Постанова № 36092596, 03.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2013 року 16:38 № 826/17497/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., суддів: Саніна Б.В., Скочок Т.О., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПершого заступника голови Державного агентства земельних ресурсів України Кадомського Артема Марковича, Державного агентства земельних ресурсів Українипро визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_3

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - Сьомочкіна О.С.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 грудня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Першого заступника голови Державного агентства земельних ресурсів України Кадомського Артема Марковича (далі по тексту - відповідач 1, Кадомський А.М.), в якому просила визнати протиправними дії (бездіяльність) в частині надання недостовірної та/або неповної інформації в письмових відповідях від 28 жовтня 2013 року №А-3055/849/6-13, №А-3053/849/6-13, які були надані з порушенням строків, зобов'язати надати повні і достовірні відповіді по суті інформаційних запитів позивача, поданих та зареєстрованих 27 вересня 2013 року за №А-3054/0/5-13, №А-3053/0/5-13, №А-3055/0/5-13 та постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у бездіяльності щодо ненадання повної та достовірної інформації у встановленому законом порядку і строки, яку направити для виконання до прокуратури України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2013 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 13 листопада 2013 року.

У попередньому судовому засіданні 13 листопада 2013 року судом задоволено клопотання Державного агентства земельних ресурсів України та залучено його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. У зв'язку з неявкою позивача, яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, суд відклав розгляд справи на 25 листопада 2013 року.

У попереднє судове засідання 25 листопада 2013 року з'явився позивач та її представник, які позов підтримали та просили його задовольнити. Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував. Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити та проводити розгляд справи за його відсутності, що стало підставою для переходу до розгляду справи в письмовому провадженні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2013 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03 грудня 2013 року.

У судовому засіданні 03 грудня 2013 року судом постановлено на обговорення питання щодо залучено у якості співвідповідача Державне агентство земельних ресурсів України. Представник позивача, позивач та представник Державного агентства земельних ресурсів України у вирішенні питання поклались на розсуд суду. Протокольною ухвалою суду до участі у справі в якості співвідповідача залучено Державне агентство земельних ресурсів України (далі по тексту - відповідач 2, Держземагентство України).

Під час розгляду справи по суті позивач та її представник наполягали на задоволенні позову. Представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 вересня 2013 року ОСОБА_1 до Держземагентства України подано три запити, які були зареєстровані за №А-3054/0/5-13, №А-3053/0/5-13 та №А-3055/0/5-1314.

За результатами розгляду зазначених запитів позивачу направлено два листи від 28 жовтня 2013 року за №А-3055/849/6-13 та №А-3053/849/6-13.

Вважаючи, що відповіді на поставлені у запитах питання їй в повному обсязі не надано, що є порушенням прав на доступ до публічної інформації, позивач звернулась з відповідним позовом до суду, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання відповідей по суті запитів та зобов'язати відповідачів надати повні і достовірні відповіді по суті інформаційних запитів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається зі змісту запитів, поданих ОСОБА_1 до Держземагентства України 27 вересня 2013 року, в них міститься посилання на статтю 22 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. № 393/96-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частиною 3 та 4 статті 3 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності, а скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до приписів статті 5 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

У той же час, частина 3 статті 7 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР передбачає, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Відповідно до статті 18 названого Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Статтею 20 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як вбачається зі змісту запитів позивача, в них містились наступні питання:

- у запиті, зареєстрованому під №А-3053/0/5-13:

1) чи є чинним (діючим) договір оренди землі, який укладений між фізичною особою (власником земельної ділянки) та сільськогосподарським підприємством, якщо цей договір підписаний сторонами, але не пройшов державної реєстрації;

2) чи має право орендар за договором оренди землі, який не пройшов державної реєстрації, на законних підставах використовувати (обробляти) земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку;

3) чи має право на законних підставах орендодавець за договором оренди землі, який не пройшов державної реєстрації, отримувати орендну плату за таким договором, і яким чином у такому випадку здійснюється оподаткування доходів фізичних осіб та сплачується земельний податок;

4) яким чином має діяти особа, інтереси якої порушені договором оренди землі, який укладений між фізичною особою (власником земельної ділянки) та сільськогосподарським підприємством, який не пройшов державної реєстрації (куди звертатись із скаргами, заявами, повідомленнями, тощо);

- у запиті, зареєстрованому під №А-3054/0/5-13:

1) коли (в який момент - зазначити юридично значиму дію, з посиланням на законодавчу норму) припиняється право власності продавця на земельну ділянку у разі її відчуження (наприклад, продажу);

2) коли (в який момент - зазначити юридично-значиму дію, з посиланням на законодавчу норму) відбувається перехід права власності від покупця до продавця у разі укладення цивільно-правового договору щодо земельної ділянки;

3) коли (в який момент - зазначити юридично-значиму дію, з посиланням на законодавчу норму) у покупця земельної ділянки виникає право на проведення державної реєстрації свого права власності на придбану земельну ділянку;

4) коли (в який момент - зазначити юридично-значиму дію, з посиланням на законодавчу норму) у покупця виникає право власності на земельну ділянку, яка придбана останнім за цивільно-правовою угодою;

- у запиті, зареєстрованому під №А-3055/0/5-13:

1) чи були в період з 2008 - 2009 роки на законодавчому рівні встановлені строки, в які особа, яка набула права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою (наприклад, за договором купівлі - продажу) повинна була звернутись до територіального органу Держкомзему (Держземагентства) з відповідною заявою і пакетом документів для проведення державної реєстрації своїх прав на придбану земельну ділянку;

2) чи має право особа, яка придбала земельну ділянку за цивільно-правовою угодою, використовувати за цільовим призначенням цю земельну ділянку, у разі, якщо не проведено державної реєстрації прав, набутих за правочином.

За результатами розгляду зазначених питань, позивачу направлено 2 листи, в яких зазначено, що на сьогоднішній день право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а оформляються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, у листі №А-3055-849/6-13 зазначено, що станом на 01 січня 2008 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Також направлені позивачу листи містять посилання на частину 4 статті 4 та частину 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в яких закріплено які саме права на нерухоме майно визнаються дійсними та визначено систему органів державної реєстрації прав.

Аналіз змісту листів, направлених позивачу, дає підстави для висновку щодо надання відповіді на 2 та 3 питання запиту, зареєстрованого під №А-3053/0/5-13, на 4 питання запиту, зареєстрованого під №А-3054/0/5-13, на 1 та 2 питання запиту, зареєстрованого під №А-3055/0/5-13.

У той же час, за результатами вивчення 1 питання запиту, зареєстрованого під №А-3053/0/5-13, суд приходить до висновку про не віднесення його до компетенції Держземагентства України, оскільки відповідно до положень Цивільного кодексу України виключно судом може бути встановлено недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону та застосовано правові наслідки таких дій.

Також суд погоджується з позицією відповідача щодо неможливості надати відповідь на питання 4, яке міститься у зазначеному запиті, оскільки в ньому відсутня інформація, яка б конкретизувала які саме інтереси особи порушені, що є необхідною умовою для визначення способу їх захисту.

Однак, суд не може погодитися з твердженням відповідача щодо надання відповідей на питання 1, 2 та 3 запиту, зареєстрованого під №А-3054/0/5-13, оскільки жоден з листів, направлених позивачу, їх не містить.

Посилання представника відповідача на положення статті 125 Земельного кодексу України, у редакції, чинній станом на 01 січня 2008 року, які приведені у листі №А-3055-849/6-13, суд до уваги не приймає, оскільки названою правовою нормою не визначено коли припиняється право власності продавця на земельну ділянку, коли відбувається перехід права власності від покупця до продавця та коли у покупця земельної ділянки виникає право на проведення державної реєстрації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про порушення відповідачем прав позивача, закріплених у Законі України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР, щодо отримання повної та обґрунтованої відповіді за результатами розгляду її звернень.

Щодо доводів відповідача про не віднесення до його компетенції частини поставлених у зверненнях позивача питань, суд звертає увагу на приписи частини 3 статті 7 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР, якою чітко встановлено, що питання, постановленні у зверненні, які не входять до компетенції органу державної влади, пересилається ним за належністю відповідному органу. Проте, таких дій відповідачем вчинено не було.

Більш того, суд приходить до висновку про помилковість таких тверджень відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого указом Президента України від 8 квітня 2011 року №445/2011 Держземагентство України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Згідно з пунктом 4 названого Положення Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держземагентства України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Мінагрополітики України та в установленому порядку подає їх Міністру;

- здійснює ведення і адміністрування державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок;

- здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та обмежень у їх використанні.

Пунктом 5 Положення про Держземагентство України також закріплено, що з метою організації своєї діяльності агентство організовує розгляд звернень громадян, юридичних осіб, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та надає роз'яснення з питань, що належать до його компетенції.

Здійснюючи аналіз наведених правових норм, а також порушених у зверненнях позивача питань, суд приходить до висновку про віднесення останніх до компетенції Держземагентства України (крім питання №1, викладеного у запиті від 27 вересня 2013 року, зареєстрованого під №А-3053/0/5-13).

У той же час, суд не може погодитись з твердженнями позивача щодо порушення відповідачем її прав, закріплених у Законі України «Про доступ до публічної інформації», оскільки зі змісту направлених ОСОБА_1 запитів вбачається, що вони направлені з метою отримання інформації, яка не підпадає під визначення публічної інформації, яке міститься у частині 1 статті 1 названого Закону. Більш того, під час судового розгляду справи позивач не заперечувала факту звернення до відповідача в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Розглядаючи вимоги позивача щодо постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у бездіяльності щодо ненадання повної та достовірної інформації у встановленому законом порядку і строки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Таким чином, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів.

Випадки постановлення окремої ухвали з метою її направлення суб'єкту владних повноважень не можуть відтворювати підстави, на яких ґрунтується прийняття судового рішення по суті спору, а також не можуть виходити за межі питань та обставин, перевірка яких відноситься до компетенції адміністративного суду.

Отже, окрема ухвала виноситься судом у зв'язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб'єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв'язання спору по суті. При цьому такі порушення мають негативно впливати на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи у публічно-правових відносинах.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали, оскільки предметом судового розгляду є саме усунення допущених суб'єктом владних повноважень порушень прав позивача на отримання повної та достовірної інформації за результатами розгляду звернень останньої.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 30 жовтня 2013 року у справі №2а-9436/10/2670.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державного агентства земельних ресурсів України в частині ненадання відповіді на питання під номером 1-3, викладені у запиті від 27 вересня 2013 року, зареєстрованого за №А-3054/0/5-13.

3. Зобов'язати Державного агентства земельних ресурсів України розглянути питання під номерами 1-3, викладені у запиті від 27 вересня 2013 року, зареєстрованого за №А-3054/0/5-13, та надати письмову відповідь за результатами такого розгляду у порядку та строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».

4. У решті позову відмовити.

5. Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, код ЄДРПОУ 37552980) на користь ОСОБА_1 (04116, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 (двадцять) грн. 64 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя - А.І. Савченко

Судді: Б.В. Санін

Т.О. Скочок