Рішення № 36069463, 16.12.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/16136/13-ц Провадження № 22-ц/772/4014/2013Головуючий в суді першої інстанції:Вохмінова О. С.Категорія: 27 Доповідач: Іванюк М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі : головуючого - судді ІванюкаМ.В, суддів КамзаловаВ.В. та ПанасюкаО.С, при секретарі РуденкоО.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду від 04 листопада 2013р. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, --

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2013р. ОСОБА_4. звернулася в суд з позовом до рідної сестри ОСОБА_5. та її чоловіка ОСОБА_3. про солідарне стягнення з них 162290грн.75коп. заборгованості за договором позики від 04.06.2011р, укладеним у простій письмовій формі. Зазначила, що згідно з наявною розпискою відповідачка ОСОБА_5. з метою придбання двокімнатної квартири для своєї сім'ї взяла в борг у ОСОБА_4. 20000 доларів США, які зобов'язалася повернути в строк до 31.12.2012р. В липні 2011р. ОСОБА_5. та її чоловік ОСОБА_3. дійсно придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, у якій зареєструвалися і стали спільно проживати. Однак позичені у позивачки кошти їй до цього часу не повернуті.

Позивачці стало відомо, що сім'я відповідачів розпалася і на даний час відбувається процес розділу їх спільного сумісного майна, у тому числі зазначеної вище квартири.

Посилаючись на ст.ст.61ч.3 СК України, ОСОБА_4. вважає, що за таких обставин кошти, які вона передала в борг своїй сестрі, є спільною сумісною власністю відповідачки та її чоловіка. А за правилами ст.65ч.4 СК України, з укладенням одним з подружжя договору в інтересах сім'ї створюються відповідні обов'язки і для другого з подружжя. Тому, на думку позивачки, відповідачка ОСОБА_5. та її чоловік ОСОБА_3. є у даному випадку солідарними боржниками, з яких і має бути стягнута сума заборгованості.

Крім того, ОСОБА_4. вважає, що згідно ст.ст.1050ч.1, 625ч.2 ЦК України відповідачі мають понести відповідальність у вигляді додаткової сплати 3 % річних за прострочення зобов'язання на 185 днів, що становить 304,11 доларів США. Таким чином, загальна сума заборгованості складає 20000+304,11=20304,11 доларів США. А так як згідно ст.533ч.ч.1,2 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях, то виходячи з офіційного курсу валют станом на 04.07.2013р, відповідно до якого один долар США еквівалентний 7,993грн, сума заборгованості складає 162290,75грн.

ОСОБА_3, посилаючись на положення ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст.8, 65ч.1 СК України, звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_4. та ОСОБА_5. про визнання правочину (договору позики) недійсним. Зазначив, що він нічого не знав про існування боргового зобов'язання між його дружиною та її сестрою до одержання ним зазначеної вище позовної заяви ОСОБА_4. Зрозуміло, що і згоди на отримання його дружиною коштів у борг для придбання квартири він не давав. При цьому послався на ч.3 ст.65 СК України, згідно з якою при укладенні одним з подружжя договору стосовно цінного майна вимагається письмова згода на це іншого з подружжя. А такої його письмової згоди не існує.

Рішенням Вінницького міського суду від 04 листопада 2013р. було задоволено позов ОСОБА_4. про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_5. та ОСОБА_3. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3. до ОСОБА_4. та ОСОБА_5. про визнання недійсним договору позики.

ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просить дане рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4. у задоволенні її позову і задовольнити його зустрічний позов. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції безпідставно погодився з усіма доводами, наведеними ОСОБА_4. в обгрунтування її вимог та поклав їх в основу рішення, однак зовсім не взяв до уваги доводи, наведені ОСОБА_3. в обгрунтування його вимог і заперечень, порушив норми процесуального права і невірно застосував норми матеріального права.

