Постанова № 36083825, 13.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2013 р.

Справа № 2-а-5951/08/1570

Категорія: 8.2.6

Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів – Романішина В.Л., Єщенка О.В.

за участю секретаря – Цуцкірідзе М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Софор» до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000302301/0 від 21 березня 2008 року,

В С Т А Н О В И В:

46">У квітні 2008 року позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на неправомірність висновків податкового органу про завищення підприємством валових витрат, не надання первинних документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт, надання послуг та не доведення їх взаємозв’язку з господарською діяльністю, просили: визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000302301/0 від 21 березня 2008 року про донарахування податкового зобов’язання у сумі – 26534 грн. та стягнення штрафних (фінансових) санкцій на суму 123475 грн.

23 червня 2008 року позивачем уточнено адміністративний позов та викладено позовні вимоги наступним чином: визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Комінтернівської об’єднаної Державної податкової інспекції Одеської області №0000302301/0 від 21 березня 2008 року повністю.

За результатами розгляду справи Одеським окружним адміністративним судом 11 травня 2011 року ухвалено постанову про задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Софор» (надалі – Товариства). Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення-рішення №0000302301/0 від 21 березня 2008 року щодо визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток у загальній сумі 150009 грн. , з яких 26534 грн. – основний платіж, 1ё23475 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача про невідповідність складених позивачем актів виконаних робіт, послуг вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не вірні, оскільки Закон не містить вимог про наявність у документі інформації про результати здійснюваної господарської операції та про аналіз проведення такої операції. Суд вважає, що первинний документ повинен лише підтверджувати факт здійснення господарської операції та містити відомості про зміст такої операції. Крім того, суд першої інстанції вважає безпідставними твердження податкового органу про відсутність зв’язку між укладеними договорами і господарською діяльністю підприємства.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі Одеської області (надалі –ДПІ), посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.

У зв’язку з проведеною реорганізацією суд апеляційної інстанції замінив Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області на Державну податкову інспекцію у Комінтернівському районі Головного управління міндоходів в Одеській області.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з’ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2008 року ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2007 року.

За результатами перевірки складено акт від 07 березня 2008 року №467/23-10/19220618. У вказаному документі зафіксовані порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.п. 5.3.9 п.5.3, п.п. 5.4.2 п.5.4, п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Як наслідок, підприємством завищено загальну суму валових витрат у перевіреному періоді на 3130950 грн., у тому числі по періодам: у першому півріччі 2005 року – 50000 грн.; за 9 місяців 2005 року – 200000 грн., 2005 р. – 547722 грн.; перший квартал 2006 р. – 150000 грн.; перше півріччя 2006 р. – 787800 грн.; 9 місяців 2006 р. – 937800 грн.; 2006 р. – 1087800 грн.; перший квартал 2007 р. – 150000 грн.; перше півріччя 2007 р. – 1345428 грн.; 9 міс. 2007 р. – 1495428 грн.

Так, за декларацією 2005 року Товариством, до складу валових витрат віднесено відсотки нараховані за користування кредитом (договір №26/11-2003 від 18 листопада 2003 року) на загальну суму 197722 грн., які були спрямовані підприємством на здійснення діяльності по капітальному будівництву житлових будівель, що не пов’язано з отриманням доходів. Також, податковим органом встановлено, що позивачем до складу валових витрат включено вартість послуг, пов’язаних з комплексним консультаційним обслуговуванням за договором від 01 травня 2005 року №02 та за додатковими угодами від 30 червня 2005 року, 01 лютого 2006 року та 01 травня 2006 року на загальну суму 1400000 грн. У тому числі по періодах: перше півріччя 2005 року – 50000 грн., дев'ять місяців 2005 року – 200000 грн., 2005 р. 350000 грн., перший квартал 2006 року – 150000 грн., перше півріччя 2006 року – 300000 грн. 9 місяців 2006 року – 450000 грн., 2006 рік – 600000 грн., перший квартал 2007 року – 150000 грн., перше півріччя 2007 року – 300000 грн.. 9 місяців 2007 року – 450000 грн.

>31 жовтня 2007 року позивач звернувся з запереченнями на акт ДПІ від 07 березня 2008 року №467/23-10/19220618 де вказав, що перевіряючими були безпідставно та помилково виключені з валових витрат відсотки, нараховані за користування кредитом у 2005 році у більшій сумі – 243795 грн. При цьому, у податковому обліку підприємства було вказано суму 197722 грн. За 9 місяців 2006 року у податковому обліку відсотки, нараховані за користування кредитом взагалі не відображалися. Сума 820534 грн. взагалі не відноситься до цього періоду, це витрати четвертого кварталу 2006 року, та не є відсотками, нарахованими за користування кредитом. Ця сума складається з собівартості реалізованої валюти – 757500 грн. та послуг банку за розрахункові касові операції та інші послуги – 63034 грн.

З цих підстав, Товариство просило податковий орган внести зміни до акту перевірки щодо висновків про порушення ним Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, завищення валових витрат на загальну суму 3997556 грн. та Закону України «Про податок на додану вартість» про завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 210000 грн.

ДПІ було розглянуто заперечення позивача та 17 березня 2008 року надано висновок про часткове задоволення заперечень, стосовно ч.3.1.2 та 3.1.4 акту перевірки. Податковим органом збільшено валові витрати Товариства в частині порушень на загальну суму 866607 грн. у тому числі по періодах: 9 місяців 2006 року – 820534 грн., що складається з собівартості реалізованої валюти – 757500 грн. та послуг банку за розрахункові касові операції – 63034 грн. В іншій частині, висновки акту залишені без змін.

Скорегована сума стала підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000302301/0 від 21 березня 2008 року про донарахування податкового зобов’язання на загальну суму – 150009 грн. з яких 265534 грн. за основним платежем та 123475 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що віднесенні підприємством витрати за отримані консультаційні послуги, відповідно до договору про здійснення комплексного консультаційного обслуговування, підтверджуються наданими до матеріалів справи: угодою, додатковими угодами, актами приймання-передачі, актами видачі-приймання робіт (надання послуг), банківськими виписками. При цьому, судом зауважено. Що приписами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлюються будь-які вимоги стосовно змісту та форми документів, наявність яких необхідна для правомірного включення сум витрат платника податку, пов’язаних з господарською діяльністю.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши вказані документи, дійшов висновку, що Одеський окружний адміністративний суд. Ухвалюючи постанову від 11 травня 2010 року допустив порушення норм матеріального права.

Так, відповідно до п.п. 7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»: «…якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника податку то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту».

Наведене, дає підстави стверджувати, про те, що платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Між тим, Товариством як під час перевірки та к і в суді першої і апеляційної інстанції не надано первинних документів, які підтверджують фактичне надання консультацій з питань організації управління, підготовки, організації та ведення господарчої та виробничої діяльності.

Так в укладених договорах між позивачем і ТОВ Інвестиційна група «Рост» не зазначені суттєві умови домовленості між сторонами, відсутні посилання на обсяг робіт, їх характер та виконавців. Акти виконаних робіт не розкривають обсягів виконаної роботи та осіб які її виконували, а тому не можуть підтверджувати фактичного здійснення господарської операції.

Крім цього, основною вадою наданих підприємством документів є відсутність взаємозв’язку між отриманими консультаційними послугами та здійсненням господарської діяльності Товариства.

Визначальною ж ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків це обов'язкова ознака господарської операції.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В декларації за 2005 рік підприємством до складу валових витрат віднесено відсотки, нараховані за користування кредитом (договір №26/11-2003 від 18 листопада 2003 року у загальній сумі 197722 грн. у тому числі по періодах 2005 року – 197722 грн.

Вказані кошти підприємством було направлено на здійснення діяльності по капітальному будівництву житлових будівель, що не пов’язано з отриманням доходів у цьому періоді.

З урахуванням того, що дохід від діяльності, на яку було витрачено кредитні кошти, Товариство не отримувало, висновок податкового органу, що нараховані за користування кредитом відсотки не пов’язані з господарською діяльністю підприємства не підлягають включенню до складу валових витрат - є правильним та відповідає вимогам п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на все вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до п.4. ч.1 ст.202 КАС України, наведене вище є підставою для скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року та прийняття нової постанови суду.

Керуючись: ст.. ст..185, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу - Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління міндоходів в Одеській області - задовольнити повністю.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року – скасувати та прийняти нову постанову суду.

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Софор» до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000302301/0 від 21 березня 2008 року – відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: