Ухвала суду № 36060710, 12.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 р. Справа № 9104/147827/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Хобор Р.Б., Яворського І.О.

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2012 року №0003712301 та №0003722301.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податковим органом в порушення положень Податкового кодексу України 02.12.2010 № 2755-VI помилково та безпідставно зроблено висновок щодо нікчемності договорів укладених між ТОВ «Волинь-Моноліт» та ТОВ «Медео-Захід» при цьому необґрунтовано збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. На момент вчинення господарських операцій відомості про вказаних контрагентів знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та останні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Валові витрати та податковий кредит сформовані відповідно до вимог ст.ст. 3, 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 08.12.1994 року та пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року та ст. 134, ст. 138, ст. 139 ст.140, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст.201 Податкового кодексу України 02.12.2010 № 2755-VI у зв'язку з виконанням контрагентом договору. При цьому понесені валові витрати та сформований податковий кредит підтверджуються первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 року задоволено позовні, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - Луцька ОДПІ, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема зазначає, що за наслідками проведеної перевірки встановлено, що укладені між позивачем та ТОВ «Медео-Захід» договори купівлі-продажу, є нікчемними, оскільки в ході перевірки не було можливості встановити їх реальність . В основу даного висновку покладено акти перевірки Луцької ОДПІ від 20.01.2012 року 3339/23-3/35594018, від 14.03.2012 року №46/23-3/35594018 та від 18.04.2212 року №753/23-3/35594018, якими встановлено відсутність у ТОВ «Медео - Захід» первинних бухгалтерських документів, об'єктів оподаткування, а також відсутність господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Вважає, що товар не перевозився і не зберігався, тому немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат і домовленість позивача з ТОВ «Медео - Захід» спрямована на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» 16.10.2009 року зареєстровано виконавчим комітетом Луцької міської ради та 19.10.2009 року взято на податковий облік і на момент проведення перевірки знаходиться на обліку в Луцької ОДПІ та було платником податку на додану вартість.

Працівниками Луцької ОДПІ в період з 05.04.2012 року по 11.04.2012року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Волинь-Моноліт» по взаємовідносинах та взаєморозрахунках з платника податків ТОВ «Медео-Захід» за період серпень 2010 року та вересень, грудень 2011 року.

19.04.2012 року за результатами перевірки складено акт перевірки №766/22-6/36699265, яким встановлено порушення підприємством вимог п. 1.4. ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 с. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI, внаслідок занижено податок на додану вартість на загальну суму 16833,33 грн., в тому числі у вересні 2011 року на суму 8333,33 грн. та у грудні 2011 року на суму 8500 грн. та занижено податок на додану вартість у серпні 2011 року на суму 500 грн.; пункту 3.1 статті 3, пунктів 5.1, 5.2, 5,3 статті 5 Закону України №334/94-ВР від 08.12.1994 року статтей 134, 138, 139, 140 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого за III квартал 2010 року занижено податок на прибуток в загальній сумі 625 грн. та за III - IV квартали 2011 року занижено податок на прибуток в загальній сумі 19358 грн.

ТОВ «Волинь-Моноліт» в адміністративному порядку оскаржувало дані податкові рішення,які податковим органом залишено без змін, а скарги без задоволення.

На підставі акта перевірки податковим органом 11.05.2012 року прийнято щодо підприємства податкові повідомлення-рішення №0003712301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 19983 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 156,25 грн. та №0003722301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в розмірі 17333 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4333,25 грн.

В основу висновку про порушення законодавства ТОВ «Волинь-Моноліт» та нікчемності правочинів, ДПІ поклало обставини, які стосуються ТОВ «Медео-Захід». Зокрема, акти перевірки Луцькою ОДПІ від 20.01.2012 року 3339/23-3/35594018, від 14.03.2012 року №46/23-3/35594018 та від 18.04.2212 року №753/23-3/35594018 встановлено відсутність у ТзОВ «Медео - Захід» первинних бухгалтерських документів, об'єктів оподаткування, а також відсутність господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Також дані системи АС про відхилення податкового кредиту ТОВ «Волинь-Моноліт» між податковим кредитом та податковими зобов'язаннями ТОВ «Медео-Захід».

ТОВ «Волинь-Моноліт» не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями оскаржило їх в судовому порядку. Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТОВ «Волинь-Моноліт» з ТОВ «Медео-Захід».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції підставно виходив з наступного.

Податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, пункту 3.1 статті 3, пунктів 5.1, 5.2, 5,3 статті 5 Закону України №334/94-ВР від 08.12.1994 року статтей 134, 138, 139, 140 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого за III квартал 2010 року занижено податок на прибуток в загальній сумі 625 грн. та за III - IV квартали 2011 року занижено податок на прибуток в загальній сумі 19358 грн.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Одночасно, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, п. 1.4. ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 с. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI, внаслідок занижено податок на додану вартість на загальну суму 16833,33 грн., в тому числі у вересні 2011 року на суму 8333,33 грн. та у грудні 2011 року на суму 8500 грн. та занижено податок на додану вартість у серпні 2011 року на суму 500 грн.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України 02.12.2010 № 2755-VI податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ТОВ «Волинь-Моноліт» з ТОВ «Медео-Захід». Податковий орган вважає, що ця юридична особа не спроможна придбавати від інших постачальників товар, а тому й не могла його продати та поставити ТОВ «Волинь-Моноліт»; господарські операції вважає безтоварними, а правочини - фіктивними.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Зібраними доказами встановлено, що ТОВ «Волинь-Моноліт» на підставі усної домовленості придбавало у ТОВ «Медео-Захід» цеглу керамічну на загальну суму 104000 грн., в тому числі ПДВ 17333,33 грн.

ТОВ «Медео-Захід» видано ТзОВ «Волинь-Моноліт» на поставлений товар видаткові накладні: №РН-0230905 від 23.09.2011 року; №РН-0190802 від 19.08.2010 року; №РН-0201204 від 20.12.2011 року на загальну суму 104000 грн., в тому числі ПДВ - 17333,33 грн.

Також на поставлений товар ТОВ «Медео-Захід» видано товариству податкові накладні: №190802 від 19.08.2010 року; №97 від 23.09.2011 року та №102 від 20.12.2011 року на загальну суму 104000 грн., в тому числі ПДВ - 17333,33 грн., яка і була включена до податкового кредиту.

ТОВ «Волинь-Моноліт» була отримана цегла керамічна у контрагента, про що свідчать підписи на податкових та видаткових накладних.

Як вбачається із даних податкових накладних вони містять реквізити про назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; підставу господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від постачальника та від отримувача.

Реальність придбання будівельних матеріалів, їх установки та транспортних послуг між ТОВ «Волинь-Моноліт» з ТОВ «Медео-Захід» підтверджується наведеними первинними документами, що свідчать про подальше використання отриманого товар при проведенні будівельних робіт в м. Нововолинську по вул. Луцькій,3 та в м. Луцьку по проспекту Волі, 17а.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вся його господарська діяльність пов'язана з безпосереднім використанням будівельних матеріалів і придбаний товар використовувався ним для будівництва наведених будівель. Первинні документи про це суду надано.

Суд відхиляє покликання ДПІ на дані аналізу податкової звітності, АІС про відсутність транспортних засобів, приміщень, оскільки ДПІ не дало письмових доказів цього. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобов'язань. Щодо встановлених відхилень між сумами податкового кредиту по ПДВ позивача та податковими зобов'язаннями контрагента, то суд зазначає, що платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобов'язання іншого, і вплинути на це ніяк не може.

Проаналізувавши зазначене суд вважає, що наведені в акті перевірки дані щодо ТОВ «Медео-Захід» є суб'єктивним припущенням податкового органу про неможливість здійснювати господарські операції з ТОВ «Волинь-Моноліт».

Суд враховує, що покликання на відомості, які є в "Системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та дані податкової звітності контрагентів не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

Щодо твердження податкового органу про те, що відсутні товарно-транспортні накладні, які мали б підтвердити поставку цегли, то товар поставлявся ТОВ «Медео-Захід»на будівельні майданчики замовників.

Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми N 1-ТН (яка, на думку відповідача, є єдиним документом, що підтверджує правомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ) не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Крім того, відсутність у підприємств документа про перевезення товару (ТТН) не може вплинути на правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, якщо сторони правочину можуть доказати його справжність іншими способом, чим ТТН, а посилання податкового органу на інші нормативні акти, які регламентують перевезення товару не заслуговують на увагу, \

Разом з тим, що стосується позивача ТОВ «Волинь-Моноліт», то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його не спроможності виконувати господарські операції.

Отже досліджені в судовому засіданні докази підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій по придбанню у ТОВ «Медео - Захід» цегли керамічної, отже валові витрати та податковий кредит за наслідками цієї операції підприємством сформовані правомірно.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятого рішення.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 року у справі №2а-2363/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Р.Б.Хобор

І.О.Яворський

Повний текст виготовлено 13.12.2013р.