Ухвала суду № 36114247, 16.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22-ц/790/7903/13

Провадження 22-ц/790/8121/13

Головуючий 1 інст.: Попов О.Г.

Справа № 629/2207/13-ц Доповідач: Малінська С.М.

Категорія: «договірні правовідносини»

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

Головуючого судді - Малінської С.М.,

Суддів - Піддубного Р.М.,

Даниленка В.М.,

при секретарі - Лотох І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на заочне рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 червня 2013 року та ухвалу цього ж суду від 07 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначав, що ОСОБА_4 отримала у нього в борг кошти у сумі 100000 грн., у зв'язку з чим 15 вересня 2000 року видала йому розписку про це. Повернути суму боргу на вимогу позивача відповідач відмовилася у зв'язку з чим ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 100000 грн. та сплачений судовий збір у сумі 1000 грн.

Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 червня 2013 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 100000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1000 грн.

У листопаді 2013 року із заявою про перегляд заочного рішення звернувся ОСОБА_2

Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2013 року заяву ОСОБА_2 повернуто заявнику відповідно до п.3 ч.3 ст.121 ЦПК України.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення та ухвалу скасувати направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та ухвали в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_4 отримала в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 100000 грн., що підтверджується розпискою (а.с.12) та зобов'язалась повернути за першою його вимогою.

Відповідно до ст. 1046, ч. 2 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідач взяті в борг грошові кошти позивачу на його вимогу не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень вищезазначених норм права, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та правильно встановив факт невиконання відповідачем ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань згідно розписки від 15 вересня 2000 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. А посилання ОСОБА_2 на пропуск строку позовної давності судовою колегією до уваги не приймається, оскільки відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сторонами до ухвалення судом оскаржуваного рішення заяви про застосування позовної давності не зроблено.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

У даному випадку перебіг позовної давності почався з моменту пред'явлення позивачем вимоги про виконання зобов'язання, а тому строк позовної давності ОСОБА_3 не пропущено.

Доказів того, що ОСОБА_4 укладала договір позики в інтересах сім'ї матеріали справи не містять.

Таким чином, рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Статтею 228 ЦПК України передбачений перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив лише за письмовою заявою відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2013 року з такою заявою про перегляд заочного рішення звернувся ОСОБА_2, який не приймав участі у справі (а.с.33).

За правилами ч.2 ст.232 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 ст.292 ЦПК України встановлено право апеляційного оскарження, де зазначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Оскільки ОСОБА_2 не є стороною по справі, участі у справі не брав, то судом першої інстанції обґрунтовано повернуто йому заяву про перегляд заочного рішення суду, бо він не наділений правом на подачу такої заяви відповідно до ст.ст.228, 229 ЦПК України, а лише має право на оскарження судового рішення на підставі ч.1 ст.292 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 червня 2013 року та ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді