

Судом встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивачем в межах укладених позивачем зовнішньоекономічних контрактів оренди (оперативний лізинг) отримано обладнання, що підтверджено:

ВМД 112000003/9/001272 від 23.03.2009 (загальна сума 697240,21 грн.), сума сплаченого ПДВ на митниці 142202,20 грн. включена до складу податкового кредиту березня 2009 року;

ВМД 112000003/9/004310 від 08.09.2009 (загальна сума 3011841,53 грн.), сума сплаченого ПДВ на митниці 620166,13 грн. включена до складу податкового кредиту вересня 2009 року;

ВМД 112000003/9/004888 від 08.09.2009 (загальна сума 3372667,89 грн.), сума сплаченого ПДВ на митниці 708159,19 грн. включена до складу податкового кредиту вересня 2009 року;

ВМД 112000010/2010/000223 від 20.01.2010 (загальна сума 47321,34 грн.), сума сплаченого ПДВ на митниці 10103,45 грн. включена до складу податкового кредиту січня 2010 року;

ВМД 1120000103/2010/000214 від 20.01.2010 (загальна сума 33433,05 грн.), сума сплаченого ПДВ на митниці 7124,05 грн. включена до складу податкового кредиту вересня 2009 року.

Спірним в межах даної справи є питання щодо наявності у позивача права на формування податкового кредиту за рахунок податку на додану вартість, сплаченого у ціні імпортованого обладнання згідно ВМД за договорами оперативної оренди.

Згідно пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту.

З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди)(у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Відповідно до норми пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 вказаного Закону в редакції Закону України № 1451-VI від 04.06.2009 об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29-30 Митного кодексу України.

З метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюються операції з ввезення на митну територію України: об'єкта лізингу (крім повернення об'єкта оперативного лізингу, раніше наданого (вивезеного) лізингодавцем чи іншою особою за його дорученням з території України у митному режимі тимчасового вивезення (ввезення) для вільного обігу згідно з положеннями глави 34 Митного кодексу України).

Відповідно до п.6.1 ст.6 вказаного Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якою встановлений порядок обчислення і сплати податку, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як зазначено в п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У відповідності до п.п.7.2.7 п.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті, тобто дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті (п.п.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

З наведених норм вбачається, що операції з імпорту орендованого обладнання є об'єктом оподаткування, до якого застосовується повна ставка ПДВ. За умови оформлення належним чином вантажних митних декларацій, які підтверджують сплату податку на додану вартість, і використання такого обладнання у власній господарській діяльності, платник податку має право формувати податковий кредит з вказаних сум податку на додану вартість.

Копії ВМД, що містяться у справі і дійсність яких відповідачем не спростовується, підтверджують факт оформлення ввозу та безпосередньо самого ввозу орендованих ТМЦ в митному режимі імпорту.

Використання у власній господарській діяльності позивачем ввезених ТМЦ за вищевказаними контрактами відповідачем також не спростовується.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган виходить лише з аналізу пп.1.18.1, 1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Застосовуючи пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідач зазначає, що вказана норма встановлює порядок та особливості формування податкового кредиту, проте не приймає до уваги пряму норму Закону України "Про податок на додану вартість", яка визначає здійснені позивачем операції в якості об'єкта оподаткування (пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону).

Отже неправомірним є визначення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 274859 грн. - за основним платежем та 68714,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0000192302 від 25.06.2011, яке обґрунтовано визнано протиправним та скасовано судом першої інстанції.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.12 у справі № 2а-0870/12151/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко