Постанова № 36123647, 05.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7238/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Корінь Т.О., представника відповідача - Пісної Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ат Медіа» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ат Медіа» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ат Медіа» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 березня 2013 року №0001772208 та №0001782208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ат Медіа» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Ентхілл» за січень - лютий 2012 р., ТОВ «Айс-Вок» за лютий 2012 р., ТОВ «Ильский» за січень 2012 р., ТОВ «Логрус» за січень 2012р., ПП «Бумакс» за січень 2012 р., ТОВ «Альбіон 2011» за січень 2012 р., ТОВ «Стіл Хоукс» за січень 2012 р., ПП «Матрікс» за січень - лютий 2012 р., ПП «Міра Ко» за січень,- лютий 2012 р., ТОВ «Соло 25» за лютий 2012 р.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт від 15.02. 2013 року №566/22.8/33492787, у висновках якого вказано, що позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6, ст.198, п.201.4, п.201.8, п.201.10 ст.201. Податкового кодексу України та п. 4 '"Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року за № 969, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 29.12.2010 року за №1401/18696, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 394750 грн., в тому числі по періодам: січень 2012р. - 283 450 грн.; лютий 2012 р. - 111 300 грн. та п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму на загальну суму 414 488 грн., в т.ч. по періодах: за 1 кв.2012 року у сумі 414 488 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення від 06.03.2013 року №0001772208, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 592 125,00 грн., з них за основним платежем - 394 750,00 грн. та штрафні (фінансові) санкціями 197 375,00 грн. та №0001782208, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 518 110,00 грн., за основним платежем 414 488,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 103 622,00 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «АЙС-ВОК» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №01/1-0212 від 01.02.2012 р.

У відповідності до п.1.1 Договору №01/1-0212, Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи (далі за текстом - Роботи) з арт-дизайну макетів, кольоропроби журналів, підготовки журналів до друку, а Замовних зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами, податковими накладними.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в Додаткових угодах передбачено надання послуг з кольоропроб в Аеропорті Харкова (Брендмауер на фасаді Термінала) та Аеросвіт (Арт-дизайн макетів), Мередіан №90 підготовка до друку, в той час, як в Актах виконаних робіт зазначено: послуги з підготовки журналу «Декор» до друку, послуги з підготовки «Меридіан» та відсутні довіреності.

Проте, погодитись з такими твердженнями суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на наступне.

На виконання договору №01/1-0212 від 01.02.2012 р. було надано саме визначені даним договором та додатками до нього послуги.

Так, додатком № 1 до договору №01/1-0212 між сторонами було погоджено надання послуг з кольоропроби журналів, реклама про які розміщувалась на брандмауері на фасаді термінала в аеропорті м. Харків. В підтвердження надання послуг надано акт здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.2012 року, в якому зазначено послуги з кольоропроби журналів «Меридіан» та «Декор», що також підтверджується і податковими накладними № 232, 234, 235 від 29.02.2012 року та актами прийому-передачі матеріалів для виконання арт-дизайну та підготовки матеріалів до друку.

Таким чином, зазначеними первинними документами підтверджується надання саме тих послуг, які обумовлені договором №01/1-0212 та додатками до нього. Кінцевий журнал відображений у журналах «Меридіан», «Об'єкт» та рекламного матеріалу - брандмауера, що розміщувався на фасаді терміналу аеропорту м. Харкова.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Матрікс» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №03-011-1/12 від 03.01.2012 р.

У відповідності до п.1.1 Договору №03-011-1/12, Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи (далі за текстом - Роботи) з підготовки видання до друку фотозйомки, придбання авторських прав на використання фото, а Замовних зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами, податковими накладними.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в Додаткових угодах передбачено надання послуг з кольоропроб в Аеропорті Харкова (Брендмауер на фасаді Термінала), Бориспіль (Брендмауер на фасаді Терміналів) Львів (Брендмауер на фасаді Термінала), Мередіан №90 підготовка до друку, в той час, як в Актах виконаних робіт зазначено: послуги з кольоропроби рекламних макетів «Хюндай» м. Донецьк, послуги з кольоропроби рекламних макетів «Хюндай» м. Одеса та відсутні довіреності.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач співпрацював з ПП «Матрікс», а не з ТОВ «Матрікс» і укладений сторонами договір має номер 03-01-1/12 від 03 січня 2012 року.

Відповідно до умов договору про виконання робіт з підготовки видання до друку, фотозйомки, придбання авторських прав на використання фото було надано саме визначені даним договором та додатками до нього послуги. Так, додатком №1 до договору № 03-01-1/12 між сторонами було погоджено надання послуг з фотозйомок по проектах Ділайт, Меридіан №89, Київ Гайд в підтвердження надання послуг було надано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2012, в яких зазначено послуги фото зйомок журналів Меридіан, Ділайт, Київ Гайд, Скай шоп, що також підтверджується податковою накладною № 34, 35, 41 від 31.01.2012. Також в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі фотоматеріалів.

Додатком №2 до договору №03-01-1/12 між сторонами було погоджено надання послуг з підготовки видання до друку, фотозйомки, надання авторських прав по проектах Меридіан, Декор, Київ Гайд. В підтвердження надання послуг було надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.2012, в яких зазначено послуги з підготовки видання до друку, фотозйомка, надання авторських прав, що також підтверджується і податковими накладними № 122, 123, 124, 125, 126 від 29.02.2012 року та № 24, 33 від 31.01.2012 р. та актами прийому-передачі матеріалів для підготовки їх до друку, договором про створення об'єкту права інтелектуальної власності.

Отже, зазначеними первинними документами підтверджується надання саме тих послуг, які обумовлені договором №03-01-1/12 та додатками до нього. Кінцевий результат відображений у журналах «Меридіан», «Об'єкт», «Київ Гайд», «Ділайт».

Також, між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Соло-25» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №0102-2 від 01.02.2012 р.

У відповідності до п.1.1 Договору №0102-2, Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи (далі за текстом - Роботи) з обслуговування рекламних макетів (клінінгові послуги), а Замовних зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами, податковими накладними.

Суд першої інстанції зазначив, що в Додаткових угодах передбачено надання послуг з обслуговування рекламних макетів в аеропорті Харків (бокові конструкції), Донецьк (Брендмауер на фасаді Терміналу Хундая), в той час, як в Актах виконаних робіт зазначено: послуги з кольоропроби рекламних макетів «Хюндай» м. Донецьк, послуги з послуги з обслуговування рекламного матеріалу (клінінгові послуги) КІА та відсутні довіреності.

Проте, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що на виконання договору №0102-2 від 01.02.2012 р. про виконання робі з обслуговування рекламних матеріалів (клінінгові послуги) було надано саме визначені даним договором та додатками до нього послуги. Так в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.2012 року зазначено послуги з обслуговування рекламного матеріалу (клінінгові послуги), що також підтверджується і податковими накладними № 128, 129, 130 від 29.02.2012 року.

Таким чином, твердження суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документи містять розбіжності по виду послуг спростовується зазначеними первинними документами.

З матеріалів справи також вбачається, що між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Альбіон 2011» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №23-12/11 від 23.12.2011 р.

У відповідності до п.1.1 Договору №23-12/11, Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи (далі за текстом - Роботи) з кольоропроби рекламних матеріалів, а Замовних зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами, податковими накладними, банківськими виписками.

Однак, даючи оцінку вказаним договорам суд першої інстанції зазначив, що в актах виконання робіт до цього договору зазначені інші послуги, а саме послуги з підготовки до друку (редагування) журналів до друку та відсутні довіреності.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору №23-12/11 від 23.12.2011 року про виконання робіт з кольоропроби рекламних матеріалів було надано саме визначені даним договором послуги. Так, в Актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2012 року зазначено послуги з кольоропроби рекламних матеріалів (реклама «Хюндай»), що також підтверджується і податковими накладними. Також матеріали справи містять акт прийому-передачі макетів для виконання кольоропроб рекламних сюжетів.

Вказані факти спростовують твердження суду першої інстанції, що виконання послуг за договором №23-12/11 від 23.12.2011 року не підтверджено актами виконання робіт.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Лоргус» (Виконавець) було укладено договір № 14-10/11 від 31.01.2012 року, за умовами якого Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи з оформлення самоклеючою плівкою, фото звіту, монтажу рекламних матеріалів реклами, а Замовних зобов'язаний прийняти такі роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами, актами прийому-передачі ТМЦ.

26.12.2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Июльский» (Виконавець) було укладено договір № 26-12/11.

У відповідності до п.1.1 вказаного Договору Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи з обслуговування рекламних матеріалів (клінінгові послуги), а Замовник зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та додатковими угодами.

28.12.2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Ентхілл» (Виконавець) було укладено договір № 28-12/11, відповідно до п.1.1 якого Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи з монтажу рекламних матеріалів реклами, підбору реклами для інформаційного стенду, а Замовник зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами, актами прийому-передачі ТМЦ.

Також, між позивачем (Замовник) та ПП «БУМАКС» (Виконавець) було укладено договір № 13-10/11 від 31.10.2011 року, за умовами якого Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується виконати роботи з верстки, дизайну та адаптації макетів, а Замовник зобов'язаний прийняти такі Роботи та оплатити їх на умовах цього Договору.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), додатковими угодами, банківськими виписками.

Крім того, між позивачем (Замовник) та ПП «Міра Ко» (Виконавець) було укладено договір № 20-04/11 від 29.04.2011 року, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати верстку та дизайн макетів, згідно заявок, наданих Замовником.

Виконання даного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), додатковими угодами.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з контрагентами відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з контрагентами позивача, останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мають свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві податкових повідомлень-рішень від 06 березня 2013 року №0001772208 та №0001782208 не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом неповне з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та невірно застосував норми податкового законодавства, що привело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ат Медіа».

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ат Медіа» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ат Медіа» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 06 березня 2013 року №0001772208 та №0001782208.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Постанову в повному тексті виготовлено 10.12.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.