Ухвала суду № 36104903, 17.12.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/5488/13 Головуючий у 1 інстанції: Іжевська Н.Г.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району - про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. На підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 607 від 13.08.1953 року за вказаним будинком закріплена земельна ділянка площею 979 кв. м. Відповідач є власником житлового будинку АДРЕСА_2. Відповідач без його відома демонтувала штахетний паркан, який існував багато років та встановила суцільний кам'яний паркан висотою 2 метри, при цьому порушила межу, встановивши паркан на земельній ділянці, яка належить йому, в результаті чого земельна ділянка зменшилась.

Позивач, посилаючись на те, що цей паркан перешкоджає користуватися сараєм, до якого відтепер немає доступу, просив зобов'язати відповідача знести паркан і відновити межу, яка існувала за первинними документами та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 шляхом знесення суцільного кам'яного паркану, встановленого нею між земельними ділянками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2 відновити межу, яка поділяє земельні ділянки АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 відповідно до існуючої первинної земельно-кадастрової документації.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 107 грн.30 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що за висновком судової будівельно-технічної експертизи № 1867 від 10.09.2013 року зазначено, що в процесі експлуатації земельної ділянки АДРЕСА_1, розміри меж земельної ділянки змінились в бік зменшення від 0,10 м до 1,82 м, площа земельної ділянки зменшилась на 53,0 м. кв., а розміри меж земельної ділянки АДРЕСА_2, змінились в бік збільшення від 0,03 м. кв. до 0,50 м., площа земельної ділянки збільшилась на 37,0 м. кв. Проведеним дослідженням визначено, що теперішнього часу межа між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 змінилась в порівнянні з первісною конфігурацією та місцеположенням -як-то вказано раніше.

Встановлений бетонний паркан між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 не відповідає Правилам забудови м. Запоріжжя (а. с. 85-104).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись з позовом ОСОБА_3, всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів, які б спростували докази позивача, в тому числі, такий доказ, як вищевказаний висновок судової будівельно-технічної експертизи.

З матеріалів справи видно, що для повного і всебічного розгляду справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2013 року по цій справі була призначена будівельно-технічна експертиза.

Для проведення будівельно-технічної експертизи позивач звернувся до сертифікованого інженера-землевпорядника щодо складання кадастрового плану. Для складання кадастрового плану інженер-землевпорядник виконав кадастрову зйомку. Кадастровий план земельної ділянки був долучений до матеріалів справи та був предметом дослідження при проведенні вищевказаної експертизи (а. с. 104).

Основні доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 полягають в тому, що суд першої інстанції при вирішенні спору допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, апелянт посилається на положення статті 125 ЗК України, зазначаючи, що починати використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, і встановлення її меж у натурі (на місцевості) забороняється та на статтю 126 ЗК України, якою передбачено необхідність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, які, на думку апелянта, відсутні у позивача. Тому апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції суперечать вищевказаним нормам матеріального права.

Такі доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки до вказаних статей Земельного Кодексу України були внесені зміни, а положення, на які посилається апелянт, були виключені зі змісту статей 125, 126 З ЗК України.

Також в апеляційній скарзі міститься посилання на те, що у позивача відсутні документи, що посвідчують його право на земельну ділянку. Апелянт вважає, що позивач є фактичним землекористувачем, а тому не вправі звертатися з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка йому не належить.

Такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді, оскільки з матеріалів справи видно, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 607 від 13 серпня 1953 року за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплено площу землекористування у розмірі 979 кв. м (а. с. 7-9; 147 - на звороті).

Згідно договору купівлі-продажу від 24 серпня 1978 року посвідченого державним нотаріусом п'ятої Запорізької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 2-1630 позивачу ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. (а. с. 5-6).

У відповідності до роз'яснень підпункту ґ) пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільноправових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI.

Оскільки позивач уклав договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 24 серпня 1978 року (до 01 січня 2002 року), то згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК, до набувача ( ОСОБА_3) від відчужувача ( ОСОБА_4) перейшло належне йому право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, а відтак, ОСОБА_3 має право у відповідності до положень статей 15, 16 ЦК України на захист порушеного цивільного права або інтересу.

В технічному паспорті на будинок є викопіровка із схем плану на 24.05.1953 року, в якій вказано, що площа земельної ділянки, яка закріплена за будинком по АДРЕСА_1 дорівнює 979 кв. м. На звороті цієї викопіровки зазначено, що станом на 05 листопада 1967 року земельна ділянка загальною площею 978, 70 кв.м. зареєстрована за ОСОБА_4.

Проте, в тексті договору купівлі-продажу від 24.08.1978 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була допущена помилка.

На звороті викопіровки, яка знаходиться в технічному паспорті і датована 12 травня 1978 року зазначена помилка була виправлена в ЗМБТІ 12 квітня 1982 року і вказано, що площа земельної ділянки становить 978, 7 кв. м.

В плані земельної ділянки станом на 29.07.2011 року, виконаним спеціалістом ЗМБТІ, вказано, що площа земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 дорівнює 959 кв. м. Проте, на звороті характеристик будинку, господарських будівель та споруд, який було складено до зазначеного плану саме 29 липня 2011 року, спеціаліст ЗМБТІ зазначив, що в БТІ зареєстровано земельна ділянка площею 979 кв. м. (а. с. 147-151).

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що встановлення меж земельних

ділянок у натурі (на місцевості) є компетенцією землевпорядних організацій, тому суди такі вимоги не можуть розглядати.

Ці доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки суд не встановлював межі земельної ділянки, а лише вирішував питання щодо усунення перешкод у вигляді суцільного кам'яного паркану висотою 2 м, збудованого на межі сусідніх земельних ділянок та відновлення межі, яка існувала та визначена на землевпорядних документах, наданих позивачем.

Так, в матеріалах справи є акт обстеження земельної ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 від 29.09.2011 року (виконаний комісією в складі: начальника відділу житлово-комунального господарства РДА Запорізької міської ради по Шевченківському району; головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства РДА Запорізької міської ради по Шевченківському району; інженера-контролера орендного підприємства Запорізьке МБТІ; головного спеціаліста КП «Градпроект»; голови квартального комітету № 107). Зі змісту даного акту вбачається, що між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 встановлений суцільний кам'яний паркан висотою орієнтовно 2 м, що є порушенням. В акті зазначено, що за вирішенням спору зацікавлена сторона може звернутися до суду за захистом своїх майнових прав (а. с. 11).

У висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1867 від 10.09.2013 року зазначено, що в процесі експлуатації земельної ділянки АДРЕСА_1, розміри меж земельної ділянки змінились в бік зменшення від 0,10 м до 1,82 м, площа земельної ділянки зменшилась на 53,0 м. кв., а розміри меж земельної ділянки АДРЕСА_2, змінились в бік збільшення від 0,03 м. кв. до 0,50 м., площа земельної ділянки збільшилась на 37,0 м. кв. (а. с. 89).

Висновок експерта узгоджується зі змістом вищевказаного акту обстеження від 29.09.2011 року та з висновками, які зазначені в даному акті обстеження земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (а. с. 11).

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: