Постанова № 36088459, 04.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 р. Справа № 638/2550/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.2013р. по справі № 638/2550/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба

про визнання протиправною бездіяльності стосовно виплати заборгованості грошової компенсації замість належного до видачі речового майна та про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 7504 грн. 02 коп.,

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Харківського університету Повітряних Сил про визнання протиправною бездіяльність стосовно виплати заборгованості грошової компенсації замість належного до видачі речового майна та про стягнення заборгованості по грошовій компенсації за не отримане речове майно у сумі 7504,02 грн.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.2013р. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 заборгованості по грошовій компенсації замість належного до видачі речового майна. Стягнуто з Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 заборгованість по грошовій компенсації замість належного до видачі, на день звільнення з військової служби у запас, речового майна, у сумі 7504 (сім тисяч п'ятсот чотири) грн. 02 коп. Стягнуто з Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 114 грн. 70 коп.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з витягу із наказу начальника Університету (по стройовій частині) від 30 листопада 2012 року № 281 - капітан ОСОБА_1 проходив військову службу у Харківському університеті Повітряних Сил на посаді начальника відділення (підготовки та ремонту керованих авіаційних засобів ураження) навчальної лабораторії кафедри комплексів авіаційного озброєння інженерно-авіаційного факультету, і наказом Командувача Повітряних сил Збройних сил України від 19.11.2012 року № 590 був звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу.

Виходячи зі змісту Довідки № 45/2 від 29.12.2012 р. та Довідки № 45/1 від 29.12.2012 р., які видані Харківським університетом Повітряних Сил, на речовому забезпеченні під час проходження служби позивач перебував у Харківському університеті Повітряних Сил та на день звільнення з військової служби у запас сума грошової компенсації замість належного до видачі йому речового майна складала 7242грн. 39 коп., і Університет не розрахувався з ним стосовно належного до видачі речового майна або грошової компенсації замість нього.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі Закону України ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII в редакції, яка діяла до 11.03.2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною 2 статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону № 2011-XII призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11.03.2000 року.

Отже, за змістом статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1459-III, що набрав чинності 11 березня 2000 року) військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1459-III, який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Таким чином, у ОСОБА_1, який звільнився з військової служби в листопаді 2012 року, відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Законом України від 03 листопада 2006 року №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки на момент звернення ОСОБА_1 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, то пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням даного Закону.

Наведену правову позицію відображено в постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2012 року по справі № 21-345а12 та від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до прийняття рішення з порушенням норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Стосовно посилань суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444 колегія суддів зазначає наступне.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.

Колегія суддів вважає, що посилання на вищезазначену постанову Кабінету Міністрів України є безпідставними, так як нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, яке було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неодержаного речового майна в суду відсутні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба задовольнити частково.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.2013р. по справі № 638/2550/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.

Повний текст постанови виготовлений 09.12.2013 р.