Належним чином повідомлена ОСОБА_4. в суд апеляційної інстанції не з'явилася з невідомих причин. Від адвоката ОСОБА_6, який представляв її інтереси в суді першої інстанції, надійшла заява, у якій він, посилаючись на своє захворювання, просив відкласти розгляд справи. Однак колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з договором від 02.07.2013р, укладеним між адвокатом та клієнтом, адвокат ОСОБА_6. може представляти ОСОБА_4. лише в суді першої інстанції ( а.с. 26,27 ). Іншого договору до матеріалів справи не надано.

Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка за таких обставин вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи в апеляційному суді.

ОСОБА_3. та його представник ОСОБА_7. підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав. При цьому ОСОБА_3. пояснив, що його колишня дружина не позичала грошей у своєї сестри, яка на той час за станом свого здоров'я потребувала дорогого лікування і сама відчувала брак коштів. Він і колишня дружина придбали квартиру за кошти, частину з яких їм подарували батьки ОСОБА_8, а іншу частину йому згідно з борговою розпискою від 30.05.2011р. позичила його сестра ОСОБА_9 (9000 доларів США та 5500 англійських фунтів стерлінгів).

Представник ОСОБА_5. - ОСОБА_10. вважає апеляційну скаргу безпідставною і просить її відхилити.

Вислухавши зазначених осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав :

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_4. і відмовляючи ОСОБА_3. у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції всупереч положенням п.1ст.214 ЦПК України належним чином не вирішив питання щодо наявності обставин, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення сторін та якими доказами вони підтверджуються.

Так, задовольняючи вимоги ОСОБА_4. про солідарне стягнення з ОСОБА_5. та ОСОБА_3. заборгованості за договором позики, суд вважав встановленим, що ОСОБА_5, отримавши у позивачки 20000 доларівСША, спрямувала їх на придбання двокімнатної квартири, тобто для задоволення потреб сім'ї. На думку суду, безумовним підтвердженням вказаної обставини є те, що ОСОБА_5, діючи по довіреності, 31.05.2011р. продала від імені ОСОБА_4. належну останній квартиру АДРЕСА_2. Частину отриманих від вказаного продажу коштів ОСОБА_4. позичила ОСОБА_5. А остання за нотаріально посвідченою згодою свого чоловіка ОСОБА_3. купила на своє ім'я для їх сім'ї двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, де вони разом зареєструвалися і стали спільно проживати. Наявність такої нотаріально посвідченої згоди відповідача ОСОБА_3. мовляв і є підтвердженням його обізнаності про використання позичених коштів для інтересів сім'ї, що є підставою для його притягнення до солідарної відповідальності за даним борговим зобов'язанням.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Адже нотаріально посвідчена згода ОСОБА_3. щодо купівлі квартири на ім'я ОСОБА_5. є у даному випадку обов'язковою, визначеною чинним законодавством умовою для таких правочинів і вказує лише на наявність у них як у подружжя спільного наміру придбати житло. Однак така нотаріально посвідчена згода ніяким чином не вказує на те, якими були джерела отримання коштів для купівлі даної квартири. Сам ОСОБА_3. наполягає та тому, що до судового розгляду даної справи про цей договір позики нічого не знав і заперечує, що квартиру придбано за кошти, нібито позичені у ОСОБА_4. його колишньою дружиною. А з огляду на те, що ОСОБА_4. звернулася в суд з вимогою до рідної сестри та її колишнього чоловіка про стягнення боргу в липні 2013р (відразу після того, як в червні 2013р. було відкрито провадження в іншій справі за позовом ОСОБА_3. до ОСОБА_5. про розділ квартири ( див. а.с. 48, 62, 63-65)), суд мав би перевірити, якими прямими доказами підтверджується спрямування позичених позивачкою коштів на придбання житла подружжям ОСОБА_5. Висновок суду, згідно з яким факт такого спрямування коштів, мовляв, випливає з хронологічної послідовності укладення договорів купівлі-продажу та позики, зроблено з грубим порушенням правил, визначених ч.ч.1-3 ст.212 ЦПК України і є неприпустимим припущенням. Адже жодного прямого доказу спрямування позичених у ОСОБА_4. коштів для задоволення потреб сім'ї ОСОБА_5 наведено не було. За таких обставин показання свідка ОСОБА_11, у якого ОСОБА_5. купила квартиру АДРЕСА_1, і який пояснював, що нібито чув, як вона вела з ОСОБА_4. телефонну розмову з приводу позики грошей, не повинні були братися до уваги в якості достовірного і належного доказу спрямування коштів. При цьому слід звернути увагу, що договір позики згідно з розпискою датований 04 червня 2011р, а зазначений договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_11. та ОСОБА_5. укладено 06 липня 2011р ( а.с. 7, 41 ).

Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що, згідно ч.3 ст.65 СК України при укладенні одним з подружжя договору стосовно цінного майна вимагається письмова згода на це іншого з подружжя. У даному випадку такої письмової згоди ОСОБА_3. на укладення від імені ОСОБА_5. договору позики 20000 доларів США не існує. У зв'язку з цим ОСОБА_3, посилаючись на положення ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст.8, 65ч.1 СК України, звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_4. та ОСОБА_5. про визнання правочину (договору позики) недійсним.

Доводи представника ОСОБА_5. про те, що у даному випадку мова йде не про позику цінного майна, а про позику грошей і що ці поняття згідно ст.ст. 190 ч.1, 192 ЦК України не є тотожними, не можуть братися до уваги. Адже вказані поняття визначені в одній главі 13 розділу III Цивільного кодексу України «Речі. Майно». У даному випадку мова про 20000 доларів США йде не як про засіб платежу, а як про об'єкт цивільних майнових прав та обов'язків сторін. За таких обставин вказані кошти охоплюються поняттям «цінне майно».

Більше того, про необхідність письмової згоди іншого з подружжя при укладенні одним з подружжя таких договорів позики зазначено у правовій позиції судової палати у цивільних справах Верховного Суду України при винесенні постанови від 20.02.2013р. у справі № 163 цс12.

За таких обставин суд першої інстанції мав би відмовити ОСОБА_4. у її позові та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3. про визнання правочину (договору позики недійсним), що ним безпідставно зроблено не було.

Договір позики має бути визнаний недійсним з підстав, зазначених у зустрічній позовній заяві ОСОБА_3. При цьому в порядку ч.1ст.216 ЦК України мають бути застосувати правові наслідки недійсності даного правочину. З ОСОБА_5. має бути стягнута на користь ОСОБА_4 сума, еквівалентна 20 000 доларам США ( по курсу, визначеному у позові про стягнення боргу, що складає 7.993 x 20000 = 159860грн), а ОСОБА_4. повинна повернути ОСОБА_5 розписку про отримання нею коштів, адже факт передачі цих коштів ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_4. не заперечують.

Згідно ст.309 ЦПК України це є підставою для задоволення апеляційної скарги і ухвалення у справі нового рішення.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 80, 88, 209, 218, 214, 303, 304, 305ч.2, 307ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, --

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу БіликаВіталія Івановича задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду від 04 листопада 2013р. у даній справі скасувати.

ОСОБА_4 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення з них суми заборгованості за договором позики.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсним договір позики відповідно до розписки, датованої 04.06.2011р, згідно з якою ОСОБА_5 отримала в борг ( позичила ) у своєї сестри ОСОБА_4 кошти в сумі 20 тисяч доларів США для потреб своєї сім'ї з метою придбання двохкімнатної квартири.

В порядку ч.1ст.216 ЦК України застосувати такі правові наслідки недійсності даного правочину :

1) зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 зазначену вище розписку;

2) стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 159860 грн, що еквівалентно 20000 доларам США, отриманим нею згідно з вказаною розпискою.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 861грн.50 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :