Рішення № 36078065, 15.12.2013, Оболонський районний суд міста Києва

15.12.2013 Справа № 756/11242/13-ц

унікальний номер 756/11242/13-ц

справа № 2/756/4287/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шумейко О.І.,

при секретарі - Острянко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У серпні 2013 року позивач звернувся в порядку цивільного судочинства з позовом до ПНВП «Синапс» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з березня по липень 2013 року працював на посаді директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс». 27 червня 2013 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, яку відкликав у той же день шляхом подачі заяви про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником трудового законодавства. В день звільнення позивач ознайомився з наказом про своє звільнення, однак у такому наказі не була вказана причина звільнення, зазначена позивачем у другій заяві. Крім того, начальник кадрового сектору відмовилась надати позивачу належним чином завірену копію наказу про звільнення, відповідачем при звільненні не проведено повний розрахунок, не видано трудову книжку.

Також позивач посилається, що такими діями йому було завдано моральну шкоду. Позивач позбавлений був можливості вести звичайний спосіб життя, його родина втратила нормальні життєві зв'язки, позивачу разом з дружиною доводилося брати позики для забезпечення життєвих потреб.

За таких обставин, позивач просить визнати незаконним його звільнення з посади Директора дивізіону низьковольтного обладнання на підставі абз. 1 ст. 38 КЗпП України, зобов'язати відповідача внести зміни у наказ № 31/2013/з, замінивши підстави звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з грубим порушенням уповноваженим органом власника ПНВП «Синапс» законодавства про працю, зобов'язати відповідача внести зміни до трудової книжки в частині формулювання підстави звільнення, замінивши підставу на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2013 року по 31 липня 2013 року у сумі 6392,92 грн., стягнути з відповідача на користь позивача розмір завданої моральної шкоди у сумі 11752,58 грн., вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, просили суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Вказали, що позовні вимоги не обґрунтовані, позивач не надав належних доказів на підтвердження порушення його трудових прав. Позивач ні в письмовій, ні в усній формі не відкликав свою першу заяву про звільнення за власним бажанням, а тому звільнення позивача проведено з дотриманням норм КЗпП України. Також в день звільнення позивачу запропоновано отримати трудову книжку, від отримання такої ОСОБА_1 відмовився та в подальшому не з'явився за запрошеннями підприємства для отримання твоєї трудової книжки.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

28 березня 2013 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс» на підставі наказу від 28 березня 2013 року № 14/2013/п.

27 червня 2013 року позивач звернувся до роботодавця в особі генерального директора ОСОБА_2 із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

Того ж дня, 27 червня 2013 року позивач зареєстрував за вхідн. № 078 заяву про звільнення за власним бажанням з 02 липня 2013 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням працедавцем трудового законодавства, а саме систематичної невиплати заробітної плати.

Відповідно до наказу ПНВП «Синапс» від 27 червня 2013 року № 31/2013/з ОСОБА_1 звільнено з посади директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс» з 02 липня 2013 року згідно з абз. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. (а.с. 47)

Під час розгляду справи директором Генеральної дирекції ПНВП «Синапс» ОСОБА_3 виправлено помилки у наказі від 27 червня 2013 року № 31/2013/з шляхом заміни слів «Генеральний директор ОСОБА_2» на слова «Директор Генеральної дирекції ОСОБА_3». (а.с. 84)

Свідок ОСОБА_3 допитаний у судовому засіданні показав, що він займає посаду директора генеральної дирекції ПНВП «Синапс», на підставі довіреності він підписує накази про прийом на роботу та звільнення з займаної посади. У червні 2013 року ОСОБА_1 повідомив свідка про своє бажанням звільнитися із займаної посади. У червні 2013 року до свідка прийшла ОСОБА_4 із заявою ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, він зателефонував по внутрішньому телефону позивачу, спитав його скільки потрібно йому часу для передачі справ, ОСОБА_1 повідомив, що він бажає звільнитися 02 липня 2013 року. Через одну годину ОСОБА_4 принесла свідку наказ про звільнення ОСОБА_1, який він підписав. Після обідньої перерви ОСОБА_5 принесла свідку другу заяву ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником трудового законодавства, яку свідок передав на вирішення юристу Концевому Р. Приблизно через 20-30 хвилин юрист Концевой Р. приніс свідку службову записку, в якій рекомендовано було залишити другу заяву ОСОБА_1 без розгляду. Після чого свідок відклав другу заяву позивача в сторону, ніяких рішень щодо цієї заяви не приймав. Ніяких заяв про відкликання першої заяви про звільнення від ОСОБА_1 не поступало.

Свідок ОСОБА_6 допитана у судовому засіданні показала, що вона працює в ПНВП «Синапс» на посаді помічника директора. Влітку 2013 року зранку приблизно о дев'ятій годині ОСОБА_1 приніс заяву про звільнення, свідок прийняла заяву у позивача, віднесла її ОСОБА_4 Після 12 години дня ОСОБА_1 приніс свідку другу заяву про звільнення, яку попросив зареєструвати, свідок зареєструвала другу заяву та віднесла її ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_4 допитана у судовому засіданні показала, що вона займає посаду начальника кадрового сектору ПНВП «Синапс». 27 червня 2013 року зранку ОСОБА_6 передала свідку заяву ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, з цією заявою свідок звернулася до ОСОБА_3, який визначив дату звільнення та поставив резолюцію на заяві. Свідок підготувала проект наказу про звільнення, який був підписаний ОСОБА_3, після чого свідок зробила запис у трудовій книжці ОСОБА_1 Після обіду від ОСОБА_1 надійшла друга заява про звільнення, в якій він просив звільнити його за власним бажанням у зв'язку порушенням власником трудового законодавства. Другу заяву свідок віднесла ОСОБА_3, яка залишилася у нього та він послався на те, що йому треба порадитися з приводу цієї заяви. Друга заява з резолюцією свідку не була повернута, розпоряджень від керівництва з приводу другої заяви свідок не отримувала. 02 липня 2013 року в кінці робочого дня ОСОБА_1 прийшов до кадрового сектору, ознайомився з наказом про звільнення, відмовився ставити свій підпис про ознайомлення, проконсультувався по телефону, після чого залишив власноручний напис про незгоду з наказом про звільнення. Свідок пропонувала ОСОБА_1 отримати трудову книжку, однак він відмовився від отримання трудової книжки в присутності двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та підписання особової картки. При цьому, трудова книжка в цей час лежала в полі зору позивача. З приводу відмови позивача отримати трудову книжку свідком в кінці робочого дня був складений акт про відмову від отримання. ОСОБА_1 отримав копію наказу та покинув кабінет ОСОБА_4 Потім на адресу ОСОБА_1 надіслали декілька листів з проханням з'явитися для отримання трудової книжки.

Свідок ОСОБА_7 допитаний у судовому засіданні показав, що він працює начальником кошторисного відділу ПНВП «Синапс», його робоче місце знаходиться в одному кабінеті з робочим місцем начальника кадрового сектору ОСОБА_4 У липні 2013 року в кінці дня ОСОБА_1 прийшлов до ОСОБА_4, з їхньої розмови свідок почув, що ОСОБА_1 не погоджується із записом у трудовій книжці, на прохання ОСОБА_1 йому надали копію наказу про звільнення. Свідок підписав акт про відмову позивача від отримання трудової книжки. Свідок чув розмову між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, останній повідомив, що не буде забирати трудову книжку. Під час цієї розмови в кабінеті була присутня ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_8 допитана у судовому засіданні показала, що вона займає посаду керівника відділу по роботі з персоналом ПНВН «Синапс». 02 липня 2013 року в кінці робочого дня ОСОБА_1 прийшов до кабінету ОСОБА_4, в якому також знаходиться робоче місце свідка. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розмовляли про звільнення, остання пропонувала ОСОБА_1 забрати трудову книжку, яка лежала на приставному столику. Коли ОСОБА_1 вийшов з кабінету, трудова книжка залишилася на столі. Потім хвилин через 15 ОСОБА_1 знову повернувся до кабінету, розмовляв з ОСОБА_4, однак трудову книжку не забрав. Під час цієї розмови в кабінеті був присутній ОСОБА_7 По факт відмови ОСОБА_1 від отримання трудової книжки був складений акт, який свідок підписала на наступний день.

У відповідності до положень ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. (ст. ст. 94, 97 КЗпП України)

За приписами ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Правовий аналіз вищенаведених норм закону дозволяє дійти висновку, що працівник має право звільнитися з роботи за власним бажанням, строк попередження у такому разі становить два тижні. Звільнення за ст. 38 КЗпП України може бути визнано правильним, якщо воно відповідає волевиявленню працівника і проведене в останній день строку попередження. Строк попередження може бути скорочений на вимогу працівника у разі неможливості ним продовжувати роботи з причин, зазначених у ч. 1 ст. 38 КЗпП України, або у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Як убачається з матеріалів справи, 27 червня 2013 року від позивача на ім'я директора ПНВН «Синапс» надійшло дві заяви про звільнення.

У першій заяві позивач просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням, не посилаючись, при цьому, на обставини, що унеможливлюють продовження ним роботи. На такій заяві міститься резолюція керівника, в якій він безпідставно вказує дату звільнення ОСОБА_1 02 липня 2013 року, яке передує закінченню двотижневого терміну попередження, передбаченого ст. 38 КЗпП України. Крім того, з пояснень сторін та показань свідків судом встановлено, що перша заява подана позивачем вранці 27 червня 2013 року, до обідньої перерви того ж дня керівником підприємства вже був підписаний наказ про звільнення позивача, тобто питання про звільнення позивача власником фактично вирішено протягом строку попередження. (а.с. 39, 47, 49)

Також 27 червня 2013 року від позивача на ім'я керівника підприємства надійшла друга заява про звільнення, яка зареєстрована за вхідним № 078. У другій заяві позивач просив звільнити його за власним бажанням, визначив дату свого звільнення - 02 липня 2013 року та зазначив причину звільнення: порушення власником трудового законодавства, систематична невиплата заробітної плати. Директор генеральної дирекції ПНВП «Синапс» ОСОБА_3 протиправно залишив без вирішення другу заяву позивача про звільнення, зареєстровану за вхідн. № 078 від 27 червня 2013 року. Будь-яких рішень з приводу такої заяви про звільнення відповідачем не приймалося у період роботи позивача, останнього не було повідомлено, що його друга заява не вирішена керівником. Лише під час розгляду судом справи директор генеральної дирекції ПНВП «Синапс» ОСОБА_3 своїм наказом від 08 листопада 2013 року № 40/2013/з залишив заяву ОСОБА_1 від 27 червня 2013 року про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України без розгляду, що також не передбачено положеннями Кодексу про працю України.

Відповідно до інформації, отриманої від відповідача, заробітна плата, що нарахована позивачу за квітень, травень, червень, липень 2013 року, виплачена йому 02 та 05 липня 2013 року, тобто із значним порушенням строків виплати заробітної плати, встановлених у ст. 115 КЗпП України. Отже, за період роботи позивача на ПНВП «Синапс» відповідачем було порушено законодавство про працю та ОСОБА_9 мав право на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України із виплатою на його користь вихідної допомоги.

Діями відповідача, що виразилися в ухиленні від розгляду та прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю, порушено трудові права позивача та його звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України є незаконним.

Суд не погоджується з твердженням представників відповідача відносно того, що ОСОБА_1 не було відкликано першу заяву про звільнення, а тому підстав для розгляду другої заяви за вхідн. № 078 у відповідача не було, оскільки відкликання працівником заяви про звільнення має наслідком продовження трудових відносин. У даному випадку позивачем змінені причини та підстави звільнення шляхом подачі другої заяви про звільнення за власним бажанням.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок).

У відповідності п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку та видачі трудової книжки та з метою розрахунку вихідної допомоги обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід), видану ПНВП «Синапс» від 14 жовтня 2013 року № 48, загальний розмір заробітної плати позивача за останні два повні місяці роботи склав 15310,34 грн., відтак середньомісячна заробітна плата складає 7655,17 грн. Отже, розмір вихідної допомоги у даному випадку складає 22965,51 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_9 посилався також на те, що в день звільнення йому не було запропоновано отримати трудову книжку, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника, однак такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та показаннями свідків.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Так, 02 липня 2013 року комісією у складі ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 складено акт, яким зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від отримання трудової книжки в день звільнення.

Вказані особи допитані судом під час розгляду справи в якості свідків, вони підтвердили, що позивачу при ознайомленні з наказом про звільнення було запропоновано отримати трудову книжку.

Крім того, 03 та 31 липня 2013 року на адресу позивача направлені листи з проханням з'явитися за отриманням трудової книжки, або надати свою письмову згоду на надсилання трудової книжки поштовим зв'язком. Обидва листи отримані позивачем. (а.с. 42-46)

За клопотанням позивача до матеріалів справи долучені листи ТОВ «Інтеграл сістемс» та ТОВ «Легарт», датовані 15 та 30 жовтня 2013 року, з яких вбачається, що позивачу відмовлено у прийнятті на роботу, у зв'язку з відсутністю у нього трудової книжки.

Враховуючи вищенаведене, підставами для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку, передбаченому ст. 235 КЗпП України, є неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника або затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивача звільнено за власним бажанням, в день звільнення запропоновано отримати трудову книжку, яка не була отримана ОСОБА_1 за власною ініціативою. Він був належним чином повідомлений про можливість отримати трудову книжку, однак не скористався такою. Трудова книжка ОСОБА_1 досі зберігається на ПНВП «Синапс», її оригінал оглянуто судом в судовому засіданні за клопотанням відповідача. Вина відповідача у затримці видачі позивачу трудової книжки під час розгляду справи судом не встановлена.

Отже, судом не вбачає законних підстав для виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку, передбаченого ст. 235 КЗпП України, доводи позивача в цій частині позовних вимог є необґрунтованими.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Незаконним звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України без врахування фактів порушення власником трудових прав позивача на своєчасну оплату праці ОСОБА_1 були завдані моральні страждання, ним втрачені нормальні життєві зв'язки, він був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя через відсутність засобів до існування, що в цілому вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 у сумі 1000,00 грн., яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, вирішує визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс» з 02 липня 2013 року згідно з абзацом першим статті 38 Кодексу законів про працю України, змінити формулювання причини звільнення позивача зі «звільнений за власним бажанням, згідно абз. 1 ст. 38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням у зв'язку із порушенням власником законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України», стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у сумі 22965,51 гривень, 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача внести зміни до наказу про звільнення № 313/2013/з від 27 червня 2013 року суд вирішує відмовити, оскільки зміна судовим рішенням формулювання причин звільнення позивача є достатнім способом захисту порушених трудових прав ОСОБА_1 Також суд вирішує відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі вимоги позивача є необґрунтованими належними доказами.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до складу яких, зокрема, включені витрати на правову допомогу.

Згідно зі ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За правилами ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

При вирішенні справи судом частково задоволенні позовні вимоги, а саме вимоги майнового характеру про стягнення з відповідача коштів у сумі 22965,51 грн. (судовий збір - 229,65 грн.), відшкодування моральної шкоди у сумі 1000 грн. (судовий збір - 114,70 грн., оскільки такі вимоги заявлені поряд з вимогою майнового характеру), та вимоги немайнового характеру про визнання звільнення незаконним та зміну формулювання причин звільнення (судовий збір - 114,70 грн.). Відтак, загальний розмір судового збору у даному випадку становить 459,05 грн., який підлягає стягненню з відповідача з дохід держави.

Крім того, відповідач заявив про стягнення з позивача понесених витрат на правову допомогу. Відповідно до договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2013 року позивач сплатив на користь ФОП ОСОБА_10 витрати на надання правової допомоги у сумі 5000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23 вересня 2013 року № 1061. (а.с. 55-57)

ОСОБА_10 приймав участь у судових засіданнях під час розгляду справи в якості представника відповідача. Загальна тривалість судових засідань у жовтні - листопаді 2013 року становила 5 годин 13 хвилин, а у грудні 2013 року - 2 години 17 хвилин.

Розмір мінімальної заробітної плати у жовтні - листопаді 2013 року склав 1147 грн. (40% = 458,80 грн./год.), а у грудні 2013 року - 1218 грн. (40% = 487,20 грн./год.)

Отже, розмір максимальної компенсації витрат на правову допомогу у жовтні - листопаді 2013 року становить 2353,64 грн., а у грудні 2013 року - 1057,22 грн., загальний розмір максимальної компенсації витрат на правову допомогу складає 3410,86 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, суд вирішує стягнути з позивача на користь відповідача половину вказаних вище витрат на правову допомогу, що складає 1705,43 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора дивізіону низьковольтного обладнання приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» з 02 липня 2013 року згідно з абзацом першим статті 38 Кодексу законів про працю України.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зі «звільнений за власним бажанням, згідно абз. 1 ст. 38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням у зв'язку із порушенням власником законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України».

Стягнути з приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 22965 (двадцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 51 копійка.

Стягнути з приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, судовий збір у сумі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 05 копійок в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, витрати на правову допомогу у сумі 1705 (одна тисяча сімсот п'ять) гривень 43 копійки.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Шумейко