Постанова № 36082486, 10.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року 810/2093/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької-Саєнко І.М.,

представників позивача - Карпінської Т.В.,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-ЗМК»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ютем-ЗМК» з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.2013 № 0002012301/3106 та № 0002221701/3099, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 891994,75 грн. та з податку на доходи найманих працівників у розмірі 3215,51 грн., відповідно.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 4129879,00 грн. На думку податкового органу, позивачем віднесено до витрат, задекларованих в декларації з податку на прибуток, витрати, які повинні формувати собівартість виготовленої продукції. У зв'язку з тим, що підприємством не віднесено до собівартості виготовлених товарів вказані витрати, ціна реалізації таких товарів значно занижена, а отже підприємство не отримає доходу та згідно бухгалтерського обліку має збитки.

Крім того, на думку податкового органу позивачем не утримано 15 % податку з доходів фізичних осіб-працівників позивача, які отримали додаткові блага від підприємства (було надано приміщення для проживання), що призвело до заниження податку на доходи найманих працівників на суму 2241,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки формував витрати виключно у відповідності до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України та інших нормативних актів, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку. Зазначив, що надання житла працівникам підприємства було зумовлено виконанням ними своїх трудових обов'язків (перебували у відрядженні в населеному пункті, де не має а ні готелів а ні гуртожитків), а тому, у відповідності до норм Податкового кодексу, надання такого житла працівникам не є додатковим благом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ютем-ЗМК» є юридичною особою та правонаступником ДП ВАТ «ПТЕМ «Обухівське монтажне управління».

Підприємство взято на податковий облік 19.05.1999 та перебуває на обліку державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

У жовтні-листопаді 2012 року, на підставі направлень ДПІ в Обухівському районі від 10.10.2012 № 440, № 446, № 452, № 4523, № 454 посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку ДП ВАТ «ПТЕМ «Обухівське монтажне управління» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2012, за результатами якої складено Акт від 27.11.2012 № 3538/220/30389193.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 802403,00 грн., пункту 164.2 статті 164, пункту 168.1. статті 168, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на доходи найманих працівників на суму 2241,26 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях, що позивачем віднесено до витрат, задекларованих в декларації з податку на прибуток, витрати, які повинні формувати собівартість виготовленої продукції, у зв'язку з тим, що підприємством не віднесено до собівартості виготовлених товарів вказані витрати, ціна реалізації таких товарів значно занижена, а отже підприємство не отримає доходу та згідно бухгалтерського обліку має збитки. Також, позивачем не утримано 15 % податку з доходів фізичних осіб-працівників позивача, які отримали додаткові блага від підприємства (було надано приміщення для проживання), що призвело до заниження податку на доходи найманих працівників на суму 2241,26 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.12.2013 № 0002012301/3106 та № 0002221701/3099, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 891994,75 грн. та з податку на доходи найманих працівників у розмірі 3215,51 грн., відповідно.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок формування валових витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення містяться у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як убачається з Акта перевірки від 27.11.2012 № 3538/220/30389193, при проведенні перевірки посадовими особами податкового органу встановлено, що згідно із оборотно-сальдових відомостей підприємства та журналів ордерів по бухгалтерським рахункам 80 «Матеріальні витрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи», позивачем віднесено до витрат, задекларованих в декларації з податку на прибуток (валових витрат), витрати, які відповідно до П(с)БО (національний стандарт бухгалтерського обліку) 16 «Витрати», мають відноситись до собівартості виготовленої продукції. У зв'язку з тим, що підприємством не віднесено до собівартості вказані витрати, ціна реалізації виготовленого підприємством товару значно занижена, а отже товариство не отримує доходу, та згідно бухгалтерського обліку має збитки.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтується на твердженні про завищення підприємством витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у тому числі, за I квартал 2010 року на суму - 659870,00 грн.., за II квартал 2-11 року - 653645,00 грн., за III квартал 2011 року - 636691,00 грн., за IV квартал 2011 року - 640258,00 грн., за I квартал 2012 року - 1054364,00 грн., за II квартал 2012 року - 485051,00 грн.

Водночас, суд звертає увагу, що ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду податковим органом не наведено будь-яких розрахунків щодо розшифровки зазначених сум нібито завищених позивачем витрат.

З метою належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, судом було призначено судово-економічну експертизу у справі.

На дослідження експертизи було поставлено питання, чи підтверджується документально встановлене Актом перевірки від 27.11.2012 № 3538/220/30389193 заниження позивачем податку на прибуток на суму 802403,00 грн.

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15.11.2013 № 5635/5636/13-45, встановлено наступне.

Щодо не отримання позивачем доходів та декларування збитків встановлено, що у перевіряємий період позивач отримував дохід, декларував та сплачував податок на прибуток. Так, відповідно до податкових декларацій з податку на прибуток за II-IV квартали 2011 року та перше півріччя 2012 року позивачем задекларовано прибуток понад 350000,00 грн. та сплачено з них податок на прибуток.

Щодо не віднесення до складу собівартості товарів певних прямих витрат встановлено, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку від 30.11.1999 № 291 (далі-Інструкція № 291), рахунки класу 8 «Витрати за елементами» (у тому числі, рахунки 80 «Матеріальні витрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи») призначені для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного періоду.

Для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної та іншої діяльності підприємства застосовують рахунки 9 «Витрати діяльності».

Рахунок 23 «Виробництво», у свою чергу, призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції.

При цьому, підприємства можуть використовувати рахунки класу « 8» у кореспонденції рахунками класів « 9» та « 23».

У той же час, з наданих під час проведення перевірки та для проведення експертизи реєстрів бухгалтерського обліку (оборотно-сальдових відомостей по рахунках, оборотів по рахунках, аналізів рахунків) убачається, що у період, який перевірявся, ТОВ «Ютем-ЗМК», у відповідності до Інструкції № 291, використовувало для ведення обліку бухгалтерських витрат як рахунки класу 8 «Витрати за елементами» так і рахунки класу 9 «Витрати діяльності».

Так, на рахунках 80, 81, 82, 83, 84 підприємством ведеться облік витрат за елементами.

Сальдо вказаних рахунків списується на рахунок 23 і рахунки класу « 9».

На рахунку 90 «Собівартість реалізації» обліковується собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Прямі витрати, які обліковуються на рахунках 80, 81, 82, 83, 84 через рахунок 23 включаються до собівартості товарів (рахунок « 90»).

Таким чином, з досліджених документів бухгалтерського обліку встановлено, що підприємством прямі витрати відносяться до складу собівартості реалізованої продукції.

Облік витрат операційної діяльності та визначення собівартості здійснювалось позивачем у відповідності до норм чинного законодавства.

Завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, документально не підтверджено.

Відповідно до частини першої статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Статтею 82 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено можливість використання як засобу доказування в адміністративній справі висновку експерта.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

Частиною першою статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у висновку експерта зазначаються, зокрема, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

Таким чином, метою призначення експертизи є з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки. За результатами проведеного дослідження судовий експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

З аналізу висновку судово-економічної експертизи від 15.11.2013 № 5635/5636/13-45 убачається, що доводи, якими судовий експерт обґрунтовує висновок, ґрунтуються на здійсненні правового аналізу акту перевірки відповідача у співвідношенні із аналізом первинної документації, наданої позивачем на підтвердження правомірності визначення ним у податковій звітності витрат та оподаткованого доходу.

Наявний у матеріалах справи висновок експертів відповідає вимогам статей 81,82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки аналіз правовідносин та викладення обґрунтування у висновку здійснено із посиланнями на відповідні документи та з проведенням аналізу документів господарської діяльності підприємства.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави ставити під сумнів висновки судово-економічної експертизи.

Відповідач жодних доказів, які спростовували б висновки експерта та доводи позивача суду не надав.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму 802403,00 грн.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу є помилковими, а відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.12.2013 № 0002012301/3106, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 891994,75 грн. підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2013 № 0002221701/3099, згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 3215,51 грн., суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини визначено розділом IV Податкового кодексу «Податок на доходи фізичних осіб».

Так, згідно із пунктом 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку, у тому числі, як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Відповідно до статті 168 Податкового кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 177.8 статті 177 Податкового кодексу, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного законодавства убачається, що роботодавець, у випадках надання власним працівникам у безоплатне користування житла, зобов'язаний утримувати з доходів таких працівників відсоток від вартості використання житла як податок на доходи фізичних осіб.

Проте, у випадках, коли надання житла роботодавцем своїм працівника пов'язане з виконанням трудових функцій, такий податок не утримується.

Як убачається з матеріалів справи, позивач орендував у фізичних осіб приміщення (будинки, кімнати) для проживання своїх працівників, проте податок з доходів цих працівників за їх проживання у вказаних приміщеннях позивачем, як роботодавцем, утримано не було.

Водночас, під час судового розгляду судом встановлено, що житло винаймалось позивачем з метою забезпечення трудової діяльності власних працівників, а саме, під час перебування останніх у відрядженнях.

Зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи наказами на відрядження та договорами оренди нерухомого майна.

За таких обставин, суд погоджується з твердженням позивача, що в даному випадку мав місце найм житла під час виконання працівниками їх трудової функції за межами основного робочого місця, а відтак, у відповідності до положень статті 164 Податкового кодексу, вартість використання такого житла до оподаткованого доходу не включається.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем пункту 164.2 статті 164, пункту 168.1. статті 168, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.12.2013 № 0002221701/3099, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 3215,51 грн., прийняте безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 14.12.2013 № 0002012301/3106 та № 0002221701/3099.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-ЗМК» сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 грудня 2013 р.