Рішення № 36092936, 22.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р.Справа № 922/3650/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "Харківгаз", м. Харків до ТОВ НВФ "Сінтал, Д" м. Харків про стягнення 41746,30 грн. за участю представників:

позивача - Василенко Г.В., довіреність № 2390/101 від 02.08.2013р.,

відповідача - Колосов А.В., довіреність від 05.09.2013 р.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтал`Д" за невиконання умов мирової угоди від 16.03.12р., затверджену ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.12р. по справі №5023/552/12 пеню в розмірі - 31242,48 грн., інфляційні витрати в розмірі - 2090,44 грн. та 3% річних в розмірі - 8413,39 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 30.08.13р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 09.10.13р. оголошувалась перерва до 11 години 45 хв. до 22.10.13р.

22.10.13р. представник позивача надав пояснення на відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

22.10.13р. представник відповідача надав додаткові пояснення до відзиву в якому проти позову заперечував та просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 22.10.13р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.10.13р. заперечував проти позову в повному обсязі.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

01.12.2011 р. ПАТ "Харківгаз" та НВФ "Сінтал'Д" -ТОВ було укладено договір № 0311-141 ГК на постачання природного газу (далі договір).

Відповідно до вищезазначеного договору ПАТ "Харківгаз" зобов'язувалось поставити природний газ на вході у газову мережу споживача (НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ) для потреб споживача, а споживач зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів, запланованих для поставки, до 1 числа місяця, в якому здійснюється поставка природного газу. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі 2-х сторонніх актів приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

31.12.2011 р. між НВФ "Сінтал'Д" -ТОВ та ПАТ "Харківгаз" було складено акт приймання - передачі природного газу відповідно до якого, у грудні 2011 р. ПАТ "Харківгаз" передало, а НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ прийняла 100,225 тис. куб. м природного газу, вартість якого складає 418 087,38 грн., в тому числі ПДВ 69 681,23 грн.

В порушення умов договору НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ не була в повному обсязі оплачена заборгованість.

Вищезазначені обставини були підставою для звернення ПАТ "Харківгаз" до Господарського суду Харківської області щодо стягнення з НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ заборгованості за договором № ОЗП-141 ГК від 01.12.2011 р. на постачання природного газу.

В ході розгляду вищезазначеної справи між сторонами була укладена мирова угода від 16.03.2012 р., відповідно до умов якої НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ визнало заборгованість в сумі 432 937,47 грн., в тому числі судовий збір в сумі 8 658,75 грн., та зобов'язалось перерахувати на поточний рахунок ПАТ "Харківгаз" заборгованість наступним чином:

1) у строк з 10.09.2012 р. до 15.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 8 658.75 грн.;

2) у строк з 17.09.2012 р. до 22.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,36 грн.;

3) у строк з 24.09.2012 р. до 29.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,36 грн.;

4) у строк з 15.10.2012 р. до 20.10.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,36грн.;

5) у строк з 29.10.2012 р. до 01.11.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,39грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2012 р. по справі № 5023/552/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" до НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ була затверджена мирова угода та провадження по справі припинено.

Невиконання зазначеної мирової угоди відповідачем і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Як зазначено в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 та постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219- 2012 "Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредитору.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином що згідно ст. 629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню (позиція Вищого господарського суду України - постанова від 09.03.2010 р справа № 10/122-09-2965) Згідно ч . 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків Нормами ст. 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться

Згідно ч.1ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч 1 ст.ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, затверджена судом Мирова угода відповідає вищезазначеним положенням, а тому за своєю природою є таким правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний належним чином, відповідно до умов укладеної угоди та за правилами ст.ст 509, 525. 526, 629 ЦК України.

Згідно ч.1ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені, з огляду на те, що відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штраф, пеня) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання в разі прострочення.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" - розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України що діяла у період за який сплачується пеня.

Принциповість питання ч. 6 ст. 231 ГК України - "Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором" - Постанова ВГС України від 30.11 2006 р. № 35/194-06.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню (позиція Вищого господарського суду України - постанова від 09.03.2010 р. справа № 10/122-09-2965).

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про правомірність нарахування відповідачу пені в сумі 31242,48 грн.

З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, позивач також правомірно нарахував відповідачу суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми та боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі в сумі 8413,39 грн.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2090,44 грн.- суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці, а саме листопад 2012р. та лютий 2013р.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем та прийшов до висновку, що інфляційні витрати за весь час прострочення, які підлягають до стягнення позивачем складають 1254,25 грн., позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 836,19 грн. не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 612, 623-625, 631 п.4, 629, 759, 762, 782, 797 Цивільного кодексу України; ст.ст. 175, 179, 180, 188, 189, 190, 193, 197, 198, 199, 203, 216-218, 222, 224, 226, 229, 230 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Науково - виробничої фірми "Сінтал`Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю (61070, м. Харків, вул. Чкалова, 7, р/р 26000961052947 в ХФ ПАТ ПУМБ м. Харкова, МФО 350385, код ЄДРПОУ 14073681) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська. 1, рахунок № 26005124944001 в ПАТ "КБ "НАДРА" м. Київ, МФО 380764, код 03359500) пеню в сумі 31242,48 грн., 3% річних в сумі 8413,39 грн., інфляційні втрати в сумі 1254,25грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1686,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних витрат в сумі 836,19 грн. відмовити.

Повне рішення складено 28.10.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